2-а-122/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2009 року с.м.т. Шевченкове
Шевченківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Островської Н.І.,
при секретарі Катренко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії,-
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області, в якому просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп.
В обгрунтування позову зазначила, що вона належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року має право на отримання щомісячної державної соціальної допомога в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. Проте, у 2006-2007 роках вказана допомога їй не виплачувалась. Відповідач всупереч Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідної соціальної допомоги.
В судове засідання позивач не з’явилась, надавши письмову заяву, за змістом якої позовні вимоги підтримала та просила розглянути справу у її відсутність.
Відповідач свого представника для участі в справі не направив, надав письмові заперечення на позов, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити і справу розглянути у відсутність представника Пенсійного фонду.
В обгрунтування своїх доводів зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 ріж» Конституційним судом України не приймалось. Таким чином, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотньої дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Крім того, відповідач вважає свої дії щодо невиплати позивачу щомісячної соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов'язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Відповідач також зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Крім того, відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України.
Враховуючи наявність відповідних заяв позивача та відповідача суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Позивач ОСОБА_1 народилась 10 вересня 1940 року ( а.с.5 ), має статус «Дитина війни», перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області та отримує пенсію за віком /пенсійне посвідчення № 106477 від 13.08.1996 р./а.с.6/.
Враховуючи зазначений статус позивач, відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ", має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме, підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Із заперечень відповідача встановлено, що позивачу за період 2006-2007 років зазначені виплати в поовному обсязі не здійснювались, посилаючись на відсутність коштів та на невизначеність розрахункової величини /мінімальної пенсії за віком/ для розрахунків підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії, або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію статті 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею б Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджені не були.
Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп /справа про набуття чинності Конституцією зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовує однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено в інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України /конституційності/ положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» /справа про соціальні гарантії громадян/ визнано такими, що не відповідає Конституції України /є неконституційними/ положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.
Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані не конституційними. Рішення Конституційного суду України є обов»язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 статті 152 Конституції України, відповідач повинен був нарахувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати. Тоді як, нарахувань та виплат за 2007 рік на користь ОСОБА_1, як особі зі статусом «Дитина війни», відповідачем в повному обсязі не здійснено.
Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 статті 28 зазначеного Закону, з якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд вважає за необхідне застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача - є управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі.
Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов»язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус «Дитина війни».
Враховуючи викладене вище, суд прийшов висновку, що обов»язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі, за місцем проживання останнього.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов»язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «Дитина війни», серед яких їм надано право на отримання 30 відсотків доплати до пенсії.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30 відсотків доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.
Відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Шевченківському районі, по невиконанню з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.
Посилання відповідача на наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом є безпідставними.
Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Судом встановлено, що позивач з 09.07.2007 року мав право на підвищення пенсії і обґрунтовано сподівався на отримання пенсії в належному розмірі. Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду в жовтні 2008 року (а.с. 7), тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 46, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V, Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України /конституційності/ положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» /справа про соціальні гарантії громадян/, ст.ст. 28, 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року, Законом України «Про внесення змін до Закону України «ПроДержавний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Положенням «Про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, ст. ст. 1, 3, ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 71, 94, 99, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162, ст..ст. 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, враховуючи виплати у 2007 році.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 03 гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення її в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений 15 червня 2009 року.
Суддя Н.І.Островська