КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 31.08.2009                                                                                           № 34/148

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача: Кірсанова К.О. – представник за довіреністю,  

від відповідача: Шкідченко Д.В. – представник за довіреністю,  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.04.2009

 у справі № 34/148 (суддя  

 за позовом                               Відкритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” в особі Центральної філії Відкритого акціонерного товариства „Української страхової компанії „Дженералі Гарант”  

 до                                                   Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку”

 про                                                   стягнення 5928126,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

 В березні 2009 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 5 900 000,00 грн. – основного боргу за депозитним договором №21-ДЮ-980-126 від 04.04.2007р. про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту), 28 126,02 грн. – 3% річних та судових витрат.

       Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Акціонерним банком „Банк регіонального розвитку” умов депозитного договору №21-ДЮ-980-126 від 04.04.2007р. про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту) щодо повернення вкладнику депозиту на його поточний рахунок по закінченню строку депозиту (п.3.4.3 цього Договору).   

       Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2009р. позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” на користь Відкритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” в особі Центральної філії Відкритого акціонерного товариства „Української страхової компанії „Дженералі Гарант” 5 900 000,00 грн. – основного боргу, 28 126,02 грн. – 3% річних, 25 500, 00 грн. – державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

          Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 01.04.2009р. скасувати та припинити провадження у даній справі в частині стягнення 4 400 000,00 грн., посилаючись  на  порушення  господарським  судом  норм матеріального та процесуального права, неповне  встановлення  обставин, що мають  значення  для  справи.

         На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не взято до уваги додаткову угоду №17 від 30.12.2008р. до депозитного договору №21-ДЮ-980-126 від 04.04.2007р. про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту), відповідно до якої сторони погодили нові строки повернення депозиту.

        Окрім того, апелянт посилається на те, що з 24.03.2009р. в Акціонерному банку „Банк регіонального розвитку” введено тимчасову адміністрацію, тому в силу ст.58 Закону України „Про банки та банківську діяльність” останній вважає, що він не відповідає за несвоєчасне виконання зобов’язань перед позивачем.     

       Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.   

       Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, заслухавши  пояснення представників сторін, колегія суддів вважає висновок місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог позивача таким, що відповідає вимогам закону та матеріалам справи, з огляду на наступне.

      В силу ч.1 ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

       Встановлено, що 04.04.2007р.          між позивачем, як вкладником, та відповідачем, як банком, був укладений депозитний договір №21-ДЮ-980-126 від 04.04.2007р. про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк зобов’язався прийняти від вкладника грошові кошти на депозит та виплачувати останньому суму депозиту і нараховані проценти на умовах і в порядку, передбачених цим Договором. Крім того, банк зобов'язався повернути вкладнику депозит на його поточний рахунок по закінченню строку депозиту або при його достроковому витребуванні, погодженому з банком, а вкладник, в свою чергу, зобов’язався розмістити на депозитному рахунку №265193127701 суму депозиту шляхом перерахування коштів з поточного рахунку (далі-Договір).

Відповідно до п.2.2 Договору сума внеску на депозит становить 1 500 000 грн..

17.12.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду №16 до Договору, якою сторони погодили, що сума внеску на депозит становить 5 900 000 грн..

Матеріали справи містять виписку по особовому рахунку за період з 01.12.2008р. до 31.12.2008р. АБ „Банк регіонального розвитку”, відповідно до якої залишок коштів на рахунку становить 5 900 000 грн..

З пункту 4.1 Договору вбачається, що проценти на суму депозиту нараховуються, починаючи з дня, наступного з днем надходження коштів на депозитний рахунок вкладника, до дня, що передує їх поверненню вкладнику чи списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Проценти нараховуються за фактичну кількість днів розміщення суми депозиту, при цьому кількість днів у році приймається сторонами за фактичну.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що проценти нараховуються за фактичну суму коштів на депозитному рахунку, у випадку поповнення суми депозиту, проценти за користування депозитом нараховуються з урахуванням внесеної суми з дати, наступної за датою фактичного зарахування цієї суми на депозитний рахунок вкладника.

04.01.2008р. між сторонами було укладено додаткову угоду №7 до Договору, якою сторони погодили, що строк депозиту до 30.12.2008р..

Листом №3154/02 від 26.12.2008р. позивач звернувся до відповідача, в якому просив виконати умови п.3.4.3 Договору, а саме: зобов'язання банку повернути вкладнику депозит на його поточний рахунок по закінченню строку депозиту, тобто до 30.12.2008р. (а.с. 15).

15.01.2009р. позивач направив на адресу відповідача претензію №1, в якій вимагав
перерахувати на поточний рахунок його Центральної філії суму внесеного депозиту 5 900 000 грн.(а.с.16). Дана претензія була отримана відповідачем 12.01.2009, про що свідчить вручення поштового відправлення №08179870 (а.с.17).

У відповідь на дану претензію, відповідач погодився, що 30.12.2008р. закінчився термін дії Договору та пояснив, що на сьогодні у банку існує проблема з недостатністю грошових коштів, необхідних для забезпечення своєчасного проведення платежів та виплати депозитів, а, відтак, банк запропонував позивачу продовжити термін розміщення грошових коштів по Договору строком на шість місяців під 25% річних.

З пояснень позивача випливає, що запропоновані відповідачем умови повернення депозиту є неприйнятними для позивача та не відповідають укладеному Договору.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних  умовах  звичайно  ставляться.   Кожна  сторона  повинна  вжити  усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

         Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

            Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

               Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 5 900 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.   

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних з простроченої суми, колегія встановила наступне.  

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

 Згідно із ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

 За приписами ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст.614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Крім того, сторони п. 5.1 Договору погодили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором вони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Враховуючи встановлені обставини та  приписи зазначених вище  правових норм, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 28126,02 грн. - 3 % річних, які нараховані позивачем до введення тимчасової адміністрації в банку, а саме з 30.12.2008р. по 26.02.2009р..

Окрім того, колегія звертає увагу на те, що місцевим господарським судом вірно дотримані положення чинного законодавства України та Закону України „Про банки і банківську діяльність”, оскільки введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 24.03.2009р. до 23.09.2009р. лише надає банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів - клієнтів банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів.

      Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

         Доказів, які б спростовували  вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

           Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду  з огляду на вищевикладене.

             Окрім того, щодо  посилань в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги додаткову угоди №17 від 30.12.2008р. до депозитного договору №21-ДЮ-980-126 від 04.04.2007р. про розміщення строкового банківського вкладу (депозиту), відповідно до якої сторони погодили нові строки повернення депозиту, колегія суддів зважає на те, що такі посилання є безпідставними, виходячи з наступного.

          Встановлено та не заперечувався сторонами той факт, що позивачем було виготовлено та підписано відповідну Угоду, яку передано відповідачу в двох екземплярах для підпису зі сторони банку.

          В силу ч.2 ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

         З копії конверту рекомендованого листа з відміткою про дату направлення  поштового конверту (оригінал даного конверту досліджувався в судовому засіданні) відправленого апелянтом позивачу вбачається, що останній отримав другий екземпляр підписаної банком вищезазначеної Угоди лише у квітні, вже після винесення оскаржуваного рішення.

        Відповідно до ч.1 ст. 645 Цивільного кодексу України якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов’язань.    

        Отже, враховуючи вище встановлене та приписи зазначених норм, колегія суддів вважає, що дані доводи не заслуговують на увагу.  

      Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

     Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” на рішення Господарського суду м. Києва  від 01.04.2009 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 01.04.2009 року у справі  №34/148  залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №34/148 направити до Господарського суду  м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді