ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2009 р.                                                            Справа № 61/239-09

вх. № 7275/4-61

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 30.09.2009р.;

 відповідача - не з"явився;

3-ї особи  - не з"явився

розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків  

до  Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ВАТ Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе, м.Харків

про подовження договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить визнати продовжити дію договору №2698-Н від 15.06.2006р. оренди індивідуально визначеного майна (нежитлових приміщень), що знаходяться на балансі ВАТ Харківський тракторний завод ім.С.Орджонікідзе.

Ухвалою голови господарського суду Харківської області Потапенка В.І. від 01.10.2009р., у зв"язку з лікарняним судді Рильової В.В., справу № 61/239-09 для подальшого розгляду було передано судді Бринцеву О.В.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України надав письмові пояснення для залучення до матеріалів справи (вх.11830), в яких зазначив, що вважає договір таким, що не припинив дію, оскільки позивач продовжує використовувати орендовані приміщення та сплачувати орендну плату, відповідач та третя особа не заперечують проти оренди позивачем приміщень на підставі договору №2698-Н від 15.06.2006р., а пропозицію відповідача про розірвання договору від 18.03.2009р. позивач вважає необгрунтованою та такою, що суперечить ст. 73 ЗУ "Про державний бюджет на 2009р."

Дані письмові пояснення приймаються судом до розгляду та долучаються судом до матеріалів справи.

Відповідач та третя особа в призначене на 01.10.2009р. судове засідання своїх повноважних представників не направили, витребуваних судом документів не надали. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від третьої особи 30 вересня 2009 року через канцелярію суду надійшло клопотання (вх.23494), в якому вона просила розглядати справу без її участі.

Ухвалою від 14.09.2009р. суд попередив сторони, що у разі неявки сторони в судове засідання має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

15 червня 2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди №2698-Н, відповідно до пункту 1.1. якого відповідач передав позивачу в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення одноповерхової будівлі майстерні (кімн. №№ 1, 2, 5, 8 - тамбура, №№ 3, 4, 6, 7, 9, 10 - підсобні приміщення, №№ 11, 12 - виробничі приміщення), загальною площею 134,4 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, що знаходяться на балансі Харківського тракторного заводу ім. С. Орджонікідзе.

Факт передачі в оренду нерухомого майна позивачу підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 15.06.2006р., підписаним обома сторонами.

У відповідності до п. 10.1. договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 15 червня 2006 року до 14 травня 2007 року включно. Договір неодноразово продовжувався, згідно додатковою угоди № 2 від 21.08.2008р. до договору оренди, строк його дії було продовжено на 11 місяців, до 12.03.2009р.

12.02.2009р. позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив продовжити дію спірного договору на наступний строк - на 2 роки 11 місяцівна конкурсних засадах.

18.03.2009р. відповідач надіслав позивачу лист-пропозицію № 06-2241, в якому підкреслив, що договори, строк дії яких закінчується у 2009 році продовжені не будуть. В листі відповідач також зазначив, що направляє на адресу позивача три примірники акту приймання-передачі нерухомого майна по договору " 2698-Н від  15.06.2006р., які необхідно підписати та 20-ти денний термін з дати отримання цього листа повернути до регіонального відділення для припинення по закінченню терміну дії вищезазначеного договору.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, позивач вважає, що зазначена пропозиція відповідача є такою, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України, ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та порядку проведення конкурсу, і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

У відповідності до п. 10.8. спірного договору оренди його строк дії може продовжуватись, за умови погодження його з органом, уповноваженим управляти майном.

У відповідності до положень ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна України" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи вищевикладене договір оренди № 2698-Н від 21.02.2001р. з урахуванням додаткової угоди № 2 від 21.08.2008р. був укладений строком до 12.03.2009р., відповідач надіслав позивачу лист 18.03.2009р., яким повідомив, що договір подовжуватись не буде і повідомив про необхідність повернення орендованого майна на підставі акту приймання-передачі.

За таких підстав, на підставі викладених норм договір оренди № 2698-Н від 21.02.2001р. припинив свою дію 12.03.2009р.

Суд також зазначає, що критично ставиться до письмових пояснень позивача що заява-пропозиція відповідача про розірвання договору від 18.03.2009р. є необгрунтованою та такою, що суперечить ст. 73 ЗУ "Про державний бюджет на 2009р.", оскільки заява відповідача оформлена належним чином, підписана повноважною особою та у строк, передбачений законодавством.

При цьому мотиви заперечення відповідача щодо продовження строку дії договору оренди значення не мають. Отже їх заперечення позивачем приводить до наслідків відмови в задоволенні позовних вимог навіть в тому разі якщо відповідач помилково посилається на ст. 73 ЗУ "Про державний бюджет на 2009р."

Крім того, суд оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, зважує на таке.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову в частині вимог про продовження дії договору оренди не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.

При цьому суд відхиляє як юридично неспроможні посилання позивача на те, що обраний ним спосіб захисту права є різновидом способу "визнання права". Суд зауважує, що вимога про продовження дії договору не є вимогою про визнання права. У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України  способи захисту права по своїй суті – це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб’єктивного права. Спосіб захисту права “визнання права” застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб’єктивного права.

Натомість, договір не підпадає під категорію конкретного суб’єктивного права. Договір згідно ст. 626 ЦК України це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір це більш широка юридична категорія, котра включає в себе не одне суб"єктивне право, комплекс числених за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб"єктивних прав та обов’язків. Тому договір не можна ототожнювати з суб’єктивним правом.

Отже продовження дії договору не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договром (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).

Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права –до відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України “Про судоустрій” (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).

Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права  узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.

Крім того, суд зауважує, що за відсутності доказів оспорювання договору до нього взагалі є неможливим застосування способів захисту права, спрямованих на підтвердження його (договору) існування – визнання договору дійсним, існуючим, таким що є укладеним, подовженим тощо. Це унеможливлюється презумпцією правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також суд зазначає, що визначення строку дії договору оренди виходить за межі компетенції суду. Це компетенція сторін договору відповідно ст.ст. 626, 763 ЦК України, 180, 284 ГК України, ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Підстав для вирішення цього питання в судовому порядку (ст. 187 ГК України) позивачем не надано

На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і про необхідність відмови в позові.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 626, 763 ЦК України, ст.ст. 20, 180, 187, 284 ГК України, ст.  17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                            

Повний текст рішення підписано 05.10.2009р.

Справа № 61/239-09