АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 546/1279/15-ц Номер провадження 22-ц/786/129/17Головуючий у 1-й інстанції Горулько О. М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

секретар: Ткаченко Т.І.

за участю: представника відповідачів ОСОБА_2

позивача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_4

на заочне рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 08 вересня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення боргу, 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 08 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заборгованість у розмірі 8000,00 (вісім тисяч гривень 00 коп.) грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у зв»язку з простроченням грошового зобов»язання у розмірі 475,20 (чотириста сімдесят п'ять гривень 20 коп.) грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3% річних за прострочення грошового зобов»язання у розмірі 317,82 (триста сімнадцять гривень 82 коп.) грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати, повязані зі сплатою судового збору, у розмірі 487,20 (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) грн. та пов'язані з явкою до суду у розмірі 161,08 (сто шістдесят одна гривня 08 коп.) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2016 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 08 вересня 2016 року у цивільній справі №546/1279/15-ц (провадження №2/546/110/16) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про стягнення боргу, 3% річних, інфляційний втрат та моральної шкоди залишено без задоволення (а.с.127).

З вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_4, який, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що районним судом були порушенні норми процесуального закону та не повідомлено його про час та місце розгляду даної справи. Окрім того, вказує, що місцевим судом неправомірно та без належних та не підстав було зазначено про зміну місця проживання відповідача.

Зазначає, що він особисто ніякі кошти не отримував та не писав відповідної розписки. Вважає, що надана до суду розписка не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки її достовірність не підтверджена експертним висновком.

Позивач звернувся до суду з письмовою заявою, в якій зазначив, що у рішенні суду враховано не всі витрати, пов»язані з його явкою до суду; висловив свою незгоду з тим, що за 16 місяців прострочки на його користь стягнуто лише 317,82грн. як 3% річних та що місцевим судом не було прийнято копії чеків на купівлю в аптеках ліків при стаціонарному та амбулаторному лікуванні за період розгляду справи.

Вважає, що при купівлі автомобіля ДЕУ-Нексія, який виявився у розшуку, йому було завдано матеріальної шкоди на 72000,00грн. та значної моральної шкоди, однак судом це не було враховано взагалі.

Також вважає, що, оскільки він заплатив гроші в сумі 72000,00грн. відповідачу ОСОБА_4, а той, в свою чергу, передав їх е рахуючи своєму батьку, ОСОБА_5, який їх перерахував, сказав, що все в порядку та поклав собі у кишеню, то кошти підлягають стягненню саме з останнього, однак судом це не було взято до уваги, незважаючи на його наполягання.

У судовому засіданні відповідачів доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримав та прохав її задовольнити.

Позивач підтримав викладені у письмовій заяві доводи та прохав їх врахувати при постановленні ухвали.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту позовної заяви, та установлено місцевим судом, у січні 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 була досягнута усна домовленість про надання відповідачами допомоги позивачеві у придбанні автомобіля. З цією метою позивачем, у квітні 2015 року, було передано особисто ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 72000,00 грн., які той, у свою чергу, передав своєму батькові, ОСОБА_5 У подальшому, за допомогою ОСОБА_4, сином позивача було придбано автомобіль за суму, меншу, ніж була передана позивачем, окрім того, ОСОБА_3 поніс накладні витрати у розмірі 1500,00 грн.

25 квітня 2015 року відповідачем ОСОБА_4 було складено розписку, згідно якої він зобов'язувався у строк до 06.05.2015 року повернути ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 11500,00 грн., що становить різницю між фактично понесеними останнім витратами та вартістю придбаного автомобіля (а.с.8).

Місцевим судом установлено, що на час розгляду справи позивачеві кошти повернуто частково та залишок боргу становить 8000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив із того, що, позивачем не надано суду належних доказів наявності у відповідача ОСОБА_5 грошового зобов'язання перед позивачем, а тому в цій частині позов не підлягає до задоволення. Проте, оскільки відповідач ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання не виконав, наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача суми боргу.

Також, як убачається з матеріалів справи відповідачем ОСОБА_4 допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та судових витрат також підлягають до задоволення. Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди місцевий суд виходив із того, що діючим законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди у договірних зобов'язаннях, крім випадків, коли таке відшкодування передбачене самим договором.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Частиною 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За змістом п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За нормою ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

У тексті боргової розписки повинна бути обов'язково вказана детальна інформація про сторони договору, яка дозволяє точно ідентифікувати боржника і позикодавця. Для цього на папері закріплюються такі відомості: прізвища, імена, по батькові; номери та серії паспортів; адреса прописки. Також, в розписці повинна бути вказана грошова сума, яка була передана боржнику, цифрове значення необхідно продублювати прописом.

З наведеного слідує, що боргова розписка є, так би мовити, гарантією договору позики, його підтвердженням.

Згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

У відповідності до правового висновку Верховного суду України від 18 вересня 2013 року, зробленого при розгляді справи №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно правової позиції Верховного суду України, висловленої при розгляді цивільної справи від 02.07.2014 року №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст.ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

За змістом ст.ст.526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Аналіз норм ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст.625 ЦК України.

З детального аналізу змісту боргової розписки від 25.04.2015 року вбачається, що при її складанні сторонами було дотримано всіх істотних умов, а саме зазначено дату та місце її складання, прізвища, ім'я і по батькові сторін, їх зареєстровані місця проживання, валюту позики, підтвердження укладання договору позики, обов'язок сплати відсотків, підпис відповідача ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 особисто ніякі кошти не отримував та не писав відповідної розписки, а надана до суду розписка не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки її достовірність не підтверджена експертним висновком, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження своїх заперечень та не спростовано факту наявності відповідної розписки від 25.04.2015 року, достовірність якої також не спростована. Окрім того, ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем ОСОБА_4 не ставилось питання про призначення відповідної експертизи, для встановлення дійсності (достовірності) даної розписки, яка ставиться ним під сумнів.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник повинен повернути гроші в обумовлений договором позики термін. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми основного боргу у розмірі - 8000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі - 475,20 грн., 3% річних у розмірі - 317,82 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі відшкодування збитків та моральної шкоди.

Висновок місцевого суду про те, що право на відшкодування моральної шкоди виникає за умови, коли воно передбачено конкретним законодавством, яке регулює певні правовідносини, є вірним. а тому слід дійти висновку, що діючим законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди у договірних зобов'язаннях, крім випадків, коли таке відшкодування передбачене самим договором.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Посилання на порушення місцевим судом норм процесуального права, не можуть братися до уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду та, у відповідності до ч.2 ст.308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , - відхилити.

Заочне рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 08 вересня 2016 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

.

ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ : /підпис/ Ю.В. Дряниця /підпис/ О.В. Чумак

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун