19.12.2016 Справа № 363/729/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Войнаренко Л.Ф.

секретаря Клименко В.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м.Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання за договором та визнання зобов»язання за договором позики від 16 листопада 2015 року припиненим,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання за договором та визнання зобов»язання за договором позики від 16 листопада 2015 року припиненим.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що 16 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до якого позичальник отримав від позикодавця , а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 138360 грн., яку належить повернути позичальнику не менше ніж 138360 грн. або еквіваленту суми 6000 доларів США за курсом НБУ на момент повернення коштів. Сторони домовились про те, що договір позики укладається із сплатою чотирьох відсотків від суми позики за місяць. Позичальник погодився з тим, що позика повертається за місцем проживання або за адресою реєстрації позикодавця на момент повернення позики, остаточного розрахунку за цим договором за вибором позикодавця. 16 грудня 2015 року позивач звернувся за місцем реєстрації відповідача з метою повернення боргу, однак відповідача за місцем проживання не було, будинок був зачинений. З цією метою він неодноразово звертався з телеграмами до відповідача з проханням прибути до приватного нотаріуса для передачі коштів, однак відповідач на це не відреагував. Приватні нотаріуси відмовлялись брати кошти на депозитний рахунок. 24 грудня 2015 року йому зателефонувала представник відповідача і запропонувала зустрітись у приватного нотаріуса. Позивач погодився на цю пропозицію, однак у нотаріуса представник відповідача відмовилась отримувати суму позики, однак наполягла підписати повідомлення (досудову вимогу). Він погодився підписати повідомлення за тих обставин, що йому представник ОСОБА_2 повідомила, що позивач може втратити квартиру АДРЕСА_1. Згідно даного повідомлення ОСОБА_2 просив погасити заборгованість за договором позики від 16.11.2015 року протягом тридцяти днів з дня цієї вимоги (повідомлення), в іншому випадку позикодавець має намір на виконання вимог договору від 16 листопада 2015 року та договору іпотеки від 16 листопада 2015 року реалізувати своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 21 січня 2016 року позивач знову відправив телеграму відповідачу про необхідність його прибуття до нотаріуса з метою повернення грошових коштів за договором позики, 25 січня 2016 року позивач звернувся до нотаріальної контори Київського нотаріального округу приватного нотаріуса ОСОБА_3, який відмовився брати кошти на депозитний рахунок, телеграма відповідачу вручена не була, оскільки будинок був зачинений. 29 січня 2016 року позивач, втративши всі надії повернути кошти ОСОБА_2, відправив кошти за адресою ОСОБА_2 на суму 139756,52 грн. Дані кошти ОСОБА_2 отримав частково, зокрема 3 лютого 2016 року отримав відсотки за договором в розмірі 5602,66 грн., на іншу суму від отримання коштів ОСОБА_2 відмовився.

Просить визнати кредитора – ОСОБА_2 таким, що прострочив виконання зобов»язання за договором позики від 16 листопада 2015 року, визнати зобов»язання за договором позики ,укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 16 листопада 2015 року припиненим, визнати повідомлення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 25 грудня 2015 року таким, що не підлягає виконанню, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали та просять задовільнити.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з»явився, про день і час розгляду повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, надав суду письмові заперечення проти позову (а.с.68-71).

Заслухавши пояснення позивача та його представника, свідка, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Суд прийшов до такого висновку, виходячи з наступного.

Стаття 629 ЦК України зазначає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 ЦПК України передбачено , що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

16 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до якого позичальник отримав від позикодавця , а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 138360 грн., що на день підписання договору за курсом НБУ становило 6000 доларів США. (а.с.10)

Відповідно до п.2 даного договору сторони домовились про те, що позикодавцю позичальник повинен повернути не менше ніж 138360 грн. або еквівалент суми 6000 доларів США за курсом НБУ на момент повернення коштів, договір позики укладено із сплатою чотирьох відсотків від суми позики за місяць. Згідно п.11 договору позичальник погодився з тим, що позика повертається за місцем проживання або за адресою реєстрації позикодавця на момент повернення позики, остаточного розрахунку за цим договором за вибором позикодавця.

З п.14 договору вбачається, що кошти за договором позики повертаються 16 грудня 2015 року.

Позивач ОСОБА_1 не заперечує, що станом на 16 грудня 2015 року кошти, передбачені договором позики, ним не були повернуті, однак суду пояснив, що такої змоги в нього не було, оскільки відповідач ОСОБА_2 за зареєстрованою адресою, вказаної в договорі позики, не проживав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він разом зі ОСОБА_1 двічі їздили повертати кошти, однак в який населений пункт і коли це було, пояснити не зміг.

Позивач ОСОБА_1 не заперечує те, що він зустрічався з ОСОБА_2 25 грудня 2015 року, який отримав від нього суму 6072 грн., про що зробив напис в договорі (а.с.10об).

ОСОБА_1 суду пояснив, що ОСОБА_2 відмовився отримувати всі кошти за договором позики. ОСОБА_2 в письмових поясненнях суду пояснив, що станом на 25 грудня 2015 року у ОСОБА_6 коштів не було.

Суду не надано жодного доказу про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії з прийняття коштів від ОСОБА_1 на депозитний рахунок.

Інших доказів про намагання повернути кошти ОСОБА_2 25 грудня 2016 року та після цього позивач ОСОБА_6 не надав.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що саме 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення ОСОБА_2 про необхідність повернення боргу і надано строк тридцять днів, в іншому випадку позикодавець має намір на виконання договору позики від 16 листопада 2015 року та договору іпотеки від 16 листопада 2015 року реалізувати своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.11). ОСОБА_1 не заперечує факту отримання та підписання даного повідомлення у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (а.с.11об), про даний факт свідчить і свідоцтво від 25 січня 2016 року (а.с.79) про те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на підставі ст..84 Закону України «Про нотаріат» 25 грудня 2015 року заяву ОСОБА_2 було вручено ОСОБА_1

Таким чином, повернення коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 мало відбутись не пізніше 24 січня 2016 року.

27 січня 2016 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору іпотеки від 16 листопада 2015 року (а.с.72-75), яким забезпечено виконання зобов»язань за договором позики від 16 листопада 2015 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

З копії електронного переказу (а.с.24) вбачається, що тільки 29 січня 2016 року на адресу ОСОБА_2 були направлені кошти в сумі 129756,52 грн. та 5602,66 грн.

Таким чином, аналізуючи надані суду докази та пояснення позивача, суд вважає, що зобов»язання з боку ОСОБА_1 про повернення позики в передбачений договором строк не було виконано. Суд не приймає його пояснення, що невиконання даного договору відбулось з вини позикодавця, оскільки після закінчення передбаченого договором терміну сторони зустрічались, позивачу було вручено повідомлення про необхідність виконання договору, яке також в передбачений строк не було виконано.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання ОСОБА_2 таким, що прострочив виконання зобов»язання за договором позики від 16 листопада 2015 року, з цих підстав визнання зобов»язання припиненним , визнання повідомлення від 25 грудня 2015 року таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.11,60,174,208,209,213 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову – відмовити.

На рішення суду може бути протягом десяти днів подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя Л.Ф.Войнаренко