Справа 2а – 1086 -09/0533
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
( в порядку письмового провадження)
27 липня 2009 року м. Мар`їнка
Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Клікунової А.С.,
при секретарі: Мілаєвій Т. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі про перерахунок пенсії та стягнення боргу у зв’язку з цим перерахуванням, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Мар’їнського районного суду про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання провести перерахунок пенсії, зобов’язання проводити в подальшому перерахунок пенсії в разі збільшення мінімальної пенсії за віком.
Позивач ОСОБА_1 в обґрунтуванні позовну зазначає, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом 3 групи, захворювання якої пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням № 052636. Крім того, статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі цього Закону позивачу призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну її здоров’ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1, виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно 19,91 гривень. Позивач стверджувала, що ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що вона має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, та розмір її пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Позивач звернулася до відповідача щодо проведення відповідного перерахунку зазначених пенсій, однак отримала відмову, що зумовило ОСОБА_1 звернутися до суду.
ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною вказану відмову та зобов’язати відповідача нарахувати їй пенсію в розмірі 6 мінімальних заробітних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком за період з 01 листопада 2006 року по 31 серпня 2008 року з наступним перерахунком пенсії згідно зі змінами чинного законодавства та встановлення нових розмірів прожиткового мінімуму мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Позивач у судове засідання не з’явилась, надала суду заяву, в якій свій позов підтримала, просить суд розглянути справу в її відсутність.
Представник відповідача надав письмові заперечення, в яких просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що виплата пенсій позивачу проводилась згідно з встановленими вимогами, просив розглядати справу за його відсутністю, надалі в судовому засіданні не з'явився.
За таких обставин і відповідно до ст. 122 КАС України суд визнав можливим розглянути справу без участі сторін та на підставі доказів, наданих у справі в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, ОСОБА_1 визнано інвалідом 3 групи. Положеннями ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» її віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 3 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір для інвалідів 3 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначені розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на ч. 5 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.
Суд не бере до уваги положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якого випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’я виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’я за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому суд вважає протиправною відмову відповідачем у перерахунку пенсії у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Стаття 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» встановлює мінімальний прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в таких розмірах: з 1 січня 2006 року – 350 гривень, з 1 квітня 359 гривень, з 1 жовтня 366 гривень, стаття 62 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» встановлює мінімальний прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в таких розмірах з 1 січня – 380 гривень, з 1 квітня – 359 гривень, з 1 жовтня 366 гривень; стаття 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік встановлює мінімальний прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в таких розмірах: з 1 січня – 470 гривень, з 1 квітня – 481 гривня, з 1 липня – 482 гривні, з 1 жовтня – 498 гривень.
Так з матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_1 було зроблено перерахунок пенсії згідно з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2009 року за період з 01 вересня 2008 року по 30 квітня 2009 року. Тому посилання відповідача на те, що позивачу було здійснено перерахунок пенсії, суд не приймає, оскільки позивач ОСОБА_1 просить суд зобов’язати відповідача провести перерахунок за період з 01 листопада 2006 року по 31 серпня 2008 року.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про зобов’язання відповідача проводити в подальшому перерахунок пенсії в зв’язку із збільшенням мінімальної пенсії за віком, то в цій частині позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки адміністративний позов містить декілька вимог, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено дві вимоги, тому враховуючи задоволення обох позовних вимог, сума судового збору, сплаченого за квитанцією № 46 від 1 липня 2009 року складає 3 гривні 40 копійок.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, ч. 2 ст. 6, статтею 8, ч. 2 ст. 19, статтями 22, 23, ч. 1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст. 8 Конституції України, так і ст. 8 КАС України.
Частиною 2 статті 8 КАС України передбачено, що принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, справи «Проніна проти України», справи «Кечко проти України».
Таким чином, з огляду на вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 100, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання провести перерахунок пенсії, зобов’язання проводити в подальшому перерахунок пенсії в разі збільшення мінімальної пенсії за віком задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області провести перерахунок державної пенсії ОСОБА_1, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду 3 групи, згідно до ч. 4 ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку шести прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з 01 листопада 2006 року по 31 серпня 2008 року, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 67 зазначеного закону.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області провести перерахунок додаткової пенсії ОСОБА_1 за шкоду, причинену здоров’ю згідно до ст. 50 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01 листопада 2006 року по 31 серпня 2008 року, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 67 зазначеного закону.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя