Справа №2а- 283

2009 року

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня  2009 року                                 м. Оріхів

Суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Галчанський С.В., розглянувши в порядку письмового провадження, адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області про порушення права на державну соціальну підтримку дітей війни,

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2009 року  позивач звернувся (лася) до суду з цим позовом в якому зазначав (ла) наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною війни, оскільки є громадянином України та на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни позивачу було менше 18 років.

За період з січня  2006 року по грудень  2008 року пенсія позивачу, як дитині війни у 2006 та 2007  роках не підвищувалася на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а у 2008  році – не у повному обсязі, оскільки таке підвищення не нараховувалось та не виплачувалось відповідачем у 2006 та 2007 роках, а у 2008  році нараховувалось та виплачувалось не у повному обсязі, лише у сумі, яка є меншою ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв’язку з чим за весь цей період склалася така заборгованість з нарахування та виплати підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням фактично виплаченого підвищення у 2008  році:

за період мінімальна пенсія за віком ділення множення мінус фактична  виплата дорівнює 30% МПзВ

місяць рік

січень 2006 року 350 / 100% х 30% - 0 = 105,00

лютий 2006 року 350 / 100% х 30% - 0 = 105,00

березень 2006 року 350 / 100% х 30% - 0 = 105,00

квітень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

травень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

червень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

липень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

серпень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

вересень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

жовтень 2006 року 366 / 100% х 30% - 0 = 109,80

листопад 2006 року 366 / 100% х 30% - 0 = 109,80

грудень 2006 року 366 / 100% х 30% - 0 = 109,80

січень 2007 року 380 / 100% х 30% - 0 = 114,00

лютий 2007 року 380 / 100% х 30% - 0 = 114,00

березень 2007 року 380 / 100% х 30% - 0 = 114,00

квітень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

травень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

червень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

липень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

серпень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

вересень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

жовтень 2007 року 411 / 100% х 30% - 0 = 123,30

листопад 2007 року 411 / 100% х 30% - 0 = 123,30

грудень 2007 року 411 / 100% х 30% - 0 = 123,30

січень 2008 року 470 / 100% х 30% - 47,00 = 94,00

лютий 2008 року 470 / 100% х 30% - 47,00 = 94,00

березень 2008 року 470 / 100% х 30% - 47,00 = 94,00

квітень 2008 року 481 / 100% х 30% - 48,10 = 96,20

травень 2008 року 481 / 100% х 30% - 48,10 = 96,20

червень 2008 року 481 / 100% х 30% - 48,10 = 96,20

липень 2008 року 482 / 100% х 30% - 48,20 = 96,40

серпень 2008 року 482 / 100% х 30% - 48,20 = 96,40

вересень 2008 року 482 / 100% х 30% - 48,20 = 96,40

жовтень 2008 року 498 / 100% х 30% - 49,80 = 99,60

листопад 2008 року 498 / 100% х 30% - 49,80 = 99,60

грудень 2008 року 498 / 100% х 30% - 49,80 = 99,60

3891,90

за період з 1 січня 2006  року по 31 грудня 2008  року всього 3891,90  грн.

Також в позові зазначається, що про порушення своїх прав позивач дізнався (лася) у листопаді 2008  року.

Вважаючи таке ненарахування та невиплату підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у 2006 та 2007 роках, а у 2008 році нарахування та виплату не у повному обсязі протиправною бездіяльністю відповідача, позивач просить суд:

1) відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2008 року;

2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення перерахунку та невиплати у повному обсязі надбавки до пенсії за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2008 року;

3) зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплати йому (їй) як дитині війни надбавки до пенсії з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2008 року.

Позивач надіслав (ла) суду лист, в якому письмово виклав (ла) зміни позову, пояснення та заяву про розгляд справи за його (її) відсутності в порядку письмового провадження.

Свою заяву про розгляд справи за його (її) відсутності в порядку письмового провадження , позивач обґрунтовує своїм похилим віком і тим, що його (її) матеріальний та хворобливий стан не дозволяє йому (їй) бути присутнім в судовому засіданні. Суд приймає таке обґрунтування позивачем своєї заяви про розгляд справи за його (її) відсутності в порядку письмового провадження та розглядає таку заяву як клопотання, передбачене ч.3 ст.122 КАС України.

В цьому документі також позивачем зазначено, що позивач змінює свої позовні вимоги на наступні та просить суд:

1) визнати причину пропущення строку звернення до суду за період з 31 січня 2006 року по день звернення до суду поважною;

2) визнати протиправною бездіяльність відповідача з ненарахування та невиплати підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розрахунку діючої мінімальної пенсії за віком на відповідний місяць, за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року всього 3891,90 грн.;

3) зобов’язати відповідача вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розрахунку діючої мінімальної пенсії за віком на відповідний місяць, за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року всього 3891,90 грн.

Також в цьому документі позивач виклав (ла) додаткові пояснення про те, що про порушення своїх прав він (вона) дізнався (лася) у листопаді   2008  року і підтверджує він (вона) це тим, що саме у листопаді 2008  року він (вона) дізнався (лася) від людей, з телебачення та преси, що відповідно до закону повинно бути нараховане та виплачене підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у повному обсязі.

І також в цьому документі зазначено, що позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2   надіслав (ла) суду заперечення на адміністративний позов та, з посиланням на положення ч.3 ст.122 КАС України, клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача (представника відповідача).

Оскільки клопотання про розгляд справи за їх відсутності заявили всі особи, які беруть участь у справі, у відповідності до положень ч.3 ст.122 КАС України,  судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику осіб, які беруть участь у справі, і без проведення судового засідання на основі наявних матеріалів справи.

Представник відповідача в запереченнях на адміністративний позов виклав те, що він позов не визнає. Також виклав свої пояснення про те, що дійсно позивач є дитиною війни, дійсно пенсія позивачу, як дитині війни не підвищувалася на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки таке підвищення не нараховувалось та не виплачувалось відповідачем у 2006 та 2007 роках, а у 2008 році нараховувалось та виплачувалось у розмірі меншому ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як зазначено в позові. Проти позову заперечив, посилаючись на пропущення строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав на державну соціальну підтримку дітей війни ще з часу опублікування законів про державний бюджет в газетах більш ніж за рік до звернення до адміністративного суду, а також на зупинку дії і зміну положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законами України «Про державний бюджет України на 2006 – 2008 роки» та відсутність державного забезпечення такої державної соціальної гарантії як державна соціальна підтримка дітей війни в 2006-2008 роках в розмірі, який вимагає позивач.

Суд, дослідивши зазначенні письмові пояснення і зміни позову позивача, письмові заперечення представника відповідача, в яких визнаються обставини ненарахування та невиплати підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у 2006 та 2007 роках, а у 2008 році нарахування та виплату не у повному обсязі – тобто так, як зазначено позивачем у позові, наявні письмові докази, приходить до наступних висновків.

У судовому засіданні, відповідно до відомостей позову, письмових пояснень і змін позову позивача, письмових заперечень представника відповідача , пенсійного посвідчення встановлено, що 17 червня 2009 року  позивач звернувся (лася) до суду з цим позовом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною війни, оскільки є громадянином України та на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни позивачу було менше 18 років.

За період з січня  2006 року по грудень  2008 року пенсія позивачу, як дитині війни у 2006 та 2007  роках не підвищувалася на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а у 2008  році – не у повному обсязі, оскільки таке підвищення не нараховувалось та не виплачувалось відповідачем у 2006 та 2007 роках, а у 2008  році нараховувалось та виплачувалось не у повному обсязі, лише у сумі, яка є меншою ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв’язку з чим за весь цей період склалася така заборгованість з нарахування та виплати підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням фактично виплаченого підвищення у 2008  році:

за період мінімальна пенсія за віком ділення множення мінус фактична  виплата дорівнює 30% МПзВ

місяць рік

січень 2006 року 350 / 100% х 30% - 0 = 105,00

лютий 2006 року 350 / 100% х 30% - 0 = 105,00

березень 2006 року 350 / 100% х 30% - 0 = 105,00

квітень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

травень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

червень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

липень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

серпень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

вересень 2006 року 359 / 100% х 30% - 0 = 107,70

жовтень 2006 року 366 / 100% х 30% - 0 = 109,80

листопад 2006 року 366 / 100% х 30% - 0 = 109,80

грудень 2006 року 366 / 100% х 30% - 0 = 109,80

січень 2007 року 380 / 100% х 30% - 0 = 114,00

лютий 2007 року 380 / 100% х 30% - 0 = 114,00

березень 2007 року 380 / 100% х 30% - 0 = 114,00

квітень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

травень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

червень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

липень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

серпень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

вересень 2007 року 406 / 100% х 30% - 0 = 121,80

жовтень 2007 року 411 / 100% х 30% - 0 = 123,30

листопад 2007 року 411 / 100% х 30% - 0 = 123,30

грудень 2007 року 411 / 100% х 30% - 0 = 123,30

січень 2008 року 470 / 100% х 30% - 47,00 = 94,00

лютий 2008 року 470 / 100% х 30% - 47,00 = 94,00

березень 2008 року 470 / 100% х 30% - 47,00 = 94,00

квітень 2008 року 481 / 100% х 30% - 48,10 = 96,20

травень 2008 року 481 / 100% х 30% - 48,10 = 96,20

червень 2008 року 481 / 100% х 30% - 48,10 = 96,20

липень 2008 року 482 / 100% х 30% - 48,20 = 96,40

серпень 2008 року 482 / 100% х 30% - 48,20 = 96,40

вересень 2008 року 482 / 100% х 30% - 48,20 = 96,40

жовтень 2008 року 498 / 100% х 30% - 49,80 = 99,60

листопад 2008 року 498 / 100% х 30% - 49,80 = 99,60

грудень 2008 року 498 / 100% х 30% - 49,80 = 99,60

3891,90

за період з 1 січня 2006  року по 31 грудня 2008  року всього 3891,90  грн.

Про порушення своїх прав позивач дізнався (лася) у листопаді 2008  року.

Відповідно до положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»:

Стаття 6. Державна соціальна підтримка дітей війни

Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, суд, виходячи з положень закону про державну соціальну підтримку дітей війни, вважає, що ненарахування та невиплата відповідачем підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розрахунку діючої мінімальної пенсії за віком на відповідний місяць, за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року всього 3891,90 грн. є протиправною бездіяльністю – порушенням права позивача на державну соціальну підтримку дітей війни.

Стосовно заперечення представника відповідача про зупинку дії і зміну положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законами України «Про державний бюджет України на 2006 – 2008 роки» та відсутність державного забезпечення такої державної соціальної гарантії як державна соціальна підтримка дітей війни в 2006-2008 роках в розмірі, який вимагає позивач.

Так, дійсно, у 2006, 2007 та 2008 роках дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена та змінена Законами України «Про державний бюджет України» на 2006, 2007 та 2008 роки (останній мав назву «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

Разом з цим, вирішуючи питання, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд виходить з того, що зазначені положення Законів України «Про державний бюджет України» на 2006, 2007 та 2008 роки, встановлюючи нові правила (про розміри та порядок виплати) державної соціальної підтримки дітей війни без внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зупиняючи дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», цим звужують зміст та обсяг права позивача на державну соціальну підтримку дітей війни, оскільки вони (ці положення законів) зменшують розмір державної соціальної підтримки дітей війни та зменшують коло дітей війни, які мають право на таку соціальну підтримку, залишаючи право на таку виплату лише за інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), а зупиняючи дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фактично скасовують це право на певний строк, на 2006 та 2007 роки.

Конституція України таке звуження змісту та обсягу права позивача на державну соціальну підтримку дітей війни не допускає, оскільки прямо передбачає в ст.22, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В свою чергу, зупинення дії та зміна положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як фактичне скасування, звуження змісту і обсягу державної соціальної підтримки дітей війни, суперечить не тільки загальним засадам Конституції України але й спростовує викладені в преамбулі Конституції України цілі та прагнення законодавця, виходячи з яких приймалась ця Конституція – ОСОБА_3 України, а саме щодо дбання про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя і щодо усвідомлення відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями:

«Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями ,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію - ОСОБА_3 України.»

Бо ніяк таке скасування та звуження змісту і обсягу державної соціальної підтримки дітей війни не погоджується з зазначеними цілями та прагненнями законодавця.

А від так, дотримуючись Конституції України, цілей та прагнень законодавця, виходячи з яких приймалась Конституція – ОСОБА_3 України, суд керується положеннями ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", якими передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Тобто положеннями, які забезпечують та містять зміст та обсяг існуючого права позивача на державну соціальну підтримку дітей війни без звуження його змісту та обсягу.

Така правова позиція неодноразово закріплена у рішеннях Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Окремо суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

В цих рішеннях, а в останньому прямо, Конституційний Суд України розтлумачив, що «… Конституція України не надає закону про Держбюджет вищою юридичної сили стосовно інших законів …», а також «… законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняючи їх дію чи скасовуючи їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина».

В цьому питанні суд підкреслює, що зазначене тлумачення Конституційного Суду України, яке відбулося вперше у 2007 році і вдруге 2008 році, не позбавляє суд не надавати переваги законам про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів у відносинах, які існували до часу прийняття зазначених рішень Конституційного Суду України. Оскільки фактом відсутності тлумачення Конституційного Суду України не спростовується конституційна сила положень законів, які зупинялися та змінювалися законами про Держбюджет. Рішення Конституційного Суду України лише це довели.

Надає суд оцінку і запереченням з посиланням на відсутність державного забезпечення такої державної соціальної гарантії як державна соціальна підтримка дітей війни в 2006-2008 роках.

Суд, у даному випадку виходить з того, що така обставина як відсутність державного забезпечення не спростовує існуючого права позивача на державну соціальну підтримку дітей війни в 2006-2008  роках, а тягне відповідальність держави перед позивачем за таку свою діяльність.

Суд зазначає, що положеннями ч.2 ст.3 Конституції України прямо передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

А від так, держава мусить бути відповідальною та мусить виконати свій обов’язок і немає права на самоусунення від цього обов’язку, шляхом посилання на відсутність державного забезпечення.

Стосовно заперечення представника відповідача про пропущення строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав на державну соціальну підтримку дітей війни ще з часу опублікування законів про державний бюджет в газетах більш ніж за рік до звернення до адміністративного суду.

Оцінюючи ці заперечення, суд одночасно повинен вирішити питання: чи є пропущення строку звернення до суду, оскільки від вирішення цього питання прямо залежить оцінка заперечень відповідача. І навпаки, з’ясувавши чи повинен був позивач дізнатись про порушення своїх прав на державну соціальну підтримку дітей війни ще з часу опублікування законів про державний бюджет в газетах більш ніж за рік до звернення до адміністративного суду, суд вирішить питання: чи є пропущення строку звернення до суду.

Для цього суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач пояснює, що про порушення своїх прав він (вона) дізнався (дізналася) у листопаді 2008 року і підтверджує він (вона) це тим, що саме у листопаді 2008  року він (вона) дізнався (лася) від людей, з телебачення та преси, що відповідно до закону повинно бути нараховане та виплачене підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у повному обсязі.

Законами про бюджет, з часу опублікування яких, на думку представника відповідача, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є Закони України «Про державний бюджет України» на 2006, 2007 та 2008 роки, які опубліковані в газетах відповідно у грудні 2005 року, у грудні 2006 року, у грудні 2007 року.

Разом з цим, опублікування законів про бюджет в газетах не є обставиною, яка стверджує час, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, оскільки немає доказів про те, що позивач довідався про порушене право саме з цих газет і більш ніж рік до звернення до адміністративного суду.

Окрім того, виконуючи ці Закони України «Про державний бюджет України» на 2006, 2007, 2008 роки, підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком позивачу не нараховувалось, не перераховувалось, не виплачувалась (не надавалась) у 2006 та 2007 році взагалі, а в 2008 році нараховувалось, перераховувалось, виплачувалась (надавалась) позивачу відповідачем у розмірі, меншому ніж встановлені законом 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у зв’язку з чим, не виплаченою залишалася різниця, яка складає суму різниці між невиплаченим підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розрахунку діючої мінімальної пенсії за віком на відповідний місяць та фактичною виплатою лише у 2008 році.

Тобто, виконуючи обов’язкові до виконання приписи цих обов’язкових Законів України про Держбюджет, відповідач державну соціальну підтримку дітей війни не нараховував, не перераховував, не виплачував (не надавав) у 2006, 2007 роках та нараховував, перераховував, виплачував (надавав) у 2008 році позивачу у розмірі, меншому ніж встановлені законом 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у зв’язку з чим, не виплаченою залишалася різниця, яка складає суму різниці між невиплаченим підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розрахунку діючої мінімальної пенсії за віком на відповідний місяць та фактичною виплатою лише у 2008 році. Що і є порушення існуючого права позивача на державну соціальну підтримку дітей війни у існуючому розмірі встановлених законом 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З зазначеного прямо випливає, що саме держава, своїми рішеннями у вигляді обов’язкових законів порушила існуюче право позивача на надання державної соціальної підтримки дітей війни у розмірі встановлених законом 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Разом з цим, така діяльність держави прямо суперечить змісту і спрямованості цієї ж діяльності і у зв’язку з цим тягне відповідальність держави перед позивачем за не виконаний свій головний обов'язок утверджувати і забезпечувати права і свободи людини.

І тут суд зазначає, що положеннями ч.2 ст.3 Конституції України прямо передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Одночасно з відповідальністю держави, з положень ч.2 ст.3 Конституції України випливає право позивача, як людини, про яку йдеться в цих положеннях, щоб утвердження і забезпечення його (її) прав державою було реальним і дійсним та не тягло за собою ніякого обов’язку позивача вчасно звернутися до суду у випадку порушення державою свого обов’язку утверджувати і забезпечувати його права, а також не тягло ніякої відповідальності (у вигляді втрати судового захисту порушених прав, шляхом відмови у задоволенні адміністративного позову) для позивача у разі пропущення строку звернення до суду позивачем.

Бо неможна уявити, щоб утвердження і забезпечення існуючих прав державою ґрунтувалось на порушенні цих існуючих прав, у тому числі і шляхом фактичного скасування на певний строк існуючого права, а також звуженням змісту та обсягу існуючого права.

І неможна уявити, щоб утвердження і забезпечення існуючих прав державою обмежувалося таким застереженням як строк звернення до суду людини, яка вчасно не отримала такого утвердження і забезпечення існуючих прав, тим більше, замість утвердження і забезпечення існуючих прав – отримала пряме порушення цих існуючих прав.

І також не можна уявити, щоб утвердження і забезпечення не утверджених і незабезпечених державою прав людини мало місце лиши за наявності вимог, висунутих людиною про таке утвердження і забезпечення, до цієї ж держави, шляхом подання позову до суду.

Не випливає таке із Конституції України.

Таким чином, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх існуючих прав саме тоді, коли це відбулося – у листопаді  2008  року від людей, з телебачення та преси, а до того часу – не повинен був, оскільки мав право без застережень розраховувати на утвердження і забезпечення його існуючих прав Державою.

Ця правова позиція щодо незастосування обмеження будь-яким строком прямо зазначена законодавцем і в ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 46. Виплата пенсії за минулий час

1. Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

2. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Оскільки з позовом позивач звернувся у листопаді 2008 року, пропущення строку звернення до суду немає.

Підсумовуючи, суд зазначає:

1) правом, яке підлягає захисту є підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком;

2) це право виникло і існує з 1 січня 2006 року, э дійсним і реальним по теперішній час, оскільки його захищають положення ст.22 Конституції України про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

3) положення Законів України «Про державний бюджет України» на 2006, 2007 та 2008 роки, які звужують зміст та обсяг цього права не можуть застосовуватись, оскільки їхню дійсність не допускають зазначенні положення ст.22 Конституції України, які в свою чергу, мають найвищу юридичну силу та пряму дію.

З наведених підстав суд не бере до уваги заперечення проти позову представника відповідача та вважає за необхідне прийняти постанову, яка гарантуватиме дотримання і захист прав позивача від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст.160, 161-163 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати причину пропущення строку звернення до суду ОСОБА_1 за період з 31 січня 2006 року по день звернення до суду 17 червня 2009 року поважною.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області з ненарахування та невиплати дитині війни ОСОБА_1  підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розрахунку діючої мінімальної пенсії за віком на відповідний місяць, за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року всього 3891 (три тисячі вісімсот дев’яносто одна) грн. 90 коп.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити дитині війни ОСОБА_1  підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розрахунку діючої мінімальної пенсії за віком на відповідний місяць, за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року всього 3891 (три тисячі вісімсот дев’яносто одна) грн. 90 коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в двадцятиденний строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області                             ОСОБА_4