Кіровський районний суд м.Дніпропетровська

м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 29, 49101, (0562) 33-50-26

Адміністративна справа № 2а-210/2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2010 року Кіровський районний суд

м. Дніпропетровська

у складі:

головуючого – судді Васіної Л.А.

при секретарі – Гаврилові О.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Кіровському районі, про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни, -

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2009 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послалася на те, що відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, у зв’язку з чим згідно ст. 6 того ж Закону має право на отримання щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це у 2006 р., 2007 р., 2008 р. така допомога їй не виплачувалася у належному розмірі, що позивачка вважає неправомірним. На підставі викладеного просила суд визнати дії відповідача у відповідній частині неправомірними, зобов’язати відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги з січня 2006 р. до грудня 2008 р..

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказує, що вона має статус дитини війни і згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Але відповідачем в 2007 році така допомога не виплачувалась, а тільки з 01.01.2008 року виплачується в розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком. В обґрунтування своїх вимог позивачка вказує, що рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року вирішено поновити пільги для дітей війни, тому невиплата соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в установленому розмірі є протиправною і такою, що суперечить Конституції України та законам України. Позивачка вказує, що про факт порушення прав стало відомо тільки після отримання відповіді від відповідача, крім того зазначає, що на ці правовідносини не повинні поширюватися строки позовної давності, згідно ч. 1 ст. 268 ЦК України.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі в запереченні проти позову просить відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог у зв’язку з тим, що фінансування виплат за Законом України № 2195 «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, а також з 09.07.2007 року, тобто з моменту відновлення дії ст. 6 вказаного Закону та до 01.01.2008 року, законодавством не було визначено механізму розрахунку підвищення пенсії дітям війни. В 2008-2009 роках державна соціальна допомога «дітям війни» виплачується з 01.01.2008 року з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону станом на 01.01.2009 року, Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Крім того відповідач вказує на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що на підставі наявних у справі доказів заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Встановлено, що позивачка відповідно до ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до 28.12.2007 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” була призупинена п. 12 статті 71 і ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) визначено такими, що не відповідають конституції (є неконституційними) положення п. 12 статті 71, ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Протягом 2007 року пенсія ОСОБА_1 не підвищувалася. В 2008 та 2009 роках позивачка отримувала підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 28.12.2007 року), Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 28.12.2007 року), яка була прийнята на підставі п. 41 розділу 11 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п. 41 розділу 11 «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 22 травня 2008 року втратили чинність у зв’язку з неконституційністю положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 28 грудня 2007 року. На підставі цього була відновлена дія положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в попередній редакції, що передбачає підвищення дітям війни пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладене, суд вважає, що з 22 травня 2008 року відповідач повинен був здійснювати позивачці нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Доводи відповідача наведені в наданих суду запереченнях про відсутність порядку перерахунку та виплати зазначеного підвищення пенсії та відсутність відповідного фінансування не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки саме на органи Пенсійного фонду України покладено обов’язок перерахування та виплати пенсій з відповідними підвищеннями.

Положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених з цим Законом, на думку суду, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Тому, суд вважає, що вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсій «дітям війни» має бути мінімальний розмір пенсії за віком і яка розраховується відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законів про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідач, в надісланому до суду запереченні проти позову, вимагає застосувати до вимог позивача строк позовної давності, передбачений ст. 99 КАС України, та на цій підставі відмовити в їх задоволенні.

Згідно з ч. 2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008, яким визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо призупинення дії положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», було прийняте 22 травня 2008 року і офіційно опубліковане 06 червня 2008 року. Зазначене рішення носить відкритий характер і в установленому порядку було опубліковане в офіційних виданнях.

Позивачка мала можливість і повинна була дізнатися про порушення своїх прав з моменту опублікування рішення Конституційного Суду України. Будь яких доказів про відсутність можливості дізнатися про порушення своїх прав або звернення до суду, не надано.

Таким чином, суд, оцінивши в сукупності наявні докази, вважає необхідним відмовити в задоволенні адміністративного позову в частині вимог, що стосуються періоду з 09.07.2007 року по 23.11.2008 року (включно), тобто більш ніж за рік до дня пред’явлення адміністративного позову, у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду і не встановлення судом поважності причин його пропущення.

Крім того, судом враховуються вимоги ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», згідно якої саме нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. В даному випадку мають місце не нараховані суми, тому суд приходить до висновку, що повинен застосовуватись, встановлений законом річний строк звернення до суду та без нарахування компенсації.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог і вважає, що відповідач припустився протиправної бездіяльності, оскільки не здійснював жодних дій, пов’язаних з перерахуванням та виплатою підвищення до пенсії ОСОБА_1, як «дитині війни» у відповідності з діючим законодавством за період з 23 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 11, 12, 17, 69, 94, 99, 100, 122, 158, 160-163, 167, 170, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Кіровському районі, про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі у вигляді не донарахування і невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірах, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 23 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі здійснити донарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 23 листопада 2008 року по 31 грудня 2008року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, і яка розраховується відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.

У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у відповідний строк апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення такого строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає чинності після закінчення апеляційного розгляду справи.

Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частин постанови – з дня складення постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

У строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання такої заяви.

Суддя /підпис/ ОСОБА_2