АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Рейнарт І.М.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про виселення.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Зазначала, що є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, в якій постійно проживає разом з чоловіком та неповнолітніми дітьми.

Іншим співвласником нерухомого майна є її рідна сестра - ОСОБА_4, яка з 2006 року мешкає за кордоном.

Зазначала, що 16 червня 2015 рокуОСОБА_4 без її згоди вселила у спірну квартиру відповідача, який у помешканні також й господарську діяльність, чим чиняться їй перешкоди в користуванні власністю та порушуються права.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_1та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідача, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення районного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності в рівних долях належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.23).

Відповідно до матеріалів справи, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року в частині встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, у користування ОСОБА_4 виділено кімнату, площею 17,3 кв.м. разом із лоджею площею 2,4 кв.м, у користування ОСОБА_1- 2 кімнати, площею 12,3 кв.м. із лоджею 1,5 кв.м., а кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, комору, вхід у квартиру залишено в загальному користуванні співвласників (а.с.52-58).

Встановлено, що 26 жовтня 2014 року ОСОБА_4 видала на ім'я ОСОБА_2 довіреність, відповідно до якої надала останньому право користуватися, здійснювати нагляд за належною їй Ѕ частиною квартири АДРЕСА_1, мати вільний доступ до неї, перебувати в ній без будь-яких обмежень, охороняти її майно, проводити ремонт. Дана довіреність видана терміном на три роки (а.с.90).

Зі справи убачається, що ОСОБА_2 на підставі довіреності вселився у спірну квартиру й займає у ній кімнату, площею 17,3 кв. м., а також використовує помешкання як офіс громадської організації «Асоціація вкладників банків України», керівником якої є.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів порушення її прав відповідачем, який користується Ѕ частиною квартири згідно наданого ОСОБА_4 дозволу й не порушує встановлений порядок.

Колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України до складу сім'ї входять особи які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які мешкають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо за їхнього вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Матеріалами справи доведено, що відповідач не є членом сім'ї власників квартири й поселився у спірне жиле приміщення з порушенням ч. 1 ст. 358 ЦК України хоча і на підставі довіреності, виданої ОСОБА_4, проте без досягнення згоди на це іншого співвласника помешкання - ОСОБА_1

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 того ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже,відповідач був вселений до квартири, яка знаходиться в спільній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1, з порушенням ч. 1 ст. 358 ЦК України, без згоди останньої.

Районний суд, ухвалюючи рішення, виходив з того, що судовим рішенням від 13 грудня 2013 року між співвласниками нерухомого майна визначено порядок користування й ОСОБА_2 користувався житловою кімнатою, пл. 17,3 кв.м., яка виділена ОСОБА_4

Між тим, суд першої інстанції залишив поза увагою, що рішенням суду частина нерухомого майна, яка складається з кухні, ванної кімнати, вбиральні, коридору, комори, входу в квартиру залишено в загальному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_1, в користуванні яких між сторонами і виникають конфлікти.

Спростовуються долученим до справи матеріалами Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не порушує встановлений порядок користування квартирою (а.с.14-22).

Так, зі змісту згаданих матеріалів убачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до органу досудового розслідування з метою захисту її від неправомірних дій відповідача та існування між ними неприязних стосунків, що призводить до постійних сварок, скандалів (а.с.17-22).

Про наявність між сторонами неприязних відносин вказували й допитані судом у якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, пояснення яких суд залишив поза увагою.

Окрім цього, розглядаючи спір, суд першої інстанції не дав оцінки даним долученої до справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 очолює громадську організацію «Асоціація вкладників банків України», місцезнаходження якої зареєстрував у спірній квартирі АДРЕСА_1 (а.с.133).

Не дав належної оцінки у рішенні районний суд й наявним у справі доказам, підтвердженим поясненнями представника відповідача, які свідчать про те, що ОСОБА_2 не лише поселився у спірне приміщення з порушенням встановленого порядку, а й здійснює у ньому діяльність, веде прийом громадян та використовує як офіс громадської організації «Асоціація вкладників банків України», що є неприпустимим та свідчить про порушення ОСОБА_2 житлових прав та законних інтересів позивачки.

Отже, розглядаючи спір, районний суд не в повній мірі дослідив обставини справи, що мають істотне значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалення незаконного рішення.

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню, а по справі слід постановити нове рішення про задоволення позову.

На підставі вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 511грн. 36коп. ( 243,60 +267,96=511,36) (а.с.2,162).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 511 грн. 36 коп.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 757/28949/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15387/2016; 22-ц/796/1863/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Фаркош Ю.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.