ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2017 р.                                                             Справа № 911/3483/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. при секретарі судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”, м. Київ

до приватного підприємства “Білдгрупменеджмент”, Київська обл., м. Ірпінь

про стягнення 379994,38 гривень

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 18.02.2016;

Від відповідача: не з’явився;

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства “Білдгрупменеджмент” про стягнення 379994,38 гривень, з яких: основна сума заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00006241 від 22.11.2012 у розмірі 114306,38 гривень, плата за фактичний час користування об’єктом лізингу в розмірі 120969,09 гривень, реальні збитки в розмірі 51884,10 гривень, 3% річних у розмірі 8316,80 гривень, інфляційні втрати у розмірі 84518,01 гривень, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу від 22.11.2012 №00006241.

30.11.2016 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому не заперечував проти часткового його задоволення у розмірі 37869,43 гривень – основного боргу, 3% річних у розмірі 315,94 гривень, інфляційних витрат у розмірі 9467,35 гривень, посилаючись на те, що оскільки позивач з власної ініціативи відмовився від договору фінансового лізингу, надіславши 05.06.2014 відповідного листа та вимоги про повернення об’єкта лізингу від 05.06.2014 фактично припинив дію договору фінансового лізингу, а тому правові підстави для нарахування та стягнення грошових коштів згідно рахунку-фактури №00206146 від 03.06.2014, які складаються з платежів по відшкодуванню частини вартості об’єкта лізингу у сумі 19579,00 гривень та процентів у сумі 19292,32 гривень – відсутні. Також відповідач зазначив, що відсутні правові підстави і для стягнення платежів по відшкодуванню вартості предмета лізингу згідно рахунку №00193685 від 01.04.2014 у сумі 18454,73 гривень, та згідно рахунку-фактури №00200314 від 05.05.2014 у сумі 19077,89 гривень. Відповідач зазначив, що позивач не має жодних правових підстав для стягнення плати за користування об’єктом лізингу з липня по вересень 2014 року, оскільки договір є розірваним.

12.12.2016 від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви.

Відповідач у жодне судове засідання не з’явився хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином.

Ухвали Господарського суду Київської області від 27.10.2016, 30.11.2016, 12.12.2016, 27.12.2016 направлялась відповідачу з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до правої позиції, викладеної в п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що нез’явлення відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.11.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та приватним підприємством «Білдгрупменеджмент» (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг №00006241, згідно якого лізингодавець зобов’язався передати лізингоодержувачу об’єкт лізингу, а лізингоодержувач – прийняти об’єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі – «План відшкодування»), що становить невід’ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 181753,29 доларів США, строк лізингу – 60 місяців, лізинговий платіж – еквівалент 3250,11 дол. США, адміністративний платіж – еквівалент 0,00 дол. США.

Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є додатком до договору про фінансовий лізинг та є невід’ємною його частиною (далі – умови) для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач зобов’язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.

Відповідно до п. 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Умови лізингу) щомісячні лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) не пізніше дати , вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Судом встановлено, що відповідно до Плану відшкодування від 22.11.2012 відповідач має здійснювати лізингові платежі до 15 числа кожного місяця, останній платіж має бути здійснено 15.11.2017.

Пунктом 8.3.1 умов передбачено, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, лізингодавець має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1 договору. Сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором.

Згідно п. 8.3.2. умов лізингу якщо лізингоодержувач повністю або частково здійснить оплату (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України “Про фінансовий лізинг”) Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об’єкт лізингу віл лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.1. умов лізингу строк лізингу за контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Відповідно до п. 12.6.1 умов, Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати контракт / відмовитися від контракту, та також право на повернення об’єкту лізингу, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов’язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до п. 12.9 Умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об’єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об’єкта лізингу відповідно до інших положень контракту. Лізингоодержувач зобов’язаний повернути об’єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг будь-яку різницю між вартістю об’єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими відповідно лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов’язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержвачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Пунктом 12.13 умов сторони погодили, що у випадках, передбачених зокрема, п. 12.6 договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Пунктом 13.1. умов лізингу передбачено, що лізингоодержувач зобов’язаний у строки, встановлені Порше Лізинг Україна, повернути об’єкт лізингу Порше Лізинг Україна у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об’єкт лізингу відповідно до умов контракту.

30.11.2012 на виконання договору про фінансовий лізинг № 00006241 від 22.11.2012 позивач передав, а відповідач прийняв у користування предмет лізингу: автомобіль Audi А8 Long, 2012 р.в., державний номер АА1786HH, що підтверджується актом прийому-передачі об’єкта лізингу, підписаним та скріпленим печатками сторін договору.

Як твердить позивач та вбачається з первинних документів, доданих до матеріалів справи, відповідач свого обов’язку із сплати лізингових платежів в повному обсязі не виконав, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по лізинговим платежам, які складалися з відшкодування частини вартості об’єкта лізингу, процентів та комісії, починаючи з квітня 2014 року. Загальна сума заборгованості становить 114306,38 гривень (квітень 2014 року-червень 2014 року).

Відповідно до частини 1 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Позивачем, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за Договором, були надіслані нагадування про несплату: перше нагадування про несплату від 05.05.2014; друге нагадування про несплату від 19.05.2014; третє нагадування про несплату від 05.06.2014.

Судом встановлено, що разом із третім нагадуванням 05.06.2014 відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об’єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору від 22.11.2012 №00006241, яка була отримана відповідачем 17.06.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0430600450608.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Отже, суд робить висновок про те, що договір фінансового лизінгу від 22.11.2012 №00006241 розірвано в односторонньому порядку лізингодавцем з 17.06.2014 з настанням для сторін відповідних наслідків, зокрема щодо повернення предмету лізингу (відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 10 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

Згідно з п. 13.7. Умов лізингу, якщо позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у пункті 13, він матиме право на вилучення Об’єкта лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Керуючись даним пунктом договору, позивач скористався своїм правом та звернувся до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису.

11.08.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис нотаріуса зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 1329 про повернення об’єкта лізингу.

19.09.2014 державним виконавцем ВДВС Деснянського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження №4481162 та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об’єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1329 від 11.08.2014.

22.09.2014 відповідно до акту державного виконавця, об’єкт лізингу вилучено у відповідача та передано позивачу.

Крім того, як зазначив позивач, з метою забезпечення виконання зобов’язань за договором він змушений був звернутись до спеціалізованої організацій, а саме: ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» та ТОВ «Агенція комплексного і захисту бізнесу «Дельта М» для вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення та зберігання об’єкту лізингу.

З огляду на вказані вище обставини, на примусове повернення об’єкту лізингу він поніс додаткові витрати у розмірі 45884,10 гривень.

Також, з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів для подання позовної заяви та участі у судових засідання по розгляду справи, позивач звернувся до ТОВ «Юридична фірма Верне», внаслідок чого поніс витрати на загальну суму 6000,00 гривень.

Таким чином предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача: 114306,38 гривень основного бору, на який позивачем було нараховано 8316,80 гривень 3% річних та 84518,01 гривень інфляційних втрат; 120969,09 гривень плата за фактичний час користування об’єктом лізингу; збитки в розмірі 51884,10 гривень.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 00006241 від 22.11.2012 за правовою природою є договором лізингу.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 114306,38 гривень суд приходить до наступних висновків.

          Пунктом п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є додатком до договору про фінансовий лізинг та є невід’ємною його частиною (далі – умови) для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач зобов’язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, а відповідачем не доведено протилежного, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 114306,38 гривень боргу за договором про фінансовий лізинг № 00006241 від 22.11.2012 є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Відповідач заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву посилався на те, що оскільки позивач з власної ініціативи відмовився від договору фінансового лізингу, надіславши 05.06.2014 відповідного листа та вимоги про повернення об’єкта лізингу від 05.06.2014 фактично припинив дію договору фінансового лізингу, а тому правові підстави для нарахування та стягнення грошових коштів згідно рахунку-фактури №00206146 від 03.06.2014, які складаються з платежів по відшкодуванню частини вартості об’єкта лізингу у сумі 19579,00 гривень та проценти у сумі 19292,32 гривень – відсутні. Також відповідач зазначив, що відсутні правові підстави і для стягнення платежів по відшкодуванню вартості предмета лізингу згідно рахунку №00193685 від 01.04.2014 у сумі 18454,73 гривень, та згідно рахунку-фактури №00200314 від 05.05.2014 у сумі 19077,89 гривень.

Надаючи доводам відповідача в цій частині належну юридичну оцінку суд приходить до наступних висновків.

Договір фінансового лізингу поєднує у собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим, лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору.

Згічно ч.1 ст. 2 Закону України “Про фінансовий лізинг” відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Аналогічне положення передбачено і ст. 806 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Згідно ч. 2 ст. 697 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Оскільки позивач в односторонньому порядку розірвав договір лізингу № 00006241 від 05.06.2014, то право власності на предмет лізингу до відповідача не перейшло.

Частинами 2-4 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору, зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача у складі лізингових платежів частини вартості об'єкта лізингу, за період, що передував моменту припинення договору лізингу є підставною та такою, що підлягає задоволенню, адже розірвання договору не виключає можливості проведення між сторонами розрахунків за зобов’язаннями, що виникли до розірвання угоди.

Тобто до моменту припинення договору у червні 2014 року позивач мав право на отримання лізингових платежів за період, що передував припиненню договору та ретроспективне позбавлення його права на ці платежі не відповідало б природі розглядуваних правовідносин.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення лізингових платежів у розмірі 114306,38 гривень підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором про фінансовий лізинг № 00006241 від 22.11.2012 позивачем нараховано 8316,80 гривень 3% річних, з яких:

-          за період з 16.04.2014 по 17.10.2016 на суму заборгованості у розмірі 37246,27 гривень нараховано 2 804,18 гривень 3% річних;

-          за період з 16.05.2014 по 17.10.2016 на суму заборгованості у розмірі 38188,79 гривень нараховано 2780,98 гривень 3% річних;

-          за період з 16.06.2014 по 17.10.2016 на суму заборгованості у розмірі 38871,32 гривень нараховано 2731,64 гривень 3% річних.

Також позивач просив стягнути з відповідача 84518,01 гривень інфляційних втрат, з яких:

-          за період з 16.04.2014 по 17.10.2016 на суму заборгованості у розмірі 37246,27 гривень нараховано 29387,31 гривень інфляційних втрат;

-          за період з 16.05.2014 по 17.10.2016 на суму заборгованості у розмірі 38188,79 гривень нараховано 27648,68 гривень інфляційних втрат;

-          за період з 16.06.2014 по 17.10.2016 на суму заборгованості у розмірі 38871,32 гривень нараховано 27482,02 гривень інфляційних втрат.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних у розмірі 8316,80 гривень та інфляційних втрат у розмірі 84518,01 гривень, суд встановив, що він є обґрунтованим, арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та положенням договору, а тому вимога щодо стягнення 8316,80 гривень 3% та 84518,01 гривень інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача 120969,09 гривень лізингових платежів з липня 2014 року по вересень 2014 року, у якості плати за користування предметом лізингу за період після розірвання договору по день фактичного повернення предмету лізингу.

Згідно із ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу ст. 627 Цивільного кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).

Договір фінансового лізингу від 22.11.2012 підписані та скріплені печатками обох сторін, сторони самостійно на підставі вільного волевиявлення в умовах договору погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг України відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об’єктом лізингу (п. 6.17 договору). Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору.

          Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно до ст. 629 Цивільного кодексу України Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, враховуючи умови договору, які погоджені сторонами, відповідно до п. 6.17 договору лізинговий платіж вважається платою за користування об’єктом лізингу.

Окрім того, відповідно до п. 21.4. договору сторони, підписуючи договір, досягли згоди щодо всіх істотних умов контракту. Сторони, а також уповноважені представники сторін, повністю усвідомлюють зміст контракту, терміни та поняття, що вживаються у контракті, погоджуються на умови контракту та повністю усвідомлюють значення та наслідки своїх дій.

Таким чином, сторони погодили зміст своїх правовідносин, правові наслідки розірвання/припинення договору фінансового лізингу, передбачивши збереження за відповідачем обов’язку здійснити плату за весь час користування майном, що перебувало у відповідача з моменту розірвання договору до моменту повернення предмету лізингу.

З огляду на викладене доводи відповідача, що розірвання договору внаслідок відмови від нього позивача припиняє право на нарахування лізингових платежів не може бути прийняті судом до уваги оскільки доводів позивача не спростовують.

Дійсно, з припиненням договору фінансового лізингу позивач втрачає право на отримання лізингових платежів.

Але сторони цілком підставно встановили в договорів обов’язок відповідача провести оплату за час користування майном до моменту його повернення, саме оплату за користування майном, визначивши лише її розмір у прив’язці до розміру лізингового платежу, що було встановлено на відповідний період.

Та оскільки користування майном на умовах оренди є оплатним, таке користування здійснювалося відповідачем і після розірвання договору, сторони на цей випадок врегулювали свої взаємовідносини та чітко визначили розмір відповідної плати, позовні вимоги в цій частині вбачаються судом підставними.

Як вбачається з матеріалів справи, об’єкт лізингу було повернуто лише 22.09.2014, у зв’язку з чим суд прийшов до висновку, що вимога про стягнення з відповідача 120969,09 гривень, які відповідно до п. 6.17 договору є платою за фактичний час користування об’єктом лізингу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 51884,10 гривень збитків, зокрема у розмірі 45884,10 гривень, які останній поніс внаслідок залучення юристів для надання юридичної допомоги для вчинення виконавчого напису нотаріусом, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення об’єкту лізингу та 6000,00 гривень за послуги по юридичному консультуванню, підготовки процесуальних документів для подання позовної заяви та участі у судових засідання по розгляду справи.

Відповідно до п.п. 8.2., 8.2.3. умов лізингу у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодеружувача застосовуються наступні санкції: компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодуванням сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту.

Пунктом 8.6. умов лізингу передбачено, що будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов’язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Суд встановив, що заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг у розмірі 51884,10 гривень не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00006241 від 22.11.2012, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 51884,10 гривень збитків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 114306,38 гривень основного боргу за договором фінансового лізингу №00006241 від 22.11.2012, 120969,09 гривень лізингових платежів за фактичний час користування об’єктом лізингу, 8316,80 гривень 3% річних та 84518,01 гривень інфляційних втрат.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України судовий збір у розмірі 4921,66 гривень пропорційно розміру задоволених вимог підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Білдгрупменеджмент» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Університетська, буд. 2/1, код 35482152) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, буд. 1В, код 35571472) 114306,38 гривень основного боргу за договором фінансового лізингу №00006241 від 22.11.2012, 120969,09 гривень лізингових платежів за фактичний час користування об’єктом лізингу, 8316,80 гривень 3% річних, 84518,01 гривень інфляційних втрат та 4921,66 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 12.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 16.01.2017.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Р.М. Колесник