Рівненський міський суд Рівненської області
м. Рівне, вул. Шкільна, 1, 33028, (0362) 26-59-17
Справа 2- 10704/2010
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2010 року
Рівненський міський суд у складі :
Головуючого судді Мельника О.В..
при секретарі Яремі Г.В..
з участю позивача ОСОБА_1.
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритом судовому засіданні в місті Рівному справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внесення змін до записів трудової книжки та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач у судовому засіданні з підстав, викладених у позовній заяві позов підтримала та пояснила, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 1 грудня 2003 року по 31 серпня 2004 року на умовах строкового трудового договору та з 1 вересня 2004 року по 1 грудня 2008 року на умовах безстрокового трудового договору. Згідно наказу № 102 -к від 1 вересня 2004 року її було прийнято на роботу на посаду доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін з виплатою 1,0 ставки доцента, яка на дату укладення трудового договору становила 1208,15 гривень в місяць. Наказом № 133-к від 27 листопада 2008 року позивача було звільнено з роботи за згодою сторін з 01.12.2008 року. На день звільнення у відповідача перед нею існувала заборгованість із заробітної плати за вересень 2006 року, вересень 2007 року, жовтень-листопада 2007 року, вересень-листопад 2008 року на загальну суму 4956 гривень 22 копійки. Окрім того, відповідачем в порушення вимог, що визначені статтею 57 Закону України «Про освіту» їй не було виплачено допомогу на оздоровлення за 2007 та 2008 роки в сумі 2416,3 гривень. Просить суд, стягнути з відповідача на її користь указані суми заборгованості із заробітної плати, допомоги на оздоровлення, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, середній заробіток за час вимушеного прогулу, через невчасне вручення трудової книжки в сумі 9665,2 гривень, моральну шкоду в сумі 6300 гривень, а також зобов'язати відповідача внести до належної їй трудової книжки запис про недійсність запису про звільнення з 01.12.2008 року, вказавши дату звільнення - 24.07.2009 року, тобто день видачі трудової книжки.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, що викладені в його письмовому запереченні. Зокрема пояснив, що зміна розміру заробітної плати позивача в сторону зменшення була обумовлена тим, що ОСОБА_1 не справлялась із виконанням своїх посадових обов'язків. Стверджує, що позивач умисно уникала вручення їй трудової книжки. Просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 1 грудня 2003 року по 31 серпня 2004 року на умовах строкового трудового договору та з 1 вересня 2004 року по 1 грудня 2008 року на умовах безстрокового трудового договору.
Згідно наказу № 102 -к від 1 вересня 2004 року позивача було прийнято на роботу на посаду доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін з виплатою 1,0 ставки доцента, яка на дату укладення трудового договору становила 1208,15 гривень в місяць.
Наказом № 133-к від 27 листопада 2008 року позивача було звільнено з роботи за згодою сторін з 01.12.2008 року.
Відповідно до ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Таким чином, указана норма вказує на обов'язок власника проводити виплату заробітної плати регулярно та двічі на місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно правової позиції відповідача, викладеної в письмових запереченнях на позов, останнім обґрунтовано прийняття адміністрацією рішень про зменшення кількості годин начитування лекцій тим, що більшу суму заробітної плати позивач не відпрацьовувала. Відповідач також не заперечував те, що про зменшення навантаження в роботі та відповідно й зменшення розміру заробітної плати відповідач не була попереджена взагалі.
Згідно з п. З інструкції Про оплату праці та розміри ставок заробітної плати професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 квітня 1993 року N 90, зареєстровано в Міністерстві юстиції України, 3 грудня 1993 р. за N 181, ставки і оклади є державними гарантіями мінімальних рівнів оплати праці професорсько-викладацького складу, який перебуває у трудових відносинах з вищим навчальним закладом усіх форм власності, при додержанні встановленої законодавством про працю тривалості робочого час та виконанні працівником посадових обов'язків (норм праці).
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про вищу освіту" на педагогічних працівників поширюється чинне законодавство про працю.
Частинами 1 та 2 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Таке ж положення закріплене і в ст. 22 Закону України «Про оплату праці».
Так, відповідачем не було суду надано жодного доказу у підтвердження наявності будь-якого факту невиконання позивачем норм праці чи будь-яких інших винних дій працівника, що надавало б відповідачу право встановити розмір заробітної плати нижче, встановленого трудовим договором.
Відповідно до п. 12 наказу відповідача № 102-к від 01.09.2004 року," ОСОБА_1 було прийнято на посаду доцента кафедри суціально - гуманітарних дисциплін Європейського університету відокремленого підрозділу м. Рівне з 01.09.2004 року з оплатою 1,0 ставки доцента.
Поряд з тим, як слідує із змісту наказу № 97-к від 14.11.2006 року, до 1 листопада 2006 року ОСОБА_1С, отримувала заробітну плату, виходячи не із 1,0 ставки, як було передбачено трудовим договором, а із 0,8 ставки. Лише з 01.11.2006 року по 31.08.2007 року ОСОБА_1 було переведено з 0,8 ставки на 1,0 ставку доцента, а з 01.09.2008 року повторно, в порушення вимог ст. 22 Закону України «Про оплату праці» зменшено ставку доцента до 0,3.
Наявність заборгованості по заробітній платі в період роботи та на момент звільнення позивача в сумі 4956,22 гривні сторонами не оспорюється й підтверджується наданим позивачем розрахунком та письмовими запереченнями відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідачем також не оспорюється ненадання позивачу, в порушення вимог ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) за період 2007-2008 років в сумі 2416,3 гривень.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Як встановлено судом, позивач була звільнена з роботи наказом № 133-к від 27.11.2008 року з 01.12.2008 року, а трудову книжку їй було вручено 24.07.2009 року.
Проте, судом встановлено, що відповідачем неодноразово робились спроби вручити для позивача трудову книжку.
Так, відповідно до листа відповідача від 22.01.2009 року, який був отриманий ОСОБА_1 23.01.2009 року останній було запропоновано з'явитись за отриманням трудової книжки. З указаної
підстави суд вважає, що вина відповідача у невчасній видачі відповідачу належно оформленої трудової книжки має місце лише за період з 01.12.2008 року по 23.01.2009 року, а тому саме за вказаний період позивач мала б право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Проте, згідно з вимогами ст. 233 КЗпП України, працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частина 2 цієї ж статті передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, строк позовної давності по трудових спорах не розповсюджується тільки на спори про стягнення заробітної плати.
Причину пропуску трьохмісячного строку звернення до суду позивач пояснити суду не змога, клопотання про його поновлення не заявляла.
Отже, суд вважає, що позивачем було пропущено, визначений ст. 233 КЗпП України трьохмісячний строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Підстав для поновлення вказаного строку суд не вбачає, а тому у задоволенні позовних вимог у частині стягнення допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, а також зобов'язання відповідача внести до належної їй трудової книжки виправлення про дату звільнення слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
На підставі викладеного, а також ст.ст. 117, ч. 2 ст. 233, ст. 237-1, КЗпП України, керуючись ст.ст. 10,11,60,88,212,214,215 ЦПК України, суд ,
ВИРІШИВ :
Позов задоволити частково.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 4956 гривень 22 копійки.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» на користь місцевого бюджету міста Рівного держмито в сумі 51 гривня, а також на користь державного бюджету України 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до вищого навчального закладу «Європейський університет» про стягнення допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, а також зобов'язання відповідача внести до належної їй трудової книжки виправлення про дату звільнення - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Рівненський міський суд до апеляційного суду Рівненської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя