Справа №33ц-606кс/07                    Категорія 10

Головуючий у суді першої інстанції Шимко В.П. Доповідач Матківська М.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого                Матківської М.В.,

суддів:                           Глєбова І.К.,                          Оніщука В.В.,

Чорного В.І.,                                                                Морозовського В.І.

На підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22.02.2007 року, розглянувши в судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2005 року, -

встановила:

В травні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою.

Зазначила, що з 1994 року по 2000 рік із відповідачем проживала в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення проживає разом із нею. На підставі договору купівлі-продажу від 01.08.1997 року їй і відповідачу на праві приватної власності належить двохкімнатна квартира АДРЕСА_1. Рішенням Бердичівського міського суду Житомирської області від 05.08.2002 року поділено спільне майно подружжя і їй виділено у власність 1/2 частину квартири, інша 1/2 частина виділена відповідачу. В квартирі відповідач проживає разом з іншою сім'єю. Він перешкоджає їй користуватися її часткою квартири. Вона просила встановити порядок користування квартирою, виділивши їй у користування житлову кімнату № 4, а відповідачу - кімнату № 3; кухню і коридор - залишити в загальному користуванні.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2005 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 жовтня 2005 року рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове, яким задоволено позов ОСОБА_1 Виділено в користування співвласникам квартири АДРЕСА_1: ОСОБА_1 - жилу кімнату № 4, площею 19,90 кв. м; ОСОБА_2 -жилу кімнату № 3, площею 12,40 кв. м.; кухню № 3 площею 11,80 кв. м та коридор № 1 площею 4,90 кв. м залишено в спільному користуванні.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постановлені судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції з таких підстав.

Судом встановлено, що сторонам на праві спільної часткової власності (по !/г частині кожному) належить спірна двохкімнатна квартира жилою площею 32,30 кв. м, зокрема: жилі кімнати площею 12,40 кв. м і 19,90 кв. м.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й постановляючи нове про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22 грудня 1995 року, даними в п. 14 про те, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири, або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Виділяючи позивачеві кімнату із більшою жилою площею, суд взяв до уваги той факт, що із нею залишився проживати неповнолітній син.

Проте, суд не врахував того, що жилі приміщення не являються ізольованими; що відповідачу належить 1/2 частина від квартири жилою площею 32,30 кв. м, однак йому виділено в користування житло значно меншого, а ніж половина: розміром - 12,40 кв. м, чим порушено його право власності. Крім цього в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи в підтвердження права власності кожної із сторін на дане житло, оскільки наявні в справі копія витягу із рішення Бердичівського міського суду від 5 серпня 2002 року, без посвідчення відповідності його оригіналу та без зазначення, що рішення вступило в законну силу (а. с 4) та копія (не звірена із оригіналом) витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 8), не являються такими.

При ухваленні нового рішення суд апеляційної інстанції взагалі не керувався будь-якими нормами матеріального права. Статті 2 і 4 Закону "Про власність" дають загальні положення права власності, а ст. 48 Закону "Про власність" вказує тільки на право громадянина на звернення за захистом порушеного права.

Відносини, що склалися між сторонами - власниками спірної квартири - мали вирішуватися відповідно до чинних на той час ст. ст. 15, 17 Закону "Про власність" та ст. ст. 364-367 ЦК України.

Суд першої* інстанції при ухваленні рішення керувався ст. 50, ст. 63 ЖК України. Стаття 50 ЖК України розміщена в главі 1 цього кодексу, а стаття 63 ЖК України - в главі 2 Житлового Кодексу України. Ці глави регулюють відносини надання та користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і не регулюють відносини власників жилих приміщень. Такі відносини регулюються главою 6 Житлового Кодексу України.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції у своїх рішеннях не керувалися нормами матеріального права, якими повинен був вирішуватися спір, це позбавило сторін можливості в повній мірі захистити свої інтереси, довести правильність своїх доводів.

Зокрема, суди не дійшли висновку, чи порушено право позивача, чи підлягає воно захисту і в який спосіб та чи будуть порушені при цьому права та інтереси відповідача.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції не врахували в повній мірі, які взаємовідносини виникли між сторонами, неповно та неправильно встановили обставини справи, неправильно застосували матеріальний закон при вирішенні спору, що призвело до порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України .

За таких обставин оскаржувані рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного  суду Житомирської області  від  26  жовтня  2005  року та

рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.