Справа № 127/20943/15-ц Провадження № 22-ц/772/189/2017Головуючий в суді першої інстанції Король О. П.

Категорія 27Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,

за участю секретаря: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 22.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0101/0508/71-116, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 75 000 доларів США з розрахунку 11,9 % річних на строк по 21.05.2028 року. Банк свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надавши кредит у розмірі та в строки передбачені кредитним договором.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_2 за договором іпотеки від 22.05.2008 року передав в іпотеку нерухоме майно. Зокрема, цілий житловий будинок з прибудовами та господарськими спорудами будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_1. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору. Однак, ОСОБА_2 зобов'язання не виконує належним чином, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі: 627 917,80 грн., з яких: тіло кредиту - 592 605, 14 грн., відсотки - 35 312, 66 грн.

ПАТ «Дельта Банк» просив в рахунок виконання основного зобов»язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 627917,80 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького МНО Рудиком В.В. 21.05.2008 року за реєстровим номером №4543, зареєстрованого в КП «Вінницьке обласне об»єднання бюро технічної інвентаризації» 21.05.2008 року і записане в реєстрову книгу за №88, за реєстровим номером №172; земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького МНО Рудиком В.В. 21.05.2008 року за реєстровим номером №4548, зареєстрованого в державному реєстрі право чинів 21.05.2008 року за №2906100, шляхом визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк» та стягнути судовий збір.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути судові витрати.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції, виходив з того, що визнання права власності на предмет іпотеки можливе лише в позасудовому порядку на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, визначеного п. 12 іпотечного договору, а також, що в матеріалах справи відсутні докази попередження іпотекодержателем за 30 календарних днів іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.05.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0101/0508/71-116, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 75000 доларів США з розрахунку 11,9% річних на строк по 21.05.2028 року. Ціль кредитування - придбання нерухомого майна.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 0101/0508/71-116 від 22.05.2008 року іпотекодавець ОСОБА_2 за іпотечним договором № 0101/0508/71-116-Z-01 від 22.05.2008 року передав в іпотеку нерухоме майно, а саме, цілий житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В.В. 21.05.2008 року за реєстровим № 4543, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 21.05.2008 року і записане в реєстрову книгу за № 88 за реєстрованим № 172, а також земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В.В. 21.05.2008 року за реєстровим № 4548, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 21.05.2008 року за № 2906100.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» своє право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі по кредитному договору № 0101/0508/71-116 від 22.05.2008 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

З витягу додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 року вбачається, що ПАТ «Сведбанк» відступлено ПАТ «Дельта Банк» право вимоги як за кредитним договором № 0101/0508/71-116 від 22.05.2008 року, так і за іпотечним договором № 0101/0508/71-116-Z-01 від 22.05.2008 року, що укладені між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2

Згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, сформованої 08.12.2015 року, вбачається що іпотекодержателем майна, а саме цілого житлового будинку з прибудовами та господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_1 є ПАТ «Дельта Банк».

З матеріалів справи вбачається, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору. Однак, зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим за позичальником ОСОБА_2 наявна заборгованість у сумі: 627 917,80 грн., з яких: тіло кредиту - 592 605,14 грн., відсотки - 35 312,66 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами відповідлно до ст. 629 ЦК України.

Відповідач має непогашену заборгованість за кредитним договором.

Як вбачається з умов іпотечного договору № 0101/0508/71-116-Z-01 від 22.05.2008 року, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору, або умов цього договору (п. 10.3 Іпотечного договору).

Відповідно до п. 11 іпотечного договору при настанні випадків, передбачених в абзаці 1 п. 11 цього договору, іпотекодержатель у не менш ніж за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов'язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Пунктом 12 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення здійснюється на підставі: 12.1. Рішення суду, 12.2. Виконавчого напису нотаріуса, 12.3. Позасудового врегулювання, а саме за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Разом із цим відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16, аналізуючи положення ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема п.12.3 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Пунктом 12.3. іпотечного договору № 0101/0508/71-116-Z-01 від 22.05.2008 року сторони визначили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 12.3. іпотечного договору позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: 12.3.1. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому ст. 37 Законом України «Про іпотеку»; п. 12.3.2. Отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому ст. 38 Законом України «Про іпотеку».

Тому, сторони договору визначили, що визнання права власності на предмет іпотеки можливе лише в позасудовому порядку на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, визначеного п. 12 іпотечного договору і за наявності волевиявлення сторін договору та наявності згоди щодо застосування цього пункту лише в досудовому порядку.

Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи ПАТ «Дельта Банку» у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, правильно застосував положення ст.ст. 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, що полягає у реєстрації іпотекодержателем права власності на нерухоме майно на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, а тому доводи апеляційної скарги в даному випадку не заслуговують на увагу.

Зокрема, як вбачається в матеріалах справи відсутні докази попередження іпотекодержателем за 30 календарних днів іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, що передбачено п.11 іпотечного договору та ч.1 ст.. 35 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи вище викладене, колегія суддів, приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Медяний В.М.

Матківська М.В.

Згідно з оригіналом: Сопрун В.В.