Справа №2-11/10 07.04.2010

Справа №22-ц-839/10р. Головуючий по першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 24 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Шолох З.Л., Кутової Т.З.,

при секретарі судового засідання Фірсовій Т.В.,

без участі сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного

товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»),

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 лютого 20010 року за позовом

ПАТ КБ «ПриватБанку»

до

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

про звернення стягнення на майно та виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру, яка належить на праві власності відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення відповідачів зі спірної квартири.

Позивач зазначав, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 01 червня 2007 року було укладено договір про надання кредиту в сумі 27500 доларів США зі сплатою 11,04 % річних та строком повернення 31 травня 2017 року.

В забезпечення виконання зазначеного договору 1 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки який забезпечував виконання зобов’язань відповідача за кредитним договором. Предметом договору іпотеки зазначена квартира АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує умови кредитного договору, позивач просив звернути стягнення на вказану квартиру та виселити відповідача з неї.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 лютого 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. На думку апелянта, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно і всебічно дослідив обставини справи, надав їм належну оцінку, перевірив їх доказами, які були представлені сторонами, і на підставі ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Закону України «Про іпотеку» прийшов до правильного висновку, про відсутність правових підстав для задоволення вимог щодо звернення стягнення на нерухоме майно та виселення відповідача в зв’язку з тим, що заборгованість за кредитним договором мала тимчасовий характер, збитків позивачу не завдала і обсяг його прав не змінила. Тому суд правильно відмовив в задоволенні позову.

Судом встановлено, що 1 червня 2007 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_3 був укладений строком до 31 травня 2017 року кредитний договір (а.с. 8-10).

У якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 1 червня 2007 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11-14).

На 2 лютого 2009 року ОСОБА_3 мав заборгованість за кредитним договором 23736 доларів США (а.с. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази вартості спірної квартири, яка є предметом іпотеки.

Згідно ст. 35 Закону «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Вказаним вимогам Закону відповідають і положення іпотечного договору.

Між тим, позивачем не надані суду докази які б підтверджували виконання ним норм вказаного Закону та умов іпотечного договору, а саме направлення відповідачу письмової вимоги про усунення порушення зобов’язань за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити , а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 лютого 2010 року залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий

Судді