Справа № 464/9025/15 Головуючий у 1 інстанції: Радченко Е.А.

Провадження № 22-ц/783/5847/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандра М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ТзОВ «порше Мобіліті» - Климовича Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсним окремих положень кредитного договору, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсним окремих положень кредитного договору № 50009111, який укладено між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», - відмовлено в повному обсязі.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_4

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі. Вважає рішення незаконним та не обґрунтованим, постановленим всупереч нормам матеріального права. Зазначає, що позивачем було укладено з ТОВ «Порше Мобіліті» договір споживчого кредитування, до якого, всупереч принципу добросовісності, було включено умови про визначення грошового еквіваленту суми кредиту та суми додаткового кредиту в іноземній валюті, визначення платежів за кредитним договором за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, зазначеному в договорі, відповідно до ст. 1.3. Загальних умов кредитування, які є несправедливими, оскільки мають своїм наслідком істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача. Зазначає, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, суперечать вимогам закону та загальним засадам цивільного законодавства. Вважає, що фактично кредитодавець переклав ризик знецінення гривні відносно іноземної валюти по гривневому кредиту на позичальника, що дає підстави відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнання окремих умов кредитного договору недійсними.

Позивач у судове засідання не з'явився, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у його відсутності, зважаючи на те, що вказана особа повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції посилаючись, зокрема, на ст. 129 Конституції України, ст.ст. 6, 202, 215, 203, 509, 524, 533, 627, 628, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача», ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», ст.ст. 10, 11, 27, 59, 60 ЦПК України та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що 27.05.2013 року між сторонами укладено кредитний договір № 50009111. На підставі вищезазначеного кредитного договору позивач отримав від банку кредит для придбання автомобіля в сумі 113868 грн. 40 коп., а також додатковий кредит в сумі 33688 грн. 90 коп. за умови сплати відсотків та інших передбачених договором платежів, строком на 60 місяців. Відповідач виконав взяті на себе за договором зобов'язання та видав кредитні кошти, що визнається сторонами в межах даного спору. Відповідно до умов укладеного кредитного договору, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про сплату усіх платежів за кредитним договором у гривнях з перерахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначених у Графіку погашення кредиту. Позивач звертався до суду із позовом про визнання даного кредитного договору недійсним. Рішенням Сихівського районного суду від 13.05.2015 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28.10.2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Як видно з позовних вимог, в новому позові позивач просить визнати недійсними окремі положення укладеного між сторонами договору, а саме: умови кредитного договору в частині обов'язку позичальника здійснювати усі платежі за договором згідно розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США; графік погашення кредиту, що є додатком до кредитного договору; пункти 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3, 2.4 Загальних умов кредитування, що є додатком до кредитного договору. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що при укладенні кредитного договору відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства, передбачені ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, договором не передбачено можливості відповідача змінювати умови договору на власний розсуд. Позивачем не доведено того, що оспорювані умови кредитного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві. Відповідно до п.п. 9.5.-9.7. Загальних умов кредитування, які є невід'ємною частиною кредитного договору, позивач своїм підписом підтвердив, що відповідач належним чином ознайомив його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг, передбаченою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» інформацією, умовами надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника, тощо. Також, у п. 9.6. кредитного договору зазначено, що додатково до положень п. 9.5. загальних умов кредитування позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про: умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальників; умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови надання таких послуг); розмір винагороди компанії у разі, коли вона пропонує послугу фінансового кредиту, що надається іншими фінансовими установами; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо). В укладеному між сторонами у письмовій формі договорі, який складається з: кредитного договору; графіку погашення кредиту; загальних умов кредитування, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. Суд вважає безпідставним посилання представника позивача на те що згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. При цьому судом враховано, що зобов'язання, згідно з ст. 524 ЦК України, має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто, курсова різниця може бути як в бік зміцнення національної валюти України, так й в бік її знецінення. Тому зазначення в кредитному договору грошового еквіваленту в іноземній валюті, не може свідчити про несправедливість умов цього договору.Згідно з вищезазначеними умовами договору як основні кредитні кошти, так і додатковий кредит надавалися позивачу саме в українських гривнях, також, і договором і додатками до нього, в тому числі Графіком погашення кредиту, передбачено, що всі платежі повинні бути сплачені в гривнях, а не в іноземній валюті, із зазначення еквіваленту у доларах США, а коригування суми процентів відповідно до загальних умов кредитування здійснюється в інтересах як позивача, так і відповідача, а, отже, відповідає принципам справедливості та добросовісності.Враховуючи викладене, умови вказаного вище кредитного договору стосовно суми зобов'язання та суми погашення зобов'язання (суми платежу) викладені у відповідності з чинними нормами цивільного законодавства.Положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.Суд вважає, що відповідачем дотримано принцип добросовісності, оскільки сторони у п. 1.3 Загальних умов кредитування погодили, що кошти на повернення кредиту відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання відповідачем очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, обставини, які суд вважав встановленими - не доведені.

Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано 27.05.2013 року між сторонами укладено кредитний договір (споживчий кредит) за яким позивач отримав у користування 113868,4 грн. кредитних коштів (еквівалент суми кредиту в доларах США 13942,5) та можливість отримання додаткового кредитних коштів у розмірі 33688,9 грн. (еквівалент суми кредиту в доларах США 4125), строком на 60 місяців із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,90 % річних. Крім цього, ряд положень договору і додатків до нього, зокрема «загальні умови кредитування», «графік погашення кредиту» містять умови за якими валютою платежу за договором є гривня, однак така визначена за обмінним курсом в еквіваленті долара США. Тобто кредитні кошти отримані споживачем фактично не у гривнях, а сума таких є сумою доларів США в гривневому еквіваленті на день отримання. Також, погашення кредиту періодичними платежами, теж, визначено у доларах США, хоч оплата таких здійснюватиметься у гривнях за курсом на день виставлення рахунку відповідачем для оплати чергового погашення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Із змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що умови такого в частині визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті долара США не відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до змісту ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції станом на час укладення спірного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) умови дострокового розірвання договору;

7) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до змісту ч. 9 ст. 15 Закону, під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Тлумачачи вказану норму закону відповідач з посиланнями на ст.ст. 192, 533 ЦК України, вважає, що оскільки кредитні кошти не були видані безпосередньо у іноземній валюті та погашення таких здійснюється у гривнях жодних порушень вказаної норми закону не допущено та вимоги договору у частині визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті долара США не слід визнавати недійсними.

Колегія суддів навпаки аналізуючи вказану норму закону у взаємозв'язку із статтями 1-2, 4, 5, 18 Закону «Про захист прав споживачів» та ст. 503 ЦК України, вважає, що договір у вказаній частині суперечить вимогам закону.

Так, дійсно, формально умови договору у згаданій частині не слід вважати нікчемними (ч.2 ст. 215 ЦК України), тобто закон не містить норм, які б вказували на недійсність договору споживчого кредиту чи заборону видачі такого з визначенням валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті певної валюти. Та видача таких кредитів, що не є споживчими не слід вважати такою, що порушує вимоги закону, що підтверджується, також, і змістом постанови Верховного Суду України у справі №3-62гс11 від 4.07.2011 року, на яку посилався суд першої інстанції при обґрунтуванні рішення.

Однак, що стосується споживчого кредитування, на думку колегії суддів, такі умови договору фактично нівелюють вказану норму Закону України «Про захист прав споживачів» та порушують права та інтереси споживача, на захист яких така була введена. Крім цього, слід вважати що такі умови договору фактично унеможливлюють для споживача, який слід вважати не має спеціальних знань , що стосується питання фінансів та банківської справи, достеменно спрогнозувати наслідки отримання такого кредиту для себе на час його укладення. Крім цього, зважаючи на часті коливання та знецінення вартості гривні порівняно з іноземною валютою, слід вважати, що ні сам споживач ані навіть і відповідач не взмозі визначити на час укладення договору орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування і валюті кредитування гривні.

Крім цього, зважаючи на вказане слід, також вважати, що у договорі про надання споживчого кредиту не зазначено детально суми кредиту та детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Зважаючи на наведене умови кредиту слід вважати такими, що в частині визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті долара США суперечать вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та порушують права та інтереси позивача та такі слід визнати недійсними, чим слід частково задовольнити позовні вимоги.

Зважаючи на вказане рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове рішення, яким позов слід задовольнити частково, а саме умови кредитного договору №50009111 від 27.05.2013 року, укладеного між сторонами з додатками в частині визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті долара США - визнати недійсними.

Вказаним слід визнати частково обґрунтованим доводи апеляційної скарги та таку задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2016 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсним окремих положень кредитного договору - задовольнити частково.

Умови кредитного договору №50009111 від 27.05.2013 року, укладеного між ТзОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_4 з додатками в частині визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті долара США - визнати недійсними.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_4 243,6 грн. сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та 267,96 грн. за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра