Ухвала

іменем україни

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В.,

суддів: при секретарі за участю прокурораЩепоткіної В.В., Шибко Л.В., Холявчуку А.А., Руденко О.П.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 липня 2016 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2016 року щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та її повернення заявнику,

в с т а н о в и л а

Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2016 року затверджено угоди від 11 грудня 2015 року про визнання винуватості укладені між прокурором відділу організації діяльності у сфері запобігання і протидії корупції та нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з корупційними злочинами прокуратури Кіровоградської області та обвинуваченими ОСОБА_7 і ОСОБА_8, яких визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.368 КК (в редакції Закону України № 221-VII від 18 квітня 2013 року).

Не погоджуючись з вказаним вироком,ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою про його перегляд у зв'язку з тим, що угоди про визнання винуватості між обвинуваченими ОСОБА_7, ОСОБА_8 та прокурором були надані останнім після надходження обвинувального акту до суду. Просив вказаний вирок скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд для проведення судового провадження у загальному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 липня 2016 року ОСОБА_6 відмовлено у відкритті апеляційного провадження, а скаргу повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, у зв'язку із тим, що вона подана особою, яка не мала права подавати апеляційну скаргу.

Апеляційний суд виходив із того, що відповідно до вичерпного переліку осіб, які мають право на апеляційне оскарження вироків на підставі угоди про визнання винуватості визначеного у ч. 4 ст. 394 КПК, ОСОБА_6 не наділений правом на оскарження рішення суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на незаконність ухвали апеляційного суду у зв'язку з чим порушує питання про її скасування та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вказує на те, що рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за його скаргою суперечить правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 03 березня 2016 року, згідно якої «інші особи, незалежно від того, чи брала дана особа участь у судовому розгляді» мають право на оскарження вироків на підставі угоди про визнання винуватості, якщо це рішення прямо зачіпає їх права та інтереси. Вважає, що своїм таким рішенням апеляційний суд обмежив його право на доступ до правосуддя, оскільки в оскаржуваному вироку безпідставно констатовано його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4. ст. 368 КК у співучасті зОСОБА_7 та ОСОБА_8, що безпосередньо зачіпає його права та інтереси.

Прокурор подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6, в якому, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечила проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_6, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції Українивизначає одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень.

Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 55 Конституції Українивизначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 1997 року N 9-зп зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції Українине може бути обмежене.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що апеляційному оскарженню підлягають судові рішення за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом» (абзац 7 п. п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп у справі про апеляційне оскарження ухвал суду).

Відповідно до вимог ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права.

У силу статей 8, 9 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто суди зобов'язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини» як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини).

Стаття 394 КПК містить вичерпний перлік суб'єктів оскарження за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів.

З цього приводу Верховний Суд України висловив свою позицію у постанові від 03 березня 2016 року № 347 кс 15 щодо оскарження судового рішення особами, які хоч і не брали участь у судовому розгляді, але у судовому рішенні констатувалася їх співучасть у вчиненому злочині, або таку особу є можливість ідентифікувати, оскільки дані щодо неї покладені в основу судового рішення.

Таким чином, не зважаючи на те, що у вироку відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_6 хоча і визначений, як особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, проте його особу можливо ідентифікувати за вказівкою на займану ним посаду заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Кіровоградській області у інкримінований обвинуваченням період часу.

Крім того, констатуючи у вироку щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 їх винуватість у вчиненні інкримінованих злочинів у співучасті з особою матеріали щодо якої виділені в окреме провадження (ОСОБА_6.), суд першої інстанції фактично зробив висновок про винуватість останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК.

За таких обставин очевидним є те, що ОСОБА_6, хоча і не був визнаний учасником кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, проте вправі захищати свої інтереси, права та свободи, яких стосується вирок у даному провадженні, шляхом звернення до апеляційної інстанції з його оскарженням.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у даному конкретному випадку, суддею апеляційного суду було обмежено право на доступ до правосуддя ОСОБА_6, який звернувся з метою захисту своїх прав та свобод.

Зазначене порушення є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбаченому у ч. 1 ст. 412 КПК, оскільки воно перешкодило суду належним чином забезпечити права та законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, ухвалу судді апеляційного суду необхідно скасувати на підставі п. 1 ч. 1ст. 438 КПК та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 липня 2016 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2016 року щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8, та її повернення заявнику, скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О.В. Єлфімов   В.В. Щепоткіна Л.В. Шибко