Справа 2а – 2057 -09/0533
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
( в порядку письмового провадження)
16 вересня 2009 року м. Мар`їнка
Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Клікунової А.С.,
при секретарі: Герасименко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі про поновлення пропущеного строку та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі про поновлення пропущеного строку для звернення за захистом порушених прав за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2006 – 2007 роки в сумі 2 733 гривень 30 копійок.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що вона віднесена до категорії дітей війни, а тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( 2195-15 ), який набрав чинності з 01.01.2006 року, має право на щомісячне підвищення пенсії на 30 відсотків. У судове засідання не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
Представник відповідача надав письмові заперечення, в яких просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що законодавчим органом не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на зазначено які органи і за рахунок яких коштів повинні виплачувати підвищенні пенсії, просив розглядати справу за його відсутністю, надалі в судовому засіданні не з'явився.
За таких обставин і відповідно до ст. 122 КАС України суд визнав можливим розглянути справу без участі сторін та на підставі доказів, наданих у справі в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи, встановив наступне.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ЙV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач ОСОБА_1 згідно паспорту серії ВС 569220, виданого Курахівським МВ Мар’їнського РВ УМВС України в Донецькій області 29 листопада 2000 року, народилася 09 травня 1944 року, тобто станом на 2 вересня 1945 року 1 рік. Статус позивача як дитини війни підтверджується посвідченням серії АБ № 921336.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Рішення Конституційного суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ЙЙ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 № 107 – VЙ, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ЙЙ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
Як вбачається з позову, позивач ОСОБА_1 просить суд зобов’язати ОСОБА_2 пенсійного фонду в Мар’їнському районі Донецької області здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 відсотків, за 2006 – 2007 роки. Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист осіб яких вони просять.
Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки адміністративний позов містить декілька вимог, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено дві вимоги, тому враховуючи задоволення обох позовних вимог, сума судового збору, сплаченого за квитанцією № ПН742 від 16 жовтня 2008 року складає 3 гривні 40 копійок.
Враховуючи положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» керуючись принципом адміністративного судочинства, а саме верховенством права, з метою забезпечення передбаченого Конституцією України права позивача на належне соціальне забезпечення, з урахуванням ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд вважає необхідним частково задовольнити позовні вимоги та посилаючись на ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача здійснити підвищення пенсії позивачу на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює встановленому законом прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Вимоги позивача щодо поновлення їй строку звернення до суду за захистом своїх прав, суд вважає за можливе задовольнити, оскільки вона дізналася про порушення її прав із преси у зв’язку з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, вона є людиною юридично не обізнаною.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 100, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі про поновлення пропущеного строку та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» задовольнити частково.
Поновити позивачу ОСОБА_1 строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Зобов'язати відповідача ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі провести нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішення Конституційного Суду України № 6-рп-2007 від 09.07.2007 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 09 липня 2007 по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя