Справа № 163/1645/16-ц

Провадження № 2/163/6/17

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2017 року Любомльський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Павлуся О.С.,

за участі секретаря Семенюк К.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Любомль цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Любомльська міська рада Волинської області, про встановлення порядку користування приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

23 червня 2016 року позивач звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування приміщенням.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 6 січня 2010 року вона придбала, а 19 квітня 2010 року зареєструвала на праві власності в КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» нежитлове приміщення бувшої ветеринарної аптеки площею 134,4 кв.м., яке займає перший поверх двоповерхового будинку по вулиці 1-го Травня, 15 в місті Любомль та складає 44/100 частини даного будинку. Нежитлове приміщення другого поверху, яке складає 56/100 частини цього будинку, 6 січня 2009 року придбав відповідач ОСОБА_4. Рішенням Любомльського районного суду від 30 березня 2009 року приміщення другого поверху загальною площею 59,69 кв. м. визнане житловим. Підвальне приміщення, що знаходиться під спірним будинком, не було предметом договорів купівлі-продажу. Домовленості щодо володіння і користування ним між сторонами не досягнуто. Відповідач створює їй перешкоди у користуванні підвалом та самочинно проводить його перебудову.

В судовому засіданні представник позивача вимоги із викладених в позовній заяві підстав та фактичних обставин підтримала в повному об’ємі. Крім того, просила суд врахувати ту обставину, що у підвалі, у період функціонування ветеринарної аптеки зберігалися медичні препарати, а тому ОСОБА_3, як власниця першого поверху ветаптеки, має першочергове право на його користування.

Представник відповідача позов не визнав і пояснив, що покійний батько ОСОБА_4 - ОСОБА_5 проживав у відомчій квартирі на другому поверсі ветеринарної аптеки по вулиці 1-го Травня 15 в місті Любомль Волинської області. З дозволу тодішнього власника аптеки – ВАТ «Волиньзооветпостач» – він влаштував за власні кошти в підвальному приміщенні котельню, провів водяне опалення, встановив центральний димохід, електроосвітлення, підвів водопостачання до опалювального котла та безпосередньо в кімнати квартири. Підвал використовував виключно для обслуговування квартири, а тому він не є приміщенням загального користування, не являється спільною сумісною власністю та не підлягає поділу.

Представник Любомльської міської ради в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності, стосовно заявлених вимог покладається на розсуд суду.   

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.    

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбаченні актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ст. 655 цього Кодексу за договором купівлі-продажу власником майна стає покупець, який прийняв передане від продавця майно та сплатив за нього обумовлену договором грошову суму.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

Так, з договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.01.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 вбачається, що позивач придбала 44/100 частки приміщення ветаптеки №5 по вулиці 1-го Травня, 15 в місті Любомль загальною площею 134,4 м2, що складається з аптеки 1 площею 36,8 м2, коридору 2 площею 6 м2, топочної 4 площею 6,6 м2, кабінету 5 площею 10,2 м2. Свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно стверджено, що ОСОБА_3 19.04.2010 року набула право власності на вказане нерухоме майно у встановленому порядку.

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.01.2010 року відповідач ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_6 56/100 частин приміщення ветеринарної аптеки №5 площею 134,4 м2, яке складається з коридору 3 площею 8,2 м2, сходової клітки 6 площею 6,2 м2, коридору 7 площею 12,4 м2, кабінету 8 площею 10,2 м2, кабінету 9 площею 13,1 м2, кабінету 10 площею 14,5 м2, кабінету 11 площею 10,2 м2, по вулиці 1 Травня 15 в місті Любомль, без підвального приміщення. Згідно з витягом про державну реєстрацію прав 08.11.2012 року відповідач ОСОБА_4 зареєстрував вказану нерухомість на праві приватної власності.

12 червня 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визначення порядку володіння приміщенням загального користування, виділ частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності. Проте рішенням Любомльського районного суду від 01.06.2011 року та ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 22.09.2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та у зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 при визнання права власності на майно відмовлено, і встановлено наступні факти.     

Згідно з довідкою виконавчого комітету Любомльської міської Ради № 257 від 24 травня 2011 року документи щодо прийняття в експлуатацію ветеринарної аптеки в м. Любомлі відсутні. Дана обставина підтверджена архівним витягом з рішення виконавчого комітету Любомльської районної Ради депутатів трудящих № 313 від 26 грудня 1974 року «Про затвердження актів державної прийомки в експлуатацію новозбудованих об’єктів», яким було затверджено державний акт прийомки двоквартирного житлового будинку по вулиці 1-го Травня в місті Любомль, збудованого за кошти Волинського обласного об’єднання «Зооветпостач» Шацькою міжколгоспною будівельною організацією. В примітці архівного витягу зазначено, що акт державної прийомки цього будинку не виявлено.

Витягом про реєстрацію права власності, виданим Волинським обласним бюро технічної інвентаризації 11.03.2005 року стверджено ту обставину, що право власності на приміщення площею 134,4 м2 ветеринарної аптеки №5 по вулиці 1 Травня 15 в місті Любомль Волинської області було зареєстровано за ВАТ «Волиньзооветпромпостач». З технічного паспорта на зазначене приміщення встановлено, що підвальне приміщення в ньому відсутнє.

За договорами купівлі-продажу від 19.06.2007 року та 22.06.2007 року приміщення ветпатеки ВАТ «Волиньзооветпромпостач» продало ОСОБА_7, а останній – ОСОБА_6 Згідно з технічним паспортом на будівлю станом на 23.06.2007 року в приміщенні ветеринарної аптеки №5 по вулиці 1 Травня 15 в місті Любомль підвальне приміщення відсутнє.

Отже попередні власники приміщення аптеки не мали права власності та користування підвальним приміщенням, в зв’язку з чим не вправі були його відчужувати.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, вищезазначені обставини є преюдиціальними фактами при розгляді даної цивільної справи.

Поміж цього, з інвентаризаційної справи на будинок №15 по вулиці 1-го Травня в місті Любомль вбачається, що технічний паспорт на нього виготовлено 04.03.2005 року. Паспорт містить план першого та другого поверхів. На підвальне приміщення план відсутній, про нього лише вказано в експлікації приміщень та журналі зовнішніх обмірів. Лише після заяви позивача ОСОБА_3 від 07.06.2010 року до технічного паспорту додано поверховий план підвалу.

Однак, суд звертає увагу, що на вищезазначених сторінках інвентаризаційної справи відсутні штампи Волинського бюро технічної інвентаризації про внесення поточних змін та їх дати.

Таким чином, як на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу нежитлового приміщення і реєстрації своїх прав, так і на даний час, відсутні докази в цілому і існування підвалу, як допоміжного приміщення, та і його належності попереднім власникам на праві власності, зареєстрованому у встановленому порядку.

Вищевикладене без сумніву дає підстави суду вважати, що спірний підвал, побудований в той саме час, що і наземна частина будівлі і не передбачений ні будівельним паспортом на забудову земельної ділянки, ні в подальшому договорами купівлі-продажу, був закладений як конструктивний елемент несучого кістяка двохповерхової будівлі, який виконує несучі функції: сприймає навантаження від надземної частини будівлі і передає його на основу (грунт).

Такий висновок суду узгоджується із висновком судової будівельно-технічної експертизи Волинської торгово-промислової палати №О-96 від 10.10.2016 року.

Подані відповідачем документи щодо реєстрації його батька ОСОБА_5 як платника комунальних послуг лише констатують факт отримання таких послуг. Довідки КВКП «Любомльводоканал», ВАТ «Зооветпромпостач» свідчать, що перепланування і будівництво підвалу, з метою використання його як допоміжного приміщення, проводилось без виготовлення технічних умов і отримання відповідного дозволу, що на підставі ст.376 ЦК України вказує на самочинність таких робіт.

Разом з цим, суд не бере до уваги і доводи представника позивача в тій частині, що придбавши у ОСОБА_6 44/100 частки приміщення ветаптеки №5, що на першому поверсі, яка до цього функціонувала безпосередньо як ветеринарна аптека, ОСОБА_3 набула права на підвальне приміщення, оскільки у останньому у період функціонування ветеринарної аптеки з часу її будівництва та до її приватизації у 1997 році зберігалися медичні препарати та інші супутні медикаментозні речовини. В матеріалах інвентаризаційної справи відсутні відомості, як зазначалося вище, як про спірний підвал в цілому, так і відомості, що в останньому могли зберігатися медичні препарати та інші супутні медикаментозні речовини. Зберігання лікарських засобів відбувається під особливою увагою та постійним суворим контролем, так, зокрема наказом МОЗ України № 44 від 16.03.93 "Про організацію зберігання в аптечних закладах різних груп ЛЗ і виробів медичного призначення" передбачено, що улаштування, склад і розміри площ приміщень зберігання лікарських засобів повинні відповідати всім вимогам діючої нормативно-технічної документації (методичні рекомендації, нормативна внутрішньовідомча документація та ін.); останні у відповідності з встановленими нормами забезпечуються охоронними та протипожежними засобами, приточно-витяжною вентиляцією з механічним збудженням.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним правовим нормам сторонами не надано суду належних та допустимих доказів щодо їх прав на підвальне приміщення спірного будинку, а тому ці права не підлягають судовому захисту (ст. ст. 3, 4 ЦПК України).

Таким чином, проаналізувавши подані по справі докази і відповідні їм правові норми, суд вважає, що достатніх і допустимих доказів на підтвердження прав на підвальне приміщення позивачкою не подано, відтак відсутні підстави для висновку про порушення її прав, які підлягали б судовому захисту.

Отже, позов в повному об’ємі заявлених вимог задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст.88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Любомльська міська рада Волинської області, про встановлення порядку користування приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Любомльський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Любомльського районного суду Павлусь О.С.