ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 917/1/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 28.04.2016 року;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 05.01.2017 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вх. № 3369 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 22 листопада 2016 року по справі №917/1/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро2", Дніпропетровська область , с. Шевченко

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область

про стягнення 1 357 277,85 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 року у справі №917/1/16 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро2" 881977,85 грн. основного боргу та 13229,66 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено в задоволенні.

Крім того, місцевий господарський суд відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення (а.с.255, том 5).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 року у справі №917/1/16 в частині відмови у розстроченні його виконання та прийняти нове, яким заяву відповідача про розстрочку виконання рішення - задовольнити, розстрочити виконання рішення на 9 місяців щомісячними рівними платежами.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро2", у відзиві на апеляційну скаргу, та його представник в судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення прийняте при повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, із дотриманням норм процесуального права, у зв’язку з чим відсутні підстави для його скасування.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01.04.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро2" (постачальник, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки №0104, за умовами якого постачальник зобов'язується систематично передавати у власність покупця молоко коров'яче незбиране ДСТУ 3662-97, а покупець зобов'язується приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному договором (п. 1.1 договору).

Кількість молока зазначається у спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за формою -1 ТН (МС), затвердженою наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.2002 року, ціна - у протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Пунктом 4.2.3 договору визначено, що покупець зобов'язаний проводити оплату за молоко, за цінами визначеними сторонами у додатку № 1.

Відповідно до п. 5.4 договору, покупець здійснює оплату за об’ємом поставленого постачальником покупцю після 5 календарних днів у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно п. 10.1 договору, даний договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2015 року.

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд протоколів погодження ціни, в яких сторони узгодили планову закупівельну ціну за 1 кг молока. Дані протоколи є невід’ємними частинами договору (том 1, а. с. 20-23).

08.10.2015 року сторонами підписано додаткову угоду до договору поставки №0104 від 01.04.2015 року (том 2, а. с. 9), у відповідності до якої сторони дійшли згоди припинити договір шляхом його розірвання з 08.10.2015 року.

Крім того, за пунктом 2 вище зазначеної угоди, покупець підтвердив, що на дату укладання цієї угоди має перед постачальником заборгованість по сплаті за поставлене за договором молоко в розмірі 1414813,40 грн.

Проте, не зважаючи на укладену угоду, відповідач не здійснив повну сплату заборгованості.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача були направлені претензії про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов’язань за договором.

Як стверджує позивач, відповіді зобов’язаний контрагент (відповідач у справі) на вказані претензії не надав, грошові кошти не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Місцевий господарський суд, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, які відповідно до вимог цивільного законодавства, є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції щодо поставки відповідачу продукції, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь позивача 881977,85 грн. основного боргу згідно заявлених позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що висновки місцевого суду в частині встановлення у в діях відповідача порушення умов договору поставки №0104 від 01.04.2015 року та вимог чинного законодавства вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 9 місяців.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою, господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Із зазначеного вбачається, що ГПК України не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення суду.

В зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від суми та характеру, що визначено судом.

Отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, має право відстрочення виконання рішення. Тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Звертаючись до суду із заявою про розстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області, відповідач послався на те, що на сьогоднішній день він перебуває у складному фінансовому становищі, що значно ускладнює виконання рішення суду.

Так, в обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення посилається на скрутне фінансове становище, яке зумовлене значним скороченням обсягів реалізації (зокрема ринків Російської Федерації, Республіки Казахстан та Киргизської Республіки) та як наслідок, обсягів виробництва молочної продукції. Також відповідач зазначає про велику кількості судових справ про стягнення заборгованості з ТОВ "Лозівський молочний завод".

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Аналогічне визначено у частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України.

В розрізі викладеного, судова колегія не приймає до уваги в якості доказу в підтвердження наявності виключних обставин для надання розстрочки виконання рішення наданий заявником ОСОБА_3 незалежного аудитора за наслідками виконання завдання з аудиторських послуг у формі завдання з виконання погоджених процедур ТОВ "Лозівський молочний завод" за період з 01.01.2016 року по 30.06.2016 року, оскільки незадовільний фінансовий стан відповідача є наслідком його власної господарської діяльності, а не певних виняткових і об'єктивних обставин, які б унеможливлювали чи утруднювали виконання судового рішення.

Відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом, скорочення обсягів реалізації молочної продукції не є винятковою обставиною та не звільняє контрагента від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Втрата основних ринків збиту Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" та економічна нестабільність України не є винятковими обставинами в розумінні ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України.

Доводи заявника про те, що повне виконання рішення суду призведе до порушення господарської діяльності відповідача, не можна віднести до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, оскільки всі негативні наслідки прострочення виконання зобов’язань несе боржник, в зв'язку з чим, такі обставини не можуть бути підставою для надання розстрочки виконання судового рішення.

Поряд з цим, необхідно відзначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в §1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

З аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення, чого відповідачем не доведено.

Колегія суддів відзначає, що відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування обставин, які перешкоджають виконанню судового рішення по цій справі, та винятковість об'єктивних причин які слугують підставою для розстрочення виконання судового рішення в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, необхідно зазначити, що заявником не надано доказів того, що виконання рішення суду стане можливим у випадку розстрочення виконання рішення.

В розрізі визначеного, колегія суддів відзначає, що відповідачем всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування обставин, які перешкоджають виконанню судового рішення по цій справі, та винятковість об'єктивних причин які слугують підставою для розстрочення виконання судового рішення в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 року у справі №917/1/16 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв’язку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.11.2016 року у справі №917/1/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.