Справа № 489/3690/16-ц

Номер провадження 2/489/2108/16

РІШЕННЯ

Іменем України

22 грудня 2016 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до ОСОБА_2 (далі-відповідач) про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,

встановив

У липні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в період шлюбу сторонами було придбано за власні кошти 2/3 частки житлового будинку по вул. Набережна друга, 33 в м. Миколаєві. Вважає таке майно об'єктом спільної сумісної власності.

Позивач просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя: визнати за позивачем право власності на 1/3 частку спірного житлового будинку.

22.09.2016 від відповідача до суду надійшла зустрічна позовна заява. Вказує, що купівля спірного будинку не була спільним рішенням подружжя. Цей будинок був придбаний відповідачем за власні кошти.

Ухвалою суду від 26.09.2016 об'єднано в одне провадження позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю з первісними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

26.10.2016 до суду від позивача надійшло заперечення проти позову про визнання майна особистою приватною власністю.

26.10.2016 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява. Просив суд визнати житловий будинок спільною власністю подружжя позивача та відповідача; здійснити поділ спільного майна подружжя: визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку, який розташований за адресою: вул. Набережна друга, 33 в м. Миколаєві; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 земельної ділянки площею 0,91 га.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити, вимоги за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити в їх задоволенні.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти первісного позову заперечували, вимоги за зустрічним позовом підтримали та просили їх задовольнити.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Позивач та відповідач зареєстрували шлюб 14.11.2015 відповідно до свідоцтва про шлюб серії І- ФП №121248.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.11.2015 ОСОБА_4 є власником 1/3 частки житлового будинку та земельної ділянки за адресою: вул. Набережна друга, 33 в м. Миколаєві, ОСОБА_3 - 2/3 частки вказаного житлового будинку.

Право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на спірний житловий будинок підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2016.

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви, відповідач посилається на те, що задовго до одруження з позивачем він мав власні кошти для придбання спірного будинку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.11.2015 №994 дозволено неповнолітньому ОСОБА_4 продати 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, що є приватною власністю дитини та підписати відповідні документи, за умови надання матір'ю дитини письмової нотаріально посвідченої згоди на вчинення правочину. Також цим рішенням дозволено неповнолітньому ОСОБА_4 придбати 1/3 частки будинку №33 по вул. Набережній другій в м. Миколаєві і 1/3 частки земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за тією ж адресою та підписати відповідні документи за умови надання матір'ю дитини письмової нотаріально посвідченої згоди на вчинення правочину.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 01.12.2015 ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 продали квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до довідки від 09.08.2016 відповідачем 18.09.2013 було відкрито депозит на суму 80000,00 грн. строком на 32 дні та 21.10.2013 відкрито депозит на суму 80000,00 грн. строком на 367 дні. По закінченню терміну дії депозитів, кошти та проценти нараховані за договором були отримані клієнтом у повному обсязі.

Відповідно до довідки від 09.08.2016 відповідачем було отримано грошові перекази: 20.05.2014 - 5000 дол. США; 21.05.2014 - 5000 дол. США; 02.06.2014 - 4900 дол. США.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 23-25 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У постанові Верховного Суду України у справі 6-2333цс15 викладена правова позиція, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України (у справі № 6-612цс15) відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, 2/3 частки спірної квартири було придбано в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Проте в даному випадку доказуванню підлягає, окрім часу придбання спірного майна, джерело його набуття.

Матеріалами справи та показами свідка ОСОБА_5 підтверджуються пояснення відповідача про те, що спірний будинок вибирався нею до шлюбу та придбаний за її особисті кошти, отримані від продажу нерухомості та наявні в неї грошові кошти.

Доказів, що частка спірного будинку придбана і за кошти позивача суду не надано. Суд також приймає до уваги незначний час перебування у шлюбі до укладення договору купівлі-продажу (менше місяця), що дає підстави для обґрунтованих сумнівів щодо можливості виникнення спільних коштів подружжя необхідних для придбання частки будинку.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що спірна квартира придбана відповідачем хоч і за період перебування сторін у шлюбі, проте джерелом придбання цієї квартири були власні кошти відповідача. Крім того, намір придбати спірне нерухоме майно у відповідача виник до реєстрації шлюбу з позивачем, про що свідчить рішення Виконкому ММР, винесене раніше, ніж сторони уклали шлюб.

У зв'язку із вищевикладеним, суд вважає, що 2/3 частки спірної квартири не є об'єктом спільної сумісної власності сторін, а отже позовні вимоги про визнання права власності на 1/3 частки квартири за позивачем задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог відповідача за зустрічним позовом, то суд вважає, що відповідач належними та допустимими доказам довів своє право власності на спірну частку квартири.

Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні первісного позову необхідно відмовити у зв'язку з недоведеністю, а зустрічний позов задовольнити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 57, 158, 169, 213-215 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 63, 66, 68, 70, 72 Сімейного Кодексу України, суд

вирішив

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної спільної часткової власності на 2/3 частки житлового будинку та 2/3 частки земельної ділянки, які розташовані за адресою: вул. Набережна друга, 33 в м. Миколаєві.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 791,26 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Суддя                                                                                                      В. В. Кокорєв