ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2017 року Справа № 923/1177/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної екологічної інспекції у Херсонській області, м. Херсон

до Зеленівського сільського комунального господарства, с. Зелене Верхньорогачитського

району Херсонської області

про стягнення 262734,79 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - представник ОСОБА_1, довіреність від 30.12.2016р.

від відповідача - представник ОСОБА_2, довіреність №284 від 30.11.2016р.; представник ОСОБА_3, довіреність №28 від 30.11.2016р.

Суть спору: Державна екологічна інспекція у Херсонській області 31.10.2016р. звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з Зеленівського сільського комунального господарства збитки, заподіяні державі в сумі 262734,79 грн. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на положення ст.ст. 38, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та на ст.ст. 44, 109, 111 Водного кодексу України.

26 грудня 2016 року відповідач у справі подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Даний відзив з додатком суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 03.01.2017р. надав суду письмове заперечення на клопотання відповідача. Дане заперечення суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 03.01.2017р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні 03.01.2017р позовні вимоги не визнали та у задоволенні позову просили відмовити, надавши аналогічні пояснення тим, які містяться у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Матеріали справи свідчать, що у період з 12.02.2014р. по 13.02.2014р. державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області (надалі - позивач) відповідно до пункту «а» статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» проведена планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства Зеленівського сільського комунального господарства (надалі - відповідач).

При проведенні перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, позивачем встановлено, що згідно довідки ЄДРПОУ Серії АБ № 500923 основним видом діяльності відповідача є забір, очищення та постачання води. Водопостачання підприємства здійснюється з артезіанської свердловини № 5-76 на підставі дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 5.1 ХРС виданого 16.12.2013р. Термін дії попереднього дозволу на спеціальне водокористування № Укр. 7081-хрс закінчився 01.07.2013р.

Позивач зазначає, що в ході здійснення перевірки, представниками позивача встановлений факт самовільного використання відповідачем водних ресурсів, що виразилось у тому, що у період з 01.07.2013р. по 15.12.2013р. відповідачем самовільно забрано 17786 метрів кубічних підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування.

Позивач вказує, що своїми протиправними діями відповідача допущено порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме: п.9 ч.1 ст. 44 Водного кодексу України та ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 19.03.2014р. № 08-12/36 та розрахунок розміру збитків обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування, з пропозицією добровільно відшкодувати збитки у розмірі 262734,79 грн., заподіяні державі внаслідок порушення ст.ст. 44, 111 Водного кодексу України та ст.ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Дана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Отже, з урахуванням того, що відповідачем в добровільному порядку суму збитків у розмірі 262734,79 грн. не відшкодовано, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню вказана сума збитків.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції у Херсонській області не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про надра регулюється вказаними Законами, Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства.

У відповідності до Водного кодексу України (ст.ст. 2, 3) правові відносини з використання вод в Україні для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування, є сферою регулювання цього Кодексу, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Усі води (водні об'єкти), у тому числі поверхневі води, підземні води та джерела, внутрішні морські води та територіальне море на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до ст. 29 Водного кодексу України передбачено організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів у формі видачі дозволів на спеціальне водокористування, встановлення ставок зборів за спеціальне водокористування, відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Право на здійснення спеціального водокористування відповідно до ст. 49 Водного кодексу України виникає на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення. Спеціальне водокористування є платним.

Як видно з позовної заяви, відзиву на позов та наданих сторонами матеріалів відповідач є водокористувачем, використовує підземну воду (водний об'єкт) для задоволення господарсько-питних потреб населення (650 чоловік) та установ с. Зелене Верхньорогачицького району Херсонської області. На балансі відповідача перебувають артезіанські свердловини №№ 5-76 та 5-78, що підтверджується даними наявними у матеріалах справи - Дозволу на спеціальне водокористування від 28.07.2011р. № Укр 7081-ХРС.

В період часу з 01.07.2013 року по 15.12.2013 року відповідачем забрано 17786 м.куб. підземної води.

В той же час, право відповідача на здійснення спеціального водокористування виникло на підставі дозволу на спеціальне водокористування № Укр 7081-ХРС, який виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області 28 липня 2011 року, і термін дії якого встановлений до 01.07.2013р.

Крім того, право відповідача на здійснення централізованого водопостачання та водовідведення підтверджується ліцензією, виданою 29.09.2011р. Херсонською обласною державною адміністрацією терміном дії з 31.08.2011р. по 30.08.2016р.

Відповідно до вимог законодавства відповідач здійснює облік об’ємів споживання води та протягом спірного періоду здійснював оплату збору за спеціальне водокористування (а.с. 19-27).

Відповідно до положень ч.1 ст. 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 55 Водного кодексу України право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі закінчення строку спеціального водокористування.

Стаття 55 Водного кодексу України встановлює вичерпні підстави для припинення права спеціального водокористування, до якого не включено такої підстави як закінчення строку дії спеціального дозволу на користування надрами.

Порядок припинення визначається згідно з положеннями ст. 56 Водного кодексу України, згідно якої припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

Таким чином, право спеціального водокористування відповідача, що виникло на підставі Дозволу на спеціальне водокористування № Укр 7081 - ХРС на строк до 01.07.2013р., повинно було припинитись шляхом прийняття органом, що видав дозвіл, відповідного рішення згідно встановленого ст. 56 Водного кодексу України порядку.

Аналогічний припис міститься в п. 9 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. № 321.

Як встановлено судом, орган, що видав дозвіл не приймав рішення про припинення відповідачем спеціального водокористування.

Наявність у відповідача дозволу на спеціальне водокористування, на думку суду, виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача у формі стягнення збитків.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У досліджуваних судом відносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом "з" ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", оскільки відсутня кваліфікуюча ознака правопорушення, а саме - самовільне спеціальне використання природних ресурсів. Фактично і юридично спеціальне використання природних ресурсів (води) відповідач здійснював з 01.07.2013р. по 15.12.2013р. при наявності дозволу, а не самовільно.

Суд зазначає, що порушення відповідачем зазначеної умови не тягне за собою цивільно-правової відповідальності за використання водних ресурсів, оскільки таке порушення саме по собі не призводить до завдання шкоди (збитків) охоронюваним законом об’єктам природного середовища. Окрім того, суд звертає увагу позивача, що застосована ними ОСОБА_2 спрямована на реалізацію Директиви 2006/11/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 15 лютого 2006 року про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, що скидаються до водного середовища Співтовариства, і розроблена відповідно до Водного кодексу України та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання саме водних ресурсів, а тому позов є безпідставним та необґрунтованим.

Отже, позивачем не доведено, що відсутність спеціального дозволу на спеціальне водокористування, призвело до втрати (знищення або пошкодження державного майна, власності), або ж до витрат, які держава зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) чи неотриманні державою доходів, як суб'єктом цивільних відносин.

Крім того, у відповідності до п.1.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.06.2001р., розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

За змістом абз.2 п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01.04.1994р., позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. Водночас, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди (абз.5 п.6 вказаного Роз'яснення).

У відповідності до ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За приписами ст. 14 Кодексу про адміністративні правопорушення, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Суд також звертає увагу, що позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували, що відповідального працівника відповідача (згідно ст. 14 КпАП), тобто посадову особу Зеленівського сільського комунального господарства було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а саме, п.9 ст. 44 Водного кодексу України та ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Враховуючи вищезазначене слід відмітити, що суду не було подано докази, які свідчать про наявність всіх необхідних елементів для притягнення відповідача до відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, зокрема, відсутні докази, що свідчать про наявність причинного зв'язку між правопорушенням та шкодою завданою навколишньому природному середовищу.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як наголошувалось вище, в деліктних правовідносинах наявність шкоди має довести позивач. Однак, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт наявності шкоди, що і виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

За таких фактичних обставин і правових підстав суд зазначає, що відповідач не допустив порушення водного законодавства, здійснює спеціальне водокористування з відповідним дозволом та здійснює плату за спеціальне водокористування відповідно до вимог закону, а тому суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги документально не підтверджені, а отже такі, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представникам сторін про дату складення повного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.01.2017р.

Суддя                                                                       С.В. Нікітенко