АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/581/17 Справа № 199/6713/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник О. Г. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року м. Дніпро

12 січня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М.

при секретарі - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2, в інтересах якого діє громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в особі керівника ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, третя особа: Дніпропетровське міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування

за апеляційними скаргами ОСОБА_2, в інтересах якого діє громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в особі керівника ОСОБА_3,

Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області,

Державної казначейської служби України

на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2016 року , -

В С Т А Н О В И В:

13 серпня 2014 року до суду з позовом звернувся ОСОБА_2 та зазначив, що він неодноразово намагався потрапити на особистий прийом до начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, однак йому цього не вдалося. На особистому прийомі у ОСОБА_5 24 грудня 2012 року та 10 червня 2013 року, він хотів порушити питання щодо тяганини у кримінальному провадженні, які повністю так і не вирішено, законного рішення не прийнято. Такими діями начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 були порушені права позивача на звернення та особистий прийом, у зв'язку з чим він зазнав моральної шкоди та поніс матеріальні збитки.

Позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги, а остаточно їх вточнивши, він просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку відкритого в Казначействі в установленому порядку для забезпечення списання в безспірному порядку коштів державного бюджету матеріальну шкоду (упущена вигода ) у сумі 1317 грн.72 коп. та моральну шкоду в сумі 26 182,00 грн. завдану в наслідок вчинення протиправної бездіяльності посадовою особою органу що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування - начальником Бабушкінського районного відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, вирішити питання щодо судових витрат пов'язаних з явкою до суду в порядку ст.. 85 ЦПК України та стягнути на його користь судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять з явкою до суду (том 2 а.с.80-90).

Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволені частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн..

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з явкою до суду у розмірі 191, 18 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (том 2 а.с. 153-154).

В апеляційній скарзі Дніпропетровське міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у їх задоволені (том 2 а.с.158-160).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (том 2 а.с.162-167).

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заявлених вимог в повному обсязі (том 2 а.с.174-177).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судом 1 інстанції було встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року визнано протиправною бездіяльність начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 , яка полягає у систематичних грубих порушеннях при організації особистого прийому громадян відповідно до затвердженого графіку, яка виразилася у не проведенні особистого прийому громадян у визначені часи, а саме, 24 грудня 2012 року та 10 червня 2013 року. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року начальнику Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 у відкритті провадження за його апеляційною скаргою відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд 1 інстанції, виходив з того, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року встановлено, що через бездіяльність начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, яка виразилася у не проведенні особистого прийому громадян у визначені часи 24 грудня 2012 року та 10 червня 2013 року, позивач був вимушений звертатися із скаргами до Головного управління МВС у Дніпропетровській області та до суду, що змусило його нервувати, створило певний дискомфорт, порушило звичайний режим його життя, у зв'язку з чим йому було завдано моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., при цьому він поніс витрати у зв'язку з явкою до суду у сумі 191, 18 грн., яку й було стягнуто судом 1 інстанції. В частині відшкодування матеріальної шкоди судом було відмовлено, у зв'язку з відсутністю доказів щодо її завдання.

При цьому, вирішуючи питання про часткове задоволення позовних вимог, суд 1 інстанції дійшов висновку про стягнення завданої шкоди та судових витрат з Державної казначейської служби України, без урахування положень Бюджетного кодексу України, Положення про Державну казначейську службу України та специфіку казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Із вказаними висновками суду 1 інстанції, колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

У разі відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 ст. 1176 ЦК України, відповідно до якої така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки підставою для відшкодування шкоди є, зокрема, встановлена постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року протиправна бездіяльність начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, яка виразилася у не проведенні особистого прийому громадян у визначені часи 24 грудня 2012 року та 10 червня 2013 року, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України, згідно якої, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 25 травня 2015 року №6-440цс16, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування, відповідно до закону, шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

На вище викладені обставини суд 1 інстанції уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державної казначейської служби України, не зважаючи на те, що позовні вимоги заявлені позивачем в частині порядку стягнення коштів відповідають зазначеному порядку, вийшовши при цьому за межі заявлених позовних вимог, що є порушення норм матеріального та процесуального права, і відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду 1 інстанції й ухвалення нового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, колегія суддів враховує, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року встановлена протиправна бездіяльність начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, яка виразилася у не проведенні особистого прийому громадян у визначені часи 24 грудня 2012 року та 10 червня 2013 року, яка потягла за собою звернення позивача до ГУМВС Дніпропетровської області, МВС України та судових органів.

Відповідно до положень ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, з відповідними змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Виходячи з викладеного, враховуючи конкретні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з вищезазначеним, позивачу дійсно заподіяно моральну шкоду, яка, відповідно до наведених вище правових норм, підлягає відшкодуванню, а саме стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія приймає до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, які були викликані свавільним нехтуванням його прав, неправомірною бездіяльністю начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, що встановлена наведеним вище рішенням адміністративного суду, необхідністю багаторазових звернень до правоохоронних органів для відстоювання своїх інтересів.

Враховуючи наведене, оцінивши встановлені факти у їх сукупності, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія дійшла висновку про необхідність стягнення на користь позивача моральної шкоди у достатньому та необхідному розмірі - 3000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги апелянтів в цій частині, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони є безпідставними.

Так, апелянти Дніпропетровське міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області та Державна казначейська служба України, зазначають, що підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні і тому у задоволенні позову слід відмовити. Однак, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року встановлена неправомірна бездіяльність посадової особи органу внутрішніх справ, якою були порушені законні права позивача на особистий прийом, а тому у відповідності з ч. 3 ст. 61 ЦПК України ці обставини не потребують доказуванню у справі, що переглядається. У зв'язку з зазначеним позивач зазнав страждань, які були викликані свавільним нехтуванням його прав, неправомірною бездіяльністю начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, у зв'язку з чим позивач був вимушений звертатися із скаргами до Головного управління МВС у Дніпропетровській області та до суду, що змусило його нервувати, створило певний дискомфорт, порушило звичайний режим його життя, у зв'язку з чим, колегія вважає, що йому було завдано моральну шкоду, порядок відшкодування якої врегульовано положення ст. ст.. 23, 1174 ЦК України.

Підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 26 182 грн., на якому наполягає апелянт, відсутні, оскільки визначення суми завданої моральної шкоди у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, що діє на час розгляду справи, в даному випадку не передбачено, бо при розгляді даної справи застосовуються положення ст. ст. 23, 1174 ЦК України, а не спеціальний Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилання ОСОБА_2 на рішення Європейського суду з прав людини, як на підтвердження обґрунтованості визначеної ним суми моральної шкоди, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір моральної шкоди визначається індивідуально у кожному конкретному випадку і належне детальне обґрунтування розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, наведене вище.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, колегія суддів, вважає за можливо задовольнити їх частково, виходячи з наступного.

Так, факт понесення позивачем витрат у розмірі 15 грн., пов'язаних з направленням рекомендованою поштою кореспонденції - письмових звернень, підтверджується копіями повідомлень про вручення поштових відправлень та квитанціями про їх відправлення (том 1 а.с. 26, 27), таким чином дані витрати підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача витрат на придбання пального для виїздів на автомобілі для звернення на особистий прийом, подання скарг до державних установ, звернення та явки до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, то колегія судді вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку із їх недоведеністю.

Матеріали справи містять докази щодо права позивача керувати автомобілем, а також копії квитанцій про придбання пального від 24 грудня 2012 року, 10 червня 2013 року, 17 та 31 липня 2013 року, 08 серпня 2013 року, 03 вересня 2013 року, 12 травня 2014 року на загальну суму 746,88 грн. Наявні докази свідчать тільки про наявність права у позивача керувати автомобілем та про придбання пального у зазначені дні (том 1 а.с.24,28). Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, а саме використання автомобіля у зазначений час і з певною метою, яка кількість палива даним транспортним засобом витрачається, яка відстань долалася позивачем у зазначені ним дні для явки до відповідних установ, а відтак, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість зазначених витрат та правильність їх розрахунку.

Також колегія судді приходить до висновку про необхідності відмови позивачу у стягненні на його користь матеріальної шкоди (упущеної вигоди) в сумі 555,84 грн., у зв'язку з недоведеністю даної позовної вимоги. Позивачем не надані суду належні та допустимі докази, що відповідають вимогам ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження реальної можливості отримати дохід у вказаному розмірі у зазначені дні, та його неотримання у зв'язку з неправомірними діями (бездіяльністю) винної особи.

Доводи апелянта ОСОБА_2 в цій частині є безпідставні та ґрунтуються на припущеннях, оскільки позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував належним чином свої позовні вимоги та не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Що стосується вимог позивача про стягнення судових витрат пов'язаних з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, то колегія суддів вважає за необхідне стягнути такі витрати у сумі пропорційній до сумі задоволених позовних вимог, відповідно до ст..ст. 85, 88 ЦПК України.

Частиною 2 статті 85 ЦПК України передбачено, що компенсація за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Граничні розміри компенсації за судовими рішеннями витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз, витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відповідно до статей 85-87 ЦПК визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Судом встановлено, що, у зв'язку з розглядом даної справи, позивач ОСОБА_2 неодноразово з'являвся до суду 1 інстанції та апеляційної інстанції. Враховуючи час призначення кожного з зазначених судових засідань та період перебування позивача у суді до моменту закінчення даних засідань, а також враховуючи, що на дорогу від місця проживання позивача до суду 1 інстанції чи апеляційного суду та на зворотній шлях, позивач витрачав кожного разу, у середньому (зважаючи на його пояснення в суді апеляційної інстанції та особливості транспортного сполучення у м. Дніпрі), не більше 2 годин 24 хвилин (в одну сторону приблизно 1,10-1,12 год.), колегія дійшла висновку, що, у зв'язку з розглядом даної справи, позивач витратив на відвідування судів 42 години 34 хвилини, а саме:

03.09.2014 року (призначено на 12.00 год. - розпочато о 12.03 - закінчено о 12.11 (том 1 а.с.42);

16.10.2014 року (призначено на 09.00 год. - розпочато о 09.15 - закінчено о 09.22 (том 1 а.с.48);

04.11.2014 року (призначено на 10.20 год. - розпочато о 10.24 - закінчено о 10.27 (том 1 а.с.53);

11.11.2014 року (призначено на 16.30 год. - розпочато о 16.31 - закінчено о 17.20 (том 1 а.с.71);

02.12.2014 року (призначено на 08.30 год. - розпочато о 08.51 - закінчено о 09.13 (том 1 а.с.102);

02.12.2014 року (призначено на 08.30 год. - розпочато о 09.15 - закінчено о 09.50 (том 1 а.с.105);

13.01.2015 року (призначено на 09.15 год. - розпочато о 09.24 - закінчено о 10.01 (том 1 а.с.170-171);

27.01.2015 року (призначено на 12.40 год. - розпочато о 13.00 - закінчено о 13.18 (том 1 а.с. 189);

25.02.2016 року (призначено на 11.00 год. - розпочато о 11.21 - закінчено о 11.31 (том 2 а.с.29);

18.03.2016 року (призначено на 09.30 год. - розпочато о 09.34 - закінчено о 09.37 (том 2 а.с. 40);

07.04.2016 року (призначено на 15.00 год. - розпочато о 15.07 - закінчено о 15.24 (том 2 а.с. 58);

21.06.2016 року призначено на 11.00 год. - розпочато о 11.36 - закінчено о 12.00 (том 2 а.с 93-94);

02.08.2016 року (призначено на 16.30 год. - не слухалась у зв'язку із зайнятістю судді (том 2 а.с. 100, 104);

30.08.2016 року (призначено на 09.30 год. - розпочато о 09.47 - закінчено о 10.27 (том 2 а.с.136-138);

21.09.2016 року (призначено на 08.20 год. - розпочато о 09.11 - закінчено о 10.12 (том 2 а.с. 150).

12.01.2017 року (призначено на 11.30 год. - розпочато об 11.40 - закінчено о 12.12 год.

Виходячи з погодинного мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи (19,34 грн.), розмір компенсації за відрив від звичайних занять становить 818,85 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст. 88 ЦПК України, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позивачем всього було заявлено про стягнення 27499,72 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення 3015 грн., то судові витрати підлягають стягненню в сумі 89,77 грн.

Таким чином, керуючись положеннями ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія дійшла висновку про необхідність скасування рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2016 року, з винесення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з вищезазначених підстав у вищевказаному розмірі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, в інтересах якого діє громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в особі керівника ОСОБА_3, Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України - задовольнити частково.

Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2016 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 15,00 грн.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять у сумі 89,77 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: