Справа № 308/5164/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі

головуючої судді Сарай А.І.

при секретарі Струтинська Н.Ю.

з участю представників відповідачів ОСОБА_1

ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 до Міністерства культури України, Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до Міністерства культури України, відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та дискримінацією, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 08.05.2012 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 712/3848/12 позивача було поновлено на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України. 16.11.2012 року рішенням апеляційного суду Закарпатської області вказане рішення в частині поновлення позивача на роботі залишено без змін. 08.05.2012 року судом видано виконавчий лист у справі № 712/3848/12. 18.05.2012 року винесено постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_5 про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08.05.2012 року. 15.11.2012 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_5 про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08.05.2012 року. 23.01.2013 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області ухвалу суду від 15.11.2012 року залишено без змін. 03.12.2012 року видано виправлений виконавчий лист № 712/3848/2012 у справі № 712/3848/12. 05.06.2013 року було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 03.12.2012 року. 26.12.2013 року державним виконавцем Семком Б.О. відділу примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 38291176. 27.01.2014 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/55/14-ц постанову державного виконавця від 26.12.2013 року визнано неправомірною та скасовано, зобов’язано державного виконавця поновити виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 03.12.2012 року № 712/3848/2012. 26.03.2014 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області у справі № 308/55/14-ц визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження № 38291176. 23.09.2014 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/9030/14-ц визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19.11.2014 року у справі № 308/9030/14-ц визнано неправомірною і іншу бездіяльність державного виконавця. 01.09.2014 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/9541/14-ц визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2015 року у справі № 308/9541/14-ц визнано неправомірною і іншу бездіяльність державного виконавця. 01.09.2014 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/10031/14-ц визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 10.10.2014 року у справі № 308/10031/14-ц визнано неправомірною і іншу бездіяльність державного виконавця. 05.09.2014 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/10636/14-ц визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. 05.09.2014 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/10812/14-ц визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2015 року у справі № 308/10812/14-ц визнано неправомірною і іншу бездіяльність державного виконавця. 22.09.2014 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/11282/14-ц визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. 03.03.2015 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/12869/14-ц визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. 25.09.2014 року державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу на Міністерство культури України. Боржник 02.10.2014 року наказом Міністерства культури України № 659/0/17-14 «Про поновлення на роботі ОСОБА_4 М.» поновив позивача на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України. 08.10.2014 року наказом Міністерства культури України № 676/0/17-14 «Про звільнення ОСОБА_4 М.» позивача звільнено з посади генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України. 20.10.2014 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Позивачу було завдано моральну шкоду у зв’язку з протиправною бездіяльністю державних виконавців відділу примусового виконання рішень ДВС України під час виконавчого провадження з поновлення на роботі. Бездіяльність державних виконавців була умисною, про що свідчать численні порушення законодавства, встановлені судами. Протиправна бездіяльність державних виконавців є формою дискримінації (ст. 1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»), яку спочатку проявило Міністерство культури України, незаконно звільнивши в січні 2012 року позивача, а згодом з травня 2012 року по жовтень 2014 року до дискримінації позивача долучилися ще й державні виконавця відділу ПВР ДВС України. Дискримінація полягає у недопущенні позивача користуватися трудовими правами, створення державними виконавцями своєю бездіяльністю перешкод у поновленні позивача на роботі у зв’язку з переконаннями позивача як керівника Національного музею народної архітектури та побуту України.

Розмір моральної шкоди позивач оцінює в розмірі не отриманої заробітної плати на посаді керівника Національного музею народної архітектури та побуту України за період з 18.05.2012 року по 01.10.2014 року, тобто з моменту протиправного не відкриття виконавчого провадження щодо поновлення позивача на роботі до моменту фактичного поновлення на роботі, а саме : 152 569.17 грн. + 11746 грн. за період з 10.05.2012 року по 30.09.2013 року та 121189 грн. за період з 01.10.2013 року по 02.10.2014 року.

Отже, розмір моральної шкоди складає : 152569 грн. + 11746 грн. + 121189 грн. = 285504 грн. Саме такі суми були стягнуті судами з Міністерства культури України як середній заробіток за вказані періоди, що підтверджується заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.10.2013 року у справі № 308/11026/13-ц та рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.02.2015 року у справі № 308/7524/14-ц.

На підставі викладеного, посилаючись на норми ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, представник позивача просив: визнати бездіяльність Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 01.10.2014 року та з 09.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4М, на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України протиправною та дискримінацією; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 285504 грн., завдану незаконною бездіяльністю, незаконними рішеннями та дискримінацією позивача зі сторони державних виконавців відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 23.06.2015 року задоволено клопотання представника позивача – адвоката ОСОБА_3 та замінено в даній справі відповідача – відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на відповідача – Міністерство юстиції України.

У серпні 2015 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив: визнати бездіяльність Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 07.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України протиправною та стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. завдану протиправною бездіяльністю; визнати бездіяльність Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 07.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України дискримінацією та стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. завдану дискримінацією; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунків Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 285504 грн., завдану незаконною бездіяльністю, незаконними рішеннями державних виконавців відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 06.05.2016 року позовну заяву ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 до Міністерства культури України, Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та дискримінацією, стягнення моральної шкоди, в частині позовних вимог щодо визнати бездіяльність Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 07.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України дискримінацією та стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. завдану дискримінацією та стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. завдану протиправною бездіяльністю – залишено без розгляду.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.12.2016 року закрито провадження у даній цивільній справі – в частині вимог про визнання бездіяльності Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 07.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України протиправною. Роз’яснено позивачу право на звернення в порядку і на підставах, визначених КАС України до відповідного адміністративного суду.

В судове засідання 20.12.2016 року позивач та його представник не з’явилися. Представник позивача – адвокат ОСОБА_3 подав письмове клопотання в якому просив розгляд справи, призначений на 20.12.2016 року, відкласти на інший день. В разі відхилення цього клопотання просив розглянути справу за його відсутності, позов підтримує та просить задовольнити. За таких обставин суд визнав за можливе розглянути справу у їх відсутності.

Представник Міністерства культури України – ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову щодо стягнення моральної шкоди, посилаючись на обставини викладені у поданих письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Просить у задоволенні позову позивача відмовити у повному обсязі.

Представник Міністерства юстиції України – ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову щодо стягнення моральної шкоди з підстав викладених в поданих письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Зазначив, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем вжито всіх заходів для примусового виконання рішення суду, а виконавчі дії вчинялися відповідно до цього Закону.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання на 20.12.2016 року не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Подав письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників Міністерства культури України та Міністерства юстиції України, повно та всебічно з’ясувавши всі обставини справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08.05.2012 року в справі № 712/3848/12 позивача ОСОБА_4 було поновлено на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України днем 27.01.2012 року (а.с. 18-23, т. 1).

08.05.2012 року Ужгородським міськрайонним судом було видано виконавчий лист у справі № 712/3848/12 в частині негайного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на роботі (а.с. 24, т. 1).

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2012 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 08.05.2012 року в частині поновлення позивача на роботі залишено без змін (а.с. 25-29, т. 1).

18.05.2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_5 винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08.05.2012 року (а.с. 30, 31, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15.11.2012 року постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_5 про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08.05.2012 року скасовано (а.с. 92, 93, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23.01.2013 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 15.11.2012 року залишено без змін (а.с. 89-91, т. 1).

05.06.2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_7 було відкрито виконавче провадження № 38291176 за виконавчим листом від 03.12.2012 року № 712/3848/2012, виправленим згідно ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 18.02.2013 року (а.с. 32, 33, т. 1).

26.12.2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_7 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 38291176 (а.с. 34, 35, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду 27.01.2014 року постанову державного виконавця від 26.12.2013 року визнано неправомірною та скасовано, зобов’язано державного виконавця поновити виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 03.12.2012 року № 712/3848/2012 (а.с. 85-88, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26.03.2014 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження № 38291176, в решті ухвалу Ужгородського міськрайонного суду 27.01.2014 року залишено без змін (а.с. 94-103, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19.11.2014 року частково скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду 23.09.2014 року, якою визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176, визнано неправомірною іншу бездіяльність державного виконавця (а.с. 73-78, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 01.09.2014 року визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2015 року ухвалу Ужгородського міськрайонного від 01.09.2014 року в частині відмови в задоволенні скарги скасовано та визнано неправомірною іншу бездіяльність державного виконавця (а.с. 69-72, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 01.09.2014 року визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 10.10.2014 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 01.09.2014 року змінено, визнано неправомірною іншу бездіяльність державного виконавця, в решті ухвалу залишено без змін (а.с. 63-68, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.09.2014 року визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176 (а.с. 58-62, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12.05.2015 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 05.09.2014 року змінено, визнано неправомірною іншу бездіяльність державного виконавця, в решті ухвалу залишено без змін (а.с. 132-139, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.09.2014 року визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2015 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 05.09.2014 року в частині відмови в задоволенні скарги скасовано, визнано неправомірною іншу бездіяльність державного виконавця (а.с. 54-57, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 22.09.2014 року визнано неправомірною бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176 (а.с. 46-49, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 03.03.2015 року визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 у виконавчому провадженні № 38291176 (а.с. 50-53, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12.05.2015 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 03.03.2015 року залишено без змін (а.с. 228-232, т. 1).

25.09.2014 року державний виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 винесено постанову про накладення штрафу на Міністерство культури України у виконавчому провадженні № 38291176 (а.с. 43, 44, т. 1).

Наказом Міністерства культури України від 02.10.2014 року № 659/0/17-14 «Про поновлення на роботі ОСОБА_4 М.» позивача поновлено на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України (а.с. 208, т. 1).

20.10.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_6 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 38291176 (а.с. 39-42, т. 1).

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, вказаними судовим рішенням Ужгородського міськрайонного суду та апеляційного суду Закарпатської області встановлено факт неправомірної бездіяльності державних виконавців, те, що ними не були вчинені належні дії по виконанню рішення суду від 08.05.2012 року про поновлення позивача на роботі та у зв’язку з цим рішення суду не виконувалося понад двох років.

В постанові від 11 вересня 2013 року (справа № 6-48цс13) Верховним Судом України висловлена правова позиція, згідно якої при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статті 23, 1167, 1173 ЦК України та статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу».

Статтею 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Факт неправомірності (незаконності) дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала не залежно від її вини. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз’яснив Верховний Суд України у постанові Пленуму № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичні особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, моральна шкода – це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв’язку з посяганням на її права та інтереси.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 проти України» від 29.06.2004 року, неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1. Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, Суд зазначив, що «в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення.».

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За захистом своїх порушених прав позивач змушений був звернутися до суду, що встановив таке порушення з боку державних виконавців відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, та зобов’язав усунути порушення прав позивача. Отже, сам факт неодноразового звернення позивача до суду за захистом своїх прав на думку суду є достатнім та належним доказом заподіяння йому моральної шкоди.

Суд вважає, що бездіяльність державних виконавців призвела до заподіяння моральної шкоди позивачу, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв’язків, що потягло за собою додаткові зусилля для їх відновлення.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує обставини справи, тривалість виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, встановлену неправомірність дій та бездіяльності державних виконавців, при цьому, ступінь моральних страждань позивача, та приходить до висновку, що відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 25000 грн., що буде справедливим та відповідатиме принципам розумності та виваженості.

У відповідності з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45), казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відповідно до закону проводиться за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету.

За таких обставин, з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача ОСОБА_4 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 25000 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 88 ЦПК України судові витрати по оплаті судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 61, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167, 1174 ЦК України суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, моральну шкоду в розмірі 25000 (двадцять п’ять тисяч) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча Сарай А.І.