ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

      

01 жовтня 2009 р.                                                                                           Справа № 2-а-431/08                                                                                                   

                                                                                                                                             м. Черкаси

 

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого  - судді Лічевецького І.О.,

суддів:            -  Холода Р.В., Кульчицького С.О.,

при секретарі - Солоха О.В., Шоколенко Т.М.,

за участю прокурора - не з'явився; представників: позивача - ОСОБА_1за довіреністю; відповідача (ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів») - не з'явився; відповідача (ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів») - ОСОБА_2, ОСОБА_3. за довіреністю; третьої особи (ТОВ «Укренерготеплоізоляція») - не з'явився, третьої особи - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції до відкритого акціонерного товариства «Золотоніський завод залізобетонних виробів», товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський завод залізобетонних виробів», треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю «Укренерготеплоізоляція», ОСОБА_4 про застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочину,

 

ВСТАНОВИВ:

 

Золотоніська ОДПІ звернулась до суду з адміністративним позовом до ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» (надалі за текстом - «перший відповідач»), ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» (надалі за текстом - «другий відповідач») про застосування до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та договору купівлі-продажу обладнання, будівельних матеріалів і інвентаря, укладених між відповідачами 23.05.2006 р., наслідків нікчемності правочинів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що керівник ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» не отримав згоди Наглядової ради акціонерного товариства та комітету кредиторів на укладення спірних договорів. Позивач також стверджував, що майно першого відповідача було реалізоване за ціною нижчою, від його залишкової вартості.  Насамкінець, позивач зазначав, що ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» не сплатило податки після здійснення зазначених господарських операцій і вина керівника підприємства в ухиленні від сплати податків встановлена вироком суду.

На підставі наведених обставин позивач вважав, що спірні договори є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок через те, що суперечать інтересам держави і суспільства, моральним засадам суспільства та просив стягнути в доход держави: з першого відповідача - 1 012 450 грн., а з другого відповідача - майно одержане за вказаними договорами.

В подальшому позивач доповнив підстави позову та змінив позовні вимоги зазначивши, що на момент укладення спірних договорів існувала заборона відчуження майна акціонерного товариства, вжита ухвалами господарського суду Черкаської області від 18.01.2006 р. у справі № 14/630 та від 22.03.2006 р. у справі № 01/1650. Збільшуючи розмір позовних вимог позивач вважав, що з ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» підлягають стягненню не кошти, за які було реалізовано майно, а його залишкова вартість згідно даним балансу та просив стягнути в доход держави: з першого відповідача - 3 000 047 грн. 50 коп., з ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» - отримане за договорами майно.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» в судове засідання не з'явився. Із наданих суду письмових пояснень вбачається, що першим відповідачем позов визнається частково. Відповідач зауважив, що укладаючи договори купівлі-продажу керівник акціонерного товариства діяв без належних повноважень, оскільки не отримав згоди Наглядової ради. Відповідач також стверджував, що дії ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» були спрямовані на незаконне заволодіння його майном, так як останнє фактично не сплатило кошти за договорами. Відповідач погоджувався, що зазначені договори порушують публічний порядок виходячи з того, що майно було реалізоване за ціною нижчою від залишкової вартості, а також враховуючи несплату податків за результатами господарських операцій. З урахуванням викладеного відповідач просив позов задовольнити частково, стягнути з ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» в доход держави 1 012 450 грн. та повернути у власність ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» майно, реалізоване за спірними договорами.

ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» позов не визнало. Заперечуючи проти позову представники другого відповідача наполягали на тому, що твердження позивача стосовно того, що спірні договори укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок не відповідає дійсним обставинам та є хибним. Зокрема, представники ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» посилались на відсутність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.  Представники відповідача також зауважили, що позивачем пропущені як строки звернення до суду, так і строки застосування адміністративно-господарських санкцій.  

ТОВ «Укренерготеплоізоляція» свого представника в судове засідання не направило, звернулось до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

ОСОБА_4 вважав, що позов підлягає задоволенню частково. В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_4 зазначив, що майно ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» було реалізоване за ціною, нижчою від залишкової вартості і після здійснення господарських операцій першим відповідачем не були сплачені податки. ОСОБА_4 також звертав увагу суду, що рішення виконавчого комітету Золотоніської міської ради, яке стало підставою для видачі ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» дублікату свідоцтва про право власності на нежиле приміщення, скасоване постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.04.2009 р. З цих підстав ОСОБА_4 вважав, що позов в частині стягнення коштів з ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» задоволенню не підлягає, а в частині стягнення з ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» майна є обґрунтованим.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

23 травня 2006 р. між ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» та ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстраційним № 1547 (т.1, а.с.120-121).

За умовами цього договору перший відповідач передав, а другий відповідач прийняв у власність нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65. Предмет договору складається з: адміністративно-побутового корпусу площею 1777,8 кв.м. (літери 3, 2А, А, а, а', а''), будівлі арматурного цеху площею 698,1 кв.м. (літери 1, 2Б, Б, б), будівлі багато пустотного цеху площею 315,8 кв.м. (літери 1, 1'К, К), будівлі старого РБУ площею 549,2 кв.м. (літера 3М), столярної майстерні площею 623,9 кв.м. (літера 1Ш), будівлі котельні площею 424,8 кв.м. (літера 2Ж), складського приміщення площею 426,5 кв.м. (літера 1З), лісопильного цеху (літери 1, 1'Р, Р, Р), будівлі механічної майстерні (літери 1У, У, У'', R), старої будівлі їдальні (літери 1'У, У'), будівлі компресорної (літера Г), складу заповнювачів (літери В, в, Д, Е, И, Й), бетонозмішувального цеху (літери П, П'), будівлі трансформаторної (літери N, N', T, T'), уборної (літера Н), овочесховища (літера S), водонапірної башти з артезіанською свердловиною (літера ІІ), залізничної колії кранів (літера V), залізниці (літера VIII), огорожі (літери 1, 2, 3, 4), дороги, стоянки для автомобілів (літера І), будівлі старого РБУ (літери W, W', Z, Ю), зовнішньої каналізації (літери 5-13).

Згідно пункту 2 зазначеного договору продаж майна здійснюється за ціною 650 000 грн., які покупець зобов'язався сплатити продавцю протягом 2006 р. Оплата може бути проведена у таких формах: безготівковим перерахунком, майном, векселями українських підприємств або будь-яким іншим способом, який не суперечить чинному законодавству.

За даними акта прийому-передачі від 23 травня 2006 р. ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» передало, а ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» прийняло цілісний майновий комплекс з будівлями та спорудами за договором купівлі-продажу від 23.05.2006 р. (т.1, а.с. 122).

23 травня 2006 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстраційним № 1548 посвідчено договір купівлі-продажу обладнання, будівельних матеріалів, меблів та інвентарю за умовами якого ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» передало, а ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» прийняло у власність рухоме майно на загальну суму 362 450 грн. (т.1, а.с. 124-127).

Пунктом 2 цього договору передбачено, що оплата здійснюється протягом 2006 р. у таких формах: безготівковим перерахунком, майном, векселями українських підприємств або будь-яким іншим способом, який не суперечить чинному законодавству.

02 червня 2006 р. між ТОВ «Укренерготеплоізоляція» та ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» укладено договір уступки права вимоги № 02/06-01. За умовами цього договору ТОВ «Укренерготеплоізоляція» уступило другому відповідачу право вимоги платежу в сумі 1 012 450 грн. за договором № 170-Б01 від 07.11.2004 р., укладеному між первісним кредитором та ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» (т.1, а.с. 129).

Відповідно до акту про взаємозалік зустрічних однорідних вимог від 08.06.2006 р. відповідачі домовились зарахувати суму в розмірі 1 012 450 грн., яку ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» зобов'язалось сплатити ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» за договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 23.05.2006 р. та договором купівлі-продажу обладнання, будівельних матеріалів, меблів та інвентарю від 23.05.2006 р. в рахунок погашення заборгованості ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» перед ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» за договором уступки права вимоги № 02/06-01 від 02.06.2006 р.(т.1, а.с. 128).

Вирішуючи даний спір суд перш за все бере до уваги, що Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV (надалі за текстом - «ЦК України») закріплено принцип презумпції правомірності правочину.

Так, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зокрема, за приписами частини першої цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, з огляду на положення зазначеної статті ЦК України, підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК України та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер.

При цьому загальна підстава встановлення нікчемності правочину, передбачена ст. 203 ЦК України, застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

У цій справі позивач послався на статтю 228 ЦК України як на спеціальну підставу для встановлення нікчемності оспорюваних правочинів стверджуючи, що вони порушують публічний порядок, та статтю 203 ЦК України, зазначивши, що вони суперечать моральним засадам суспільства.

Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача суд зауважує, що твердження Золотоніської ОДПІ стосовно того, що відчуження майна першого відповідача відбулось за наявності арештів, накладених на майно ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» ухвалами господарського суду Черкаської області від 18.01.2006 р. у справі № 14/630 та від 22.03.2006 р. у справі № 01/1650 є безпідставним та суперечить доказам, наявним в матеріалах справи.

Так, згідно ухвали господарського суду Черкаської області у справі № 14/630 арешт на майно першого відповідача накладений 18.01.2006 р. було скасовано 13 березня 2006 р., а арешт накладений у справі № 01/1650 скасовано ухвалою названого суду від 19 травня 2006 р. (т.3, а.с. 173, 175).  

Не знайшло підтвердження і посилання позивача на відсутність згоди Загальних зборів та Наглядової ради акціонерного товариства щодо продажу майна першого відповідача.

Згідно даним протоколу № 7 засідання Наглядової ради відкритого акціонерного товариства «Золотоніський завод ЗБВ» від 16 травня 2006 р. було вирішено продати нерухоме та рухоме майно ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» за ціною 1 012 450 грн. Укладення договорів купівлі-продажу доручено директору -ОСОБА_6(т.3, а.с. 185).

Відповідно до підпункту «и» пункту 11.5 статті 11 Статуту ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» до компетенції Загальних зборів належить надання згоди на укладення угод або кількох взаємозв'язаних угод щодо відчуження майна Товариства та здійснення операцій з борговими зобов'язаннями (факторингу), якщо на момент укладення таких угод балансова вартість активів перевищує суму 100 000 грн. (т.1, а.с. 28).

При цьому зазначене повноваження не віднесено до виключної компетенції Загальних зборів.

За змістом статті 12 Статуту ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» в товаристві з числа акціонерів створюється Наглядова рада, яка представляє інтереси акціонерів в перервах між Загальними зборами і в межах компетенції, визначеної цим Статутом, контролює діяльність Дирекції товариства.

Підпунктом 12.3 Статуту визначено, що до компетенції Наглядової ради належить вирішення будь-яких питань управління Товариством, крім тих, що віднесені згідно законодавства України до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів Товариства. (т.1, а.с.29).

Перелік повноважень, що належать до компетенції загальних зборів акціонерного товариства визначено Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII.

Відповідно до статті 41 цього Закону (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належать: внесення змін до статуту товариства; затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом. Зазначені повноваження не можуть бути передані іншим органам товариства.

Таким чином, приймаючи до уваги, що ні Статутом першого відповідача, ні Законом України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів акціонерів не віднесено надання згоди на укладення договорів, суд приходить до висновку що приймаючи рішення про продаж нерухомого та рухомого майна ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» Наглядова рада діяла в межах наданих їй повноважень.

Суд бере до уваги, що відповідно до довідки про результати виїзної позапланової перевірки ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» з питань правових відносин з ТОВ «Укренерготеплоізоляція», ТОВ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» та ВАТ «Кагарлицьке АТП-13255» за період з 01.11.2005 р. по 31.12.2006 р. № 847/2301/01349791 від 18.05.2007 р. залишкова вартість основних фондів ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» за даними балансу станом 01.04.2006 р. становила 3 047 000 грн. 50 коп., а станом на 01.06.2006 р. - 0 грн. (т.1, а.с. 20).

Факт продажу майна першого відповідача за ціною нижчою від залишкової вартості визнається сторонами, підтверджується даними згаданої довідки і у суду не виникає сумніву щодо достовірності цієї обставини.

Разом з тим, суд зауважує, що поняття «залишкова вартість» не є тотожним поняттю «ринкова вартість».

Суд позбавлений можливості встановити ринкову вартість реалізованих основних фондів ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» на момент їх продажі шляхом проведення експертизи, оскільки з наявних в матеріалах справи копій договорів підряду вбачається, що другим відповідачем здійснені значні капіталовкладення у ремонт та відновлення придбаного нерухомого майна (т.2, а.с. 186-217).

Однак, суд нагадує, що відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а тому, на думку суду, сам факт продажу майна за ціною відмінною від балансової вартості не може слугувати підставою для встановлення нікчемності правочину.

Також суд вважає, що обґрунтування надане позивачем щодо нікчемності спірних договорів у зв'язку з відсутністю оплати не відповідає положенням ЦК України.

Правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання встановлені главою 51 ЦК України.

Так, згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, у будь-якому випадку відсутність оплати за договором може бути підставою для настання відповідальності за порушення зобов'язання, а не для визнання спірного договору таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Щодо твердження позивача стосовно того, що за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.05.2006 р. було реалізовано цілісний майновий комплекс, то суд не отримав цьому жодного прийнятного та переконливого доказу.

В будь-якому випадку суд не вважає за необхідне досліджувати зазначену обставину, оскільки вона має значення лише у випадку наявності відкритого провадження у справі про банкрутство ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів».

В той же час, провадження у справах №01/2218 та №14/630 про банкрутство першого відповідача було припинено ухвалами господарського суду Черкаської області від 28.11.2005 р. та від 13.03.2006 р., відповідно, а ухвалою суду від 19.05.2006 р. заява про банкрутство ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» залишена без розгляду (т.3, а.с. 173-175).

Таким чином, на момент укладення спірних договорів провадження у справі про банкрутство першого відповідача не було порушено, відповідно не був сформований і комітет кредиторів, до компетенції якого віднесено надання згоди на реалізацію майна боржника, а тому питання щодо продажу окремих приміщень чи цілісного майнового комплексу ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» не стосується предмету доказування.

Суд бере до уваги, що вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 червня 2008 р. у справі № 1-80/2008рік директора ВАТ «Золотоніський завод залізобетонних виробів» Курпаса В.І. визнано винним у вчиненні злочинів передбаченим частиною 2 статті 212 КК України (умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджет коштів у великих розмірах) та статтею 218 КК України (завідомо неправдива офіційна заява службової особи суб'єкта господарської діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі).

Суд також враховує, що чинний ЦК України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Разом з тим такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV (надалі за текстом - «ГК України»).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому суд наголошує, що санкції, встановлені названою статтею ГК України застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а не за несплату податків однією із сторін договору. Крім того, однією із обов'язкових умов для застосування цих санкцій є наявність умислу на вчинення правочинну з такою метою.

Таким чином, сам по собі факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угод такими, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і не підтверджує наявність умислу у сторін на укладення таких угод, а тому суд відхиляє відповідні доводи позивача.

Що стосується посилання третьої особи на скасування судом рішення виконавчого комітету яким надано дозвіл на видачу дубліката Свідоцтва про право власності на нежиле приміщення, то суд бере до уваги, що відповідно до пункту 1 Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.05.2006 р. предмет договору належить першому відповідачу на підставі дублікату Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Золотоніської міської ради 28 серпня 2005 р. на підставі рішення цього ж виконавчого комітету від 11 серпня 2005 р. № 491.

Суд також враховує, що постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.04.2009 р. у справі №2-а-28/2009 р. скасовано рішення виконавчого комітету Золотоніської міської ради від 11 серпня 2005 р. № 491 «Про дозвіл на видачу дубліката Свідоцтва про право власності на нежиле приміщення».

У зв'язку з цим, суд зазначає, що: по-перше, дублікат Свідоцтва про право власності на нерухоме майно на момент розгляду справи не скасовано; по-друге, скасування зазначеного рішення виконавчого комітету не має наслідком нікчемність оспорюваного правочину.

Насамкінець суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а тому належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 ГК України.

    З урахуванням викладеного, зазначені санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Спірні договори укладено відповідачами 23 травня 2006 р.

Оскільки позивач звернувся до суду 14.10.2008 р., тобто більш ніж через два роки після укладення угод, то за таких обставин суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді конфіскації.

З огляду на викладене, помилкові міркування позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строку позовної давності передбаченого ч. 4 ст. 258 ЦК України судом не приймаються до уваги.

Що стосується посилання другого відповідача на пропущення позивачем строків звернення до суду, то суд зауважує, що згідно статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, зазначений строк встановлено для звернення за захистом саме порушеного права.

Оскільки вище судом зроблено висновок про відсутність порушень при укладанні спірних договорів, у суду відсутні підстави для застосування положень КАС України, які регулюють строки звернення до суду.

З урахуванням викладеного, роблячи свою оцінку у цій справі, суд приймає заперечення другого відповідача і вважає, що позов задоволенню не підлягає.

    Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 162 КАС України,

 

ПОСТАНОВИВ :

 

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 

Постанова складена в повному обсязі 05 жовтня 2009 р.

 

 

Головуючий

 

 

Судді