Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
02.09.2009 Справа № 2-а-8215/08/10/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Курапової З.І.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Санакоєвої М.А.
секретар судового засідання Клюкіна Н.С.
за участю представників сторін:
позивач, ОСОБА_1 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
представник відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на постанову Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М. ) від 20.12.08 у справі № 2-а-8215/08/10
за позовом ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим (вул. Дм. Ульянова, 10,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95013)
про визнання дій протиправними та зобов'язання до нарахування щомісячної соціальної державної допомоги
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим (суддя Кудряшова А.М.) від 20 грудня 2008 р. у справі №2-а-8215/08/10 (2-а-8215/08/10/0170) позов ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим про визнання дій протиправними та зобов'язання до нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, задоволений частково.
Визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у грудні 2007 року, та за період з травня 2008 р. по грудень 2008 року у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» протиправною.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим здійснити нарахування недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, ОСОБА_1у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за грудень 2007 р. та за період з травня 2008 р. по грудень 2008 р.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, Управління ПФУ в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 20 грудня 2008 р., прийняти нову постанову, якою у позовних вимогах ОСОБА_1відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, кошти ПФУ використаються винятково по призначенню й вилученню не підлягають, відповідно до ч.5 ст. 18, ч. 2 ст.73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»кошти Пенсійного фонду України не можуть використовуватися на цілі, не передбачені даним законом.
Апелянт вказує, що згідно абзацу 1 частини 1 статті 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Проте, частиною 3 цієї статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003. № 1058.
Також позивач посилається на пропуск позивачем строку звернення з позовом до адміністративного суду.
У судове засідання 02.09.2009. позивач і представник відповідача не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідач листом від 19.08.2009. № 8482/09-5 просить розглянуть справу у відсутності представника.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до відповідача - Управління пенсійного фонду в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим , яким просить поновити пропущений строк на звернення до суду, визнати протиправними дії відповідача щодо невиконання вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у відповідності з якими в період з 01.01.2006. відповідач зобов'язаний був підвищити позивачу пенсію на 30 % від мінімальної пенсії за віком, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену в період з 01.01.2006. по теперішній час підвищену пенсію у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком, у порядку встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Правової статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-1У із змінами та доповненнями. Цей Закон гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни -особа, яка є громадянином України та який на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1, виданим Центральним РВ Сімферопольського ГУ МВС України в Криму 09.12.1997. (а. с. 6), тобто станом на час закінчення Другої світової війни йому було менше 18 років, тому він є особою, яка віднесена до категорії осіб, визнаних дітьми війни.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-У, що діяла з 01 січня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на отримання підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік згідно до пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік».
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп\2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 12 статті 11 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким було припинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При цьому Конституційний Суд України вказав, що Верховна Рада України не уповноважена при прийнятті закону про Державний бюджет України зупиняти дію окремих законів України та\або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Як зазначив Конституційний Суд України, це суперечить вимогам статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно якій державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цім Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Звуження змісту та обсягу конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (стаття 48 Конституції України) шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» надбавки та підвищення, встановлені до пенсій виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Доводи апелянта щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, не можуть бути прийняти до уваги. Судова колегія вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не може бути прийнято до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, судова колегія визначає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі тої, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини (Справа «Жовнір проти України» від 29.06.2005.).
Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що законодавством не передбачено механізму розрахунку підвищення пенсій дітям війни та те, що частинами 1 і 2 статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено вичерпний перелік напрямків використання коштів Пенсійного Фонду України та їх використання тільки за призначенням.
При цьому судова колегія керується вимогами статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно до якої суд при вирішенні справи, керується принципом верховенства права відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Оскільки особам, на яких розповсюджується дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни», передбачена виплата підвищення пенсій у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, то обов'язок сплати підвищеної пенсії, у складі якої є надбавка, покладена на органи Пенсійного Фонду України, як органи першого рівня системи пенсійного забезпечення в Україні. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання нарахування щомісячної державної допомоги дитині війни саме Управлінням Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя, оскільки згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209\14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсій.
Що стосується доводів апелянта про відсутність у Законі посилань на розмір мінімальної пенсії для застосування Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то судова колегія з урахуванням положення пункту 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України про можливість застосування аналогії закону, вважає, що, оскільки у Законі України «Про соціальний захист дітей війни», не передбачений розмір мінімальної пенсії для розрахунку надбавки, то слід застосувати розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно до частин 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач просить відмовити у позові, крім іншого, також у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивач звернувся в суд з позовом 02 грудня 2008 р., отже строк звернення в суд з вимогами про перерахунок щомісячної державної допомоги за 2006 рік і по листопад 2007 року позивачем пропущений. Доказів поважності причин пропуску строку для звернення в суд позивач не надав. Позивач мав дізнатися про порушення його прав саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007р.
З зазначених підстав, судова колегія вважає обґрунтованих висновок суду першої інстанції щодо відмови у позовних вимогах про зобов'язання відповідача нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу з 10.01.2006. по листопад 2007 р., та зобов'язання відповідача нарахувати щомісячну державну соціальну дорогу за грудень 2007 року.
Крім того пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-1У «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установленою що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року.
Тобто з 2 квітня 2006 року статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради з питань бюджету.
Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не приймалися.
Отже встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003. № 1058-1У мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України від 19.12.2006. № 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня -380 грн., з 1 квітня -406 грн., з 1 жовтня -411 грн.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006. № 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003. № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток. Відповідно розмір мінімальної пенсії за віком становив з 01.04.2007. по 30.09.2007. - 410,06 грн.; з 01.10.2007. по 31.12.2007. -415,11 грн.
Отже, позивачу підлягає нарахуванню щомісячна державна соціальна допомога за грудень 2007 р. в сумі 124,53 грн. ( 415,11 грн. х 30 % = 124,53 грн.)
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни ”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Судом першої інстанції вірно встановлений період, впродовж якого відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу щомісячну державну соціальну допомогу у 2008 р., а саме травень - грудень 2008 р.
Статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у наступному розмірі: з 1 січня 470 грн., з 1 квітня 481грн., з 1 липня 482грн., з 1 жовтня 498 грн.
Позивачем за зазначений період була отримана щомісячна разова допомога за травень 2008 р. - 48,10 грн., червень 2008 р. -48,10 грн., липень 2008 р. -48,20 грн., серпень 2008 р. - 48,20 грн., вересень 2008 р. -48,20 грн., жовтень 2008 р. -49,80 грн., листопад 2008 р. -49,80 грн., грудень 2008 р., всього 390,20 грн.
За період з травня по грудень 2008 року позивачу підлягало нарахуванню 1170,60 грн. з наступного рахунку: травень - червень 2008 р. -481 грн. х 30 % х 2 = 288,60 грн., липень - вересень 2008 р. -482 грн. х 30 % х 3 = 433,80 грн., жовтень - грудень 2008 р. -498 грн. х 30 % х 3 = 448,20 грн. За мінусом сплати відповідачем щомісячної допомоги за зазначений період в сумі 390,20 грн., позивачу недонараховано за травень - грудень 2008 р. 780,40грн.
Відповідно до ч.2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Судова колегія вважає, що прийнято судом рішення про зобов'язання відповідача нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу без зазначення суми, яка фактично підлягає нарахування, а також не встановлення зобов'язання відповідача виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, не забезпечує повного захисту прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим судова колегія вважає необхідним прийняти також рішення про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу за вищезазначені періоди із зазначенням суми виплати.
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання бездіяльності відповідача стосовно невиплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги, оскільки невиплати пов'язані з неперерахуванням коштів з Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 195,196, п.3 ч.1 ст.198, п. 4 ч.1 ст.202 п.3 ч.1 ст.205,207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2008 р. у справі № 2-а-8215/08/10 (№ 2-а-8215/10/0170) задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 20 грудня 2008 р. у справі № 2-а-8215/08/10 (№ 2-а-8215/08/10/0170) скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1(АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячну державну соціальну допомогу за грудень 2007 р. у розмірі 124,53 грн., травень - жовтень 2008 р. у розмірі 780,40 грн.
В інший частині позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1судовий збір в сумі 0,71 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 07 вересня 2009 р.
Головуючий суддя підпис З.І.Курапова
Судді підпис О.В.Дугаренко
підпис М.А.Санакоєва
З оригіналом згідно
Суддя З.І.Курапова