Справа № 219/6047/16-ц

Провадження № 2/219/3047/2016

Артемівський міськрайонний суд Донецької області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Решетняка І.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрусенко С.В.,

позивача не з`явився,

представника позивача не з`явився,

відповідача не з`явився,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації про стягнення суми невиплаченої заробітної плати, суми компенсації з індексування та моральної шкоди, –

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі за текстом позивач) звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації (далі по тексту відповідач), в якому після уточнення просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період з липня 2014 року по листопад 2014 року та з липня 2016 року по вересень 2016 року на загальну суму 17092 грн. 01 копійка, суму компенсації з індексування в розмірі 5177 грн. 25 коп. та моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем, який не виконує свої обов`язки за укладеним з позивачем трудовим договором щодо виплати позивачу належної суми заробітної плати за період з липня 2014 року по листопад 2014 року та з липня 2016 року по вересень 2016 року, що спричинило моральні страждання позивача.

Відповідач письмових заперечень проти позову суду не надав, доказів в підтвердження виплати позивачу заробітної плати за вказаний період часу суду не подав, правових доводів в обґрунтування законності невиплати позивача заробітної плати суду не навів, вимоги суду щодо надання довідки про заробітну плату позивача не виконав.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з’явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечували, уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідач у судове засідання не з’явився, згідно з ст.ст.74-76 ЦПК України був належним чином повідомлений про час розгляду справи. Приймаючи до уваги, що позивач та представник позивача не заперечують проти заочного розгляду справи, суд згідно з ст.224 ЦПК України ухвалив заочний розгляд справи.

Суд вважає, що справу можна розглянути у відсутності сторін, на підставі матеріалів справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

З 02.07.2007 року позивач працює у відповідача спочатку на посадах державної служби, а з 01.02.2012 року виконує обов`язки на посадах, які не пов`язані з проходженням ним державної служби та стосуються господарського обслуговування об`єкту «Холодильник», який відноситься до сфери діяльності відповідача (а.с.2,3,63,80,81).

12.05.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою (а.с.9) про видачу довідки про заборгованість по заробітній платі з липня 2014 року по листопад 2014 року. Листом від 10.06.2016 року № 113 (а.с.36) відповідач повідомив позивача, що надати йому довідку про заборгованість по заробітній платі за період з липня 2014 року по листопад 2014 року не має можливості з тієї причини, що у зв`язку з захопленням адміністративної будівлі відповідача у м.Донецьку представниками так званої «ДНР» пропала вся документація щодо фінансово-бухгалтерської звітності, яка належала Департаменту.

У свою чергу, представник відповідача листом від 02.12.2016 року № 05-12/747 (а.с.96) повідомив суд також про неможливість надати довідку про заробітну плату позивача за липень-листопад 2014 року, так як документи бухгалтерської звітності, у тому числі і відомості по заробітній платі, знаходяться на непідконтрольній території України з 2014 року по теперішній час.

За вимогою ст.49 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням розміру заробітної плати.

Наведена норма законодавства України про працю не містить будь-яких виключень, за якимивласник або уповноважений ним орган може не видавати працівникові вказану довідку про розмір заробітної плати працівника, у тому числі у зв`язку з діяльністю незаконних збройних формувань на території України.

При цьому слід відмітити, що відповідачем також не були виконанні обов`язки, передбачені ст.49 КЗпП України, щодо надання довідки про заробітну плату позивача за липень-вересень 2016 року, незважаючи на вимоги ухвали суду від 30.09.2016 року про витребування такої довідки (а.с.65) та відсутності причин, у зв`язку з якими відповідачем не видавалася довідкапро заробітну плату позивача за липень-листопад 2014 року.

Приймаючи до уваги невиконання відповідачем вимог ст.49 КзпП України, предмет спору за даною цивільною справою, який стосується заборгованості з заробітної плати, судом до відповідача був застосований такий захід процесуального примусу, як тимчасове вилучення доказів у вигляді довідки про заробітну плату позивача за липень-листопад 2014 року, про що судом була постановлена відповідна ухвала від 30.09.2016 року (а.с.66). Листом № 06-11к 17039/16 від 12.12.2016 року (а.с.103) начальник відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомив суд, що, незважаючи на вжитті державним виконавцем заходи, у тому числі пов`язані з накладенням штрафів на відповідача за невиконання рішення суду, вилучити за ухвалою суду від 30.09.2016 року у відповідача згадану довідку про заробітну плату позивача не вдалося.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки відповідач зазначені вимоги цивільного процесуального кодексу України в ході розгляду даної справи не виконував як в частині надання суду довідки про заробітну плату позивача за вказаний період часу, так і в частині надання доказів в підтвердження сплати позивачу заробітної плати за період з липня 2014 року по листопад 2014 року та з липня 2016 року по вересень 2016 року, суд вважає за необхідне взяти до уваги розрахунок заборгованості з заробітної плати та компенсаційних виплат, наданий позивачем (а.с.88-92), та визнати його обґрунтованим і правомірним, виходячи з відсутності заперечень відповідача щодо правильності такого розрахунку заробітної плати позивача.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов’язки, в рівній мірі кореспондується обов’язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями ст.115 КЗпП України  та ч.1 ст.24 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці»  встановлено обов’язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.ст.21,22 Закону України «Про оплату праці» роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором.

Таким чином, законодавець України встановлює обов`язок роботодавця сплачувати працівникові належну йому заробітну плату та відповідно доводити факт сплати цієї заробітної плати, що відповідачем зроблено не було.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Аналогічні норми закріплені в ст.34 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати позивачу, відповідач має також обов’язок здійснити позивачу компенсацію, передбачену Законом.

Тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за липень-листопад 2014 року та липень-вересень 2016 року на загальну суму 17092грн. 01коп. та суми компенсації з індексування у розмірі 5177грн. 25коп.

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом вказаного положення ст.2371 КЗпП України підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахування інших обставин. У п.13 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що відповідно до ст.2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд, вважаючи доведеним факт порушення трудових прав позивача на виплату йому належних грошових сум у вигляді заробітної плати, приймаючи до уваги тривалість порушень цих прав, приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 1000 гривень. Даний висновок ґрунтується на тому, що невиплата заробітної плати є порушенням конституційного права людини заробляти собі на життя працею, яке в безумовному порядку призводить до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що утворює моральну шкоду.

У зв`язку з викладеним, приймаючи до уваги встановлені судом обставини та відповідні ним спірні правовідносини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

П.2 ч.1 ст.367 ЦПК України встановлено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. 

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. За вимогою ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача сплачений позивачем судовій збір за моральну шкоду у розмірі 551 грн. 20 коп. на користь позивача та 551 грн. 20 коп. на користь держави за вимогою про стягнення заробітної плати, за якою позивач був звільнений на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору.

Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України  до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Правову допомогу відповідно до ст. 56 ЦПК України може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Слід визнати, що розподілу при ухваленні судового рішення підлягають судові витрати, тобто витрати, які суд вважає судовими в розумінні ст.79 ЦПК України. Якщо суд не визнає такі витрати судовими витратами, то згідно з абз.4 п.4 ч.1 ст.215 ЦПК України суд не повинен вирішувати питання про розподіл судових витрат.

При розгляді справи позивачем не подавалась заява про визнання адвоката ОСОБА_2 в якості особи, яка надає йому правову допомогу, та відповідна ухвала судом не постановлялась. Адвокат ОСОБА_2 при судовому розгляді даної цивільної справи виконував лише функцію представника позивача, який не має статусу особи, яка надає правову допомогу.

У зв`язку з цим правових підстав для визначення витрат позивача, пов`язаних з оплатою послуг адвоката як його представника у цивільній справі, як судових витрат та їх розподілу не має.

Керуючись ст.ст.60,179,209, 212-215, 218,224,225,367 ЦПК України, ст.ст.21,115,2371 КЗпП України, ст.ст.21-24,34 Закону України «Про оплату праці», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації про стягнення суми невиплаченої заробітної плати, суми компенсації з індексування та моральної шкоди - задовольнити повністю.

Стягнути з Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації (адреса: 84313, м. Краматорськ Донецької області, вул. Б. Хмельницького, буд.11, ідентифікаційний код – 36443329) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), заборгованість по заробітній платі за липень-листопад 2014 року та липень-вересень 2016 року на загальну суму 17092грн. 01коп. (сімнадцять тисяч дев’яносто дві гривни 01 копійки), суму компенсації з індексування у розмірі 5177грн. 25коп. (п’ять тисяч сто сімдесят сім гривень 25 копійок), моральну шкода у розмірі 1000грн. (одна тисяча гривень) та сплачений судовій збір за моральну шкоду у розмірі 551грн. 20 коп. (п’ятсот п’ятдесят одна гривня 20 копійок).

Стягнути з Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації (адреса: 84313, м. Краматорськ Донецької області, вул. Б. Хмельницького, буд.11, ідентифікаційний код – 36443329) судовий збір на користь держави у розмірі 551 грн. 20 коп. (п’ятсот п’ятдесят одна гривня 20 копійок).

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто Артемівським міськрайонним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Повний текст заочного рішення складено та підписано 20.12.2016 року.

Головуючий суддя                            І.В.Решетняк