ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

    

"17" квітня 2007 р.                                                                            Справа  № 14/149

За позовом        Відкрите акціонерне товариство “Любомирський вапняно-силікатний завод”

до відповідача  Товариство з обмеженою відповідальністю “Фієста”

про                     визнання недійсними окремих положень договору № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р.

                                                  Суддя          Марач В.В.

За участю представників: від позивача     –Шевчук Г.Є. (довіреність у справі);

від відповідача –Браганець В.С. (довіреність у справі).

Стаття 22 ГПК України роз’яснена.

СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся в господарський суд з позовом до ТзОВ “Фієста”, в якому просить визнати недійсним розділ 9 “Порядок вирішення спорів” договору № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р. на постачання природного газу з урахуванням додаткової угоди № 1а/06 від 15.02.2006 р., а саме пункт 9.1 та пункт 9.2 договору № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р.    

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вказані пункти договору не відповідають вимогам чинного законодавства України.

До початку розгляду справи по суті відповідач подав суду клопотання, в якому просить залишити без розгляду частину позовних вимог про визнання недійсним пункту 9.2 договору № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р.

В обгрунтування поданого клопотання відповідач посилається на таке.

30.03.2007 р. Ухвалою Господарського суду м. Києва порушено провадження у справі № 45/228 за заявою ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” до Товариства з   обмеженою   відповідальністю   “Фієста” про   скасування   Рішення   Постійнодіючого Третейського суду при асоціації “Газові трейдери України” від 19.01.2007 р. у справі № 09/06.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про третейські суди”, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарський правовідносин, крім випадків передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. У зв’язку з наявністю третейської угоди у вигляді третейського застереження (п. 9.2) у Договорі № 002- Г/05 від 31.12.2004 року, Постійнодіючим Третейським судом при асоціації “Газові трейдери України” спір між сторонами було розглянуто та винесено Рішення від, 19.01.2007 року.

Позивач ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” не погодився з вказаним, Рішенням і оскаржує його відповідно до ч. З ст.51 Закону України “Про третейські суди” з   наступних підстав: рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською  угодою,  або  цим  рішенням  вирішені  питання,   які  виходять  за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом. Тобто під час оскарження Рішення Постійнодіючого Третейського суду при асоціації “Газові трейдери України” від 19.01.2007 р. у справі № 09/06 позивач також просить визнати третейську угоду не дійсною. Отже, предметом доказування  у справі № 45/228 також є визнання недійсним третейського застереження (п. 9.2) у Договорі № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р. з урахуванням Додаткової угоди № 1а/06 від 15.02. 2006 р.

Відповідно до п .2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. У зв’язку з тим, що в провадженні Господарського суду м. Києва є справа № 45/228 тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, існують законні підстави для залишення Господарським судом Рівненської області частини позовних вимог ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фієста” про визнання недійсними окремих положень договору у справі № 14/149 без розгляду.

Подане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Пунктом 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який дії в межах своєї компетенції є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав.

Як слідує з ухвали господарського суду м. Києва від 30.03.2007 р. № 45/2278 предметом розгляду у вказаній справі є розгляд скарги ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” на рішення Постійнодіючого третейського суду при асоціації “Газові трейдери України” від 19.01.2007 р. у справі № 09/06.

В той же час предметом розгляду у даній справі є часткове визнання недійсним договору.

Тобто предмет та підстави спору у вказаних справах є різними, а відтак відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

Також відповідач подав клопотання, в якому просить припинити провадження у справі в частині визнання недійсним пункту 9.2 Договору 002/ПГ/05 від 31.12.2004 р., посилаючись при цьому на наступне.

Позивач ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” подав позов, в якому міститься вимога визнати недійсним п. 9.2 Договору № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р., тобто третейське застереження, до Господарського суду Рівненської області. Відповідно до п. 1 ст.12 Господарського процесуального кодексу господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів, зазначених у законодавстві.

Однак третейська угода не є господарською угодою. Це окрема угода, яка врегульована Законом України “Про третейські суди”. У ст. 50 Закону України “Про третейські суди” міститься вказівка на те, що однією з підстав оскарження рішення третейського суду є те, що третейську угоду визнано недійсною компетентним судом. У ст. 56 Закону вказано, що компетентний суд відмовляє в задоволені заяви про видачу виконавчого документа, якщо третейська угода визнана недійсною компетентним судом. Згідно зі ст.2 Закону України “Про третейські суди” компетентний суд - місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом. Постійнодіючим третейським судом при асоціації “Газові трейдери України” справа №09/06 за позовом ТОВ “Фієста” до ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” про стягнення заборгованості та неустойки (штрафу) розглядалася за місцезнаходженням третейського суду за адресою: м. Київ, вул. Кутузова 18/7 кім. 902. Компетентним судом в даному випадку буде Господарський суд м. Києва.

Таким чином спір про визнання недійсним третейського застереження має вирішуватися компетентним судом –Господарським судом м. Києва і не підлягає вирішенню в Господарському суді Рівненської області. Крім того, компетентним судом - Господарським судом м. Києва Ухвалою від 30.03.2007 року порушено провадження у справі № 45/228 за заявою ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” про скасування Рішення Постійнодіючого Третейського суду при асоціації “Газові трейдери України“” від 19.01.2007 року у справі № 09/06. Предметом доказування у справі № 45/228 є визнання недійсним третейського застереження (п. 9.2) у Договорі № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 року з урахуванням Додаткової угоди №1 а/06 від 15. 02 2006 року. Отже компетентним судом –Господарським судом м. Києва вже вирішується питання про визнання недійсною третейського застереження в Договорі № 002-ПГ/05 від      31.12.2004 р.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 15 ГПК України встановлено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядається господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші. Договір № 002-ПГ/05 на постачання природного газу з Додатковими угодами до нього повністю виконаний Постачальником в його частині –поставки природного газу– здійснені повністю, та частково виконаний покупцем в частині проведення розрахунків за товар. З огляду на це судом, якому підсудний спір про визнання недійсним договору (його частини),– за місцезнаходженням сторони зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії (сплатити гроші) є господарський суд за місцезнаходженням ВАТ “ЛВСЗ”–господарський суд Рівненської області.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає виключної підсудності справ у спорах про визнання недійсними третейських угод чи третейських застережень, включених в договорі.

Закон України “Про третейські суди”, на який посилається представник відповідача не є процесуальною нормою, яка регулює підвідомчість та/або підсудність справ в господарських судах України.

Крім того, у вказаному Законі не встановлено процедури визнання недійсною третейської угоди та/або третейського застереження та не встановлено, що такі справи підсудні господарському суду саме за місцезнаходженням Третейського суду.

Стаття 51 вказаного Закону, на яку посилається відповідач, тільки встановлює підстави, за яких може бути визнано недійсним рішення Третейського суду.

Також суд зазначає, що предметом позову є не тільки визнання недійсним третейського застереження, а іншої частини договору № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р., яка, як уже зазначалося вище, є підсудною господарському суду Рівненської області.

В обгрунтування поданого клопотання відповідач, як і в обгрунтування клопотання про залишення позову без розгляду, посилається на те, що господарським судом м. Києва вже вирішується питання про визнання недійсним третейського застереження в договорі № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р., а саме у справі № 45/228.

Стосовно вказаного суд зазначає, що п. 2 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав. Відповідач же, всупереч наведеному, посилається не на існування рішення суду чи іншого органу, а на те, що справа тільки розглядається судом, що не є підставою для припинення провадження у справі.

За наведених обставин клопотання відповідачів не підлягають задоволенню. Представник відповідача подав суду відзив на позов, в якому проти вимог позивача заперечує, посилаючись при цьому на обставини, які наведені в клопотаннях про залишення позову без розгляду та про припинення провадження у справі.

Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини, на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд керувався наступним.

31.12.2004 року між ВАТ „Любомирський вапняно-силікатний завод” (ВАТ „ЛВСЗ") та ТОВ „Фієста” було укладено Договір №002-ПГ/05 на постачання природного газу. Згідно умов Договору ТОВ „Фієста” (Постачальник) зобов’язувалось у 2005 році поставити природний газ в газові мережі газорозподільного підприємства за місцезнаходженням ВАТ „ЛВСЗ" (Покупця), яке транспортуватиме цей газ за дорученням та за рахунок Покупця до ГРП Покупця, а Покупець зобов’язувався прийняти і сплатити за фактично поставлений природний газ на умовах Договору та Додаткових угод до нього. До основного Договору були підписані Додаткова угода № 1/06 від 15.02.2006 р. та Додаткова угода № 1а/06 від 15.02.2006 р. Остання серед іншого доповнювала Договір пунктом 9.2. наступного змісту: “Сторони дійшли до згоди, що всі спори (розбіжності), пов’язані із укладенням, виконанням та припиненням дії Договору, які можуть виникнути при виконанні умов даного договору, повинні вирішуватись шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди–в Постійно діючому Третейському суді при Асоціації „Газові трейдери України” в порядку, установленому чинним законодавством України, Положенням та Регламентом Постійно діючого Третейського суду при Асоціації „Газові трейдери України””. При цьому Розділ Договору 9. „Порядок вирішення спорів” до укладення Додаткової угоди складався з п.9.1., який встановлював договірну підсудність спорів по Договору і звучав: „В разі виникнення спорів (розбіжностей) по даному договору спір передається на вирішення в Господарському суді м.Києва і розглядається в установленому порядку згідно з чинним законодавством України”.

Укладеною Додатковою угодою №1а/06 від 15.02.2006 року Сторони доповнили розділ 9. третейським застереженням виклавши його в п.9.2. Договору та залишили без змін п. 9.1.Договору.

Частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначає підстави недійсності правочину, зокрема, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. Такими вимогами згідно ст.203 ЦК України є:

1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Окремі положення Договору № 002-ПГ/05 на постачання природного газу та Додаткової угоди до нього № 1а/06 від 15.02.2006 р. суперечать ст. 203 Цивільного кодексу України, зокрема положення п. 9.1 Договору, які не відповідають чинному законодавству.

Господарським процесуальним кодексом України (ст. 15, 16 ГПК України) не передбачено договірної підсудності господарських спорів, тому вказівка в п.9.1. Договору виключно на господарський суд м. Києва як на орган вирішення господарських спорів, якому підсудні спори (розбіжності) по договору на постачання природного газу між контрагентами з місцезнаходженням Продавця - м. Київ, а Покупця - Рівненська область с. Нова Любомирка, порушує норми встановлені ГПК, тобто є незаконним.

Що стосується п. 9.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1а/06 від 15.02.2006 р.), то він повністю відповідає вимогам законодавства України і підстави для визнання його недійсним відсутні.

Вказане підтверджується наступним.

Частина 2 ст. 12. ГПК України встановлює, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Згідно ст. 5 Закону України “Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Отже сторони можуть змінити підвідомчість справи уклавши третейську угоду або включивши до Договору третейське застереження.

Таким чином, позовні вимоги ВАТ “Любомирський вапняно-силікатний завод” підлягають тільки частковому задоволенню.

Заперечення відповідача, наведені у відзиві, не можуть бути підставами для повної відмови в задоволенні позову і спростовуються всім вищенаведеним, зокрема обставинами, за яких судом відхилені клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та про припинення провадження у справі з огляду на те, що докази, наведені у поданих клопотаннях та у відзиві на позов, грунтуються на однакових підставах.

Керуючись наведеним вище та ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,–

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Визнати недійсним пункт 9.1 розділу 9 “Порядок вирішення спорів” Договору № 002-ПГ/05 від 31.12.2004 р. на постачання природного газу, укладеного між Відкритим акціонерним товариством “Любомирський вапняно-силікатний завод” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фієста”.

3.          В решті позову відмовити в задоволенні.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фієста” (01133, м. Київ вул. Щорса, 31, оф. 213, код ЄДРПОУ 31781098, р/р 26007026544561 Київській міській філії АКБ "Укрсоцбанк", МФО 322012),–на користь Відкритого акціонерного товариства “Любомирський вапняно-силікатний завод” (35321, с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 05467240, р/р 26004301585100 в "Промінвестбанк" м. Рівне, МФО 333335),–42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по держмиту та 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп. плати за інформаційно-технічну послугу по забезпеченню судового процесу

5.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

       Суддя                                                                

Повний текст рішення складено в повному обсязі та підписано “23” квітня 2007 року.