Справа № 161/14133/15-ц

Провадження № 2/161/205/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі головуючого судді - Подзірова А.О., при секретарі – Кубяк О.В., за участі представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_8 міська рада про виселення,-

в с т а н о в и в :

31.08.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що є власником квартири (секції) № 11-11 «А», яка складається з чотирьох кімнат, коридору, кухні, лоджії, загальною площею 91,5 кв.м., в будівлі гуртожитку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку. Зазначає, що будівля за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного (Тельмана), 1, має статус гуртожитку, і є об’єктом комунальної власності м. Луцька, рішень щодо зміни статусу гуртожитку виконавчим комітетом ОСОБА_8 міської ради не приймалося. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.06.2011 року у справі № 2-1744/11, встановлено, що відповідачі без будь-яких на те правових підстав з 24.10.1981 року незаконно займають спірне жиле приміщення та проживають у нього, а будь-яких, встановлених ст.ст. 125, 132 ЖК України, підстав для надання відповідачам іншого житлового приміщення при їх виселенні з гуртожитку немає.

Зазначає, що будучи законним власником спірного жилого приміщення в цілому, не може вільно користуватися своєю власністю, так як його права та законні інтереси порушуються відповідачами, які без будь-яких на те правових підстав незаконно займають та проживають в спірному приміщенні.

Із врахуванням уточнених позовних вимог, просить виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7 з квартири № 11-11 «А» (секції № 11-11 «А»), яка складається з чотирьох кімнат, коридору, санвузла, кухні, лоджії, загальною площею 91,5 кв.м, в будівлі гуртожитку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку, без надання іншого житлового приміщення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні заперечив та просив у їх задоволенні відмовити.

Відповідачі ОСОБА_5 О,В., ОСОБА_9, ОСОБА_7, представник третьої особи ОСОБА_8 міська рада у судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили. У своїх письмових поясненнях від 28.09.2016 року, представник ОСОБА_8 міської ради просив слухання справи проводити у його відсутності, при ухваленні рішення поклався на розсуд суду.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, повно, всебічно та об’єктивно оцінивши подані суду докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Як вбачається із копії договору купівлі продажу від 17.07.2015 року, позивач ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_10 в цілому чотирьохкімнатну квартиру № 11-11 «А», що знаходиться в будинку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку (а.с. 174-175). Право власності позивача ОСОБА_3 на вищевказане спірне житлове приміщення було зареєстровано 17.07.2015 року (а.с.176), та в судовому порядку не відповідачами не оспорювалося.

Із письмових пояснень відповідача ОСОБА_8 міської ради від 29.09.2016 року № 3-30/609 вбачається, що позивач ОСОБА_3 є власником квартири (секції) № 11-11а, загальною площею 91,5 кв.м., в будівля гуртожитку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.07.2015 року. Будівля за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного (Тельмана) 1 має статус гуртожитку і є об’єктом комунальної власності міста ОСОБА_8, рішення щодо змінити статусу вказаного гуртожитку виконавчим комітетом ОСОБА_8 міської ради не приймалося на даний час.

Із письмової відповіді ОСОБА_8 міської ради від 01.12.2016 року № 1.1-8/7677 вбачається, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_8 міської ради від 02.12.2011 № 854-1 затверджений акт прийняття передачі гуртожитку на вул. Гетьмана Сагайдачного, 1 у міську комунальну власність.

Власником секції №11-11А у вказаному гуртожитку на підставі свідоцтва про реєстрацію права власності АЕК№858762 від 05.07.2002 року, реалізованої з прилюдних торгів, був ОСОБА_10, а з 17.07.2015 року ОСОБА_3 (а.с. 196).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що гуртожиток на вул. Гетьмана Сагайдачного, 1 є об’єктом комунальної власності, однак спірне житлове приміщення – секція (квартира) № 11-11а належить на праві власності позивачу ОСОБА_3, що ОСОБА_8 міською радою визнається.

В ході розгляду справи, судом не здобуто належних та допустимих доказів правомірності переобладнання або перепланування секції гуртожитку у квартиру. Посилання представника відповідача на той факт, що позивач ОСОБА_3 є власником квартири, а не секції гуртожитку, яку набула ОСОБА_10, а також те, що «квартира» та «секція» не є тотожними поняттями не заслуговують на увагу, оскільки судом на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що ОСОБА_3 є власником саме спірного житлового приміщення.

Судом встановлено із матеріалів справи та пояснень представника відповідача ОСОБА_4, із письмових пояснень представника ОСОБА_8 міської ради, що у спірному житловому приміщенні проживають відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (а.с. 189).

Як вбачається із пояснень представника відповідача ОСОБА_4, спірне житлове приміщення, а саме кімната № 11, площею 64,5 кв.м. по вул. Сагайдачного, 1 у м. Луцьку в порядку ст. 129 ЖК України була надана як гуртожиток відповідачу ОСОБА_4 та членам її сім’ї згідно ордеру, виданого на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету у зв’язку із перебуванням відповідача у трудових відносинах із ВАТ «Волиньрембуд». В подальшому відповідач ОСОБА_4 з дозволу власника вселила у спірне житлове приміщення відповідача ОСОБА_7

Водночас, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 серпня 2011 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_4, пропрацювала у ВАТ «Волиньрембуд» менше десяти років, та була звільнена з роботи за власним бажанням, з причин, які визнані судом неповажними (а.с.10-15).

Тобто ОСОБА_4, відповідно до ст. 125 ЖК УРСР не набула права на надання іншого жилого приміщення в зв’язку з виселенням, оскільки не пропрацювала на підприємстві, що надало їй службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Частинами 1-2 ст. 132 ЖК УРСР визначено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Таким чином, суд вважає, відповідач ОСОБА_4, та відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (чиї права користування житловим приміщенням є похідними від прав ОСОБА_4В.), втратили право користуватися спірним житловим приміщенням та право проживати в ньому на підставі ст. 132 ЖК УРСР.

Щодо твердження представника відповідача ОСОБА_4, про те, що ст. 9 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 року заборонено виселяти мешканців гуртожитку, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, суд зазначає, що ч. 4 ст. 1 вищевказаного Закону, визначено, що його дія не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності. Таким чином, вищевказана заборона не поширюється на спірне житлове приміщення, що перебуває у власності позивача ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 слід задовольнити, та виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири № 11-11А (секції №11), яка складається з чотирьох кімнат (коридору, санвузла, кухні, лоджії) загальною площею 91,5 кв. м., житловою площею 51,4 кв. м., що знаходиться в будинку № 1 по вулиці Сагайдачного в місті Луцьку Волинської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України із відповідачів на користь позивача слід стягнути судові витрати по справі в розмірі 243,60 грн., тобто по 60,90 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 3, 10-11, 57-61, 88, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 317, 319, 321, 383 ЦК України, ст.ст. 132, 150 ЖК УРСР, Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 року, ст. 41 Конституції України, суд,

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири № 11-11А (секції №11), яка складається з чотирьох кімнат (коридору, санвузла, кухні, лоджії) загальною площею 91,5 кв. м., житловою площею 51,4 кв. м., що знаходиться в будинку № 1 по вулиці Сагайдачного в місті Луцьку Волинської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 243,60 грн. по 60,90 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_13