ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р.Справа № 922/3359/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області

до 1. Харківської міської ради , 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино"

про скасування рішення, визнання недійсним державного акту

за участю представників сторін:

прокурор - Горгуль Н.В., посвідчення №036152 від 29.10.2015 р.;

представник 1-го відповідача - ОСОБА_1, довіреність №08-11/7783/2-15 від 30.10.2015 р.;

представник 2-го відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 16.11.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - Харківської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" про скасування рішення та визнання недійсним державного акту.

Позовні вимоги мотивовано тим, що пункт 11 додатку 1 до рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним особам та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11 суперечить вимогам Земельного та Водного кодексам України, оскільки землі під водними об'єктами загальнодержавного значення (землі водного фонду України) не могли передаватись у власність юридичній особі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №922/3359/16.

Розгляд справи неодноразово відкладався на 08 листопада 2016 року, на 17 листопада 2016 року, на 24 листопада 2016 року.

24 листопада 2016 року в судовому засіданні оголошувалася перерва до 01 грудня 2016 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01 грудня 2016 року продовжено строк розгляду на 15 календарних днів до 19 грудня 2016 року на підставі ч. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи до 08 грудня 2016 року.

08 грудня 2016 року в судовому засіданні оголошувалася перерва до 13 грудня 2016 року.

12 грудня 2016 року через канцелярію Господарського суду Харківської області від Харківської місцевої прокуратури №1 надійшли письмові заперечення (вх. №42503) на відзиви представників відповідачів щодо недоведеності прокурором наявності на спірній земельній ділянці струмка Саржинка (Саржин) та щодо порядку встановлення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

12 грудня 2016 року через канцелярію Господарського суду Харківської області від Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" надійшло клопотання (вх. №42574), в якому просить суд долучити до матеріалів справи: план зон обмежень і сервітутів земельної ділянки; креслення меж землекористування, за рахунок яких передбачається вилучення; план встановлення меж земельної ділянки; зйомка земельної ділянки (масштаб 1:500). Надані документи судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 13 грудня 2016 року через канцелярію Господарського суду Харківської області від представника Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" надійшло клопотання (вх. №42737), в якому просить суд долучити до матеріалів справи копію Постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2010 року по справі №2-а-2434/10. Надані документи долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13 грудня 2016 року прокурор позов підтримав та просив суд заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представник Харківської міської ради проти позову прокурора заперечував повністю, просив суд застосувати позовну давність до заявлених прокурором позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні представник Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" проти позову заперечував, вважає його необґрунтованим та недоведеним і просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 13 грудня 2016 року прокурор та представники відповідачів не виявили наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень.

За висновками суду, в матеріалах справи № 922/3359/16 достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, суд встановив наступне.

В ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок Харківської міською радою місцевою прокуратурою встановлено, що згідно пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11, передано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" функції замовника на будівництво об'єкта зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову по вул. Дерев'янка, 19; надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" у власність земельну ділянку кадастровий номер 6310136300:16:003:0035, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 3,000 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 22.02.2008 р. №349/08 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Дерев'янка, 19. Будівництво виконати до 31.12.2013 р.

У подальшому, на підставі зазначеного рішення Харківської міської ради Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові видано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035 серії ЯК №159254, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 02 грудня 2011 року за №631010002000111.

В обґрунтування позовну керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області посилається на те, що частина вказаної земельної ділянки, яка передана у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино", відноситься до земель водного фонду, оскільки включають землі, зайняті водним об'єктом - струмком Саржинка (Саржин), а тому відповідно до положень статей 58, 84 Земельного кодексу України, статей 3-5 Водного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність. Поряд з цим, спірна земельна ділянка розташована в 25-метровій зоні прибережної захисної смуги струмка Саржинка (Саржин), що підтверджується листом Харківського регіонального управління водних ресурсів від 17.08.2016 №16/363.

Такі обставини, на думку керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, свідчать про порушення прав і охоронюваних законом інтересів держави та є підставою для їх захисту у спосіб, вказаний в позовній заяві.

Заперечуючи проти позову керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, відповідачі зазначили, що прокурором не доведено, що при прийнятті оспорюваного рішення з боку Харківської міської ради були допущені порушення, на які посилається прокурор в позовній заяві. В матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення Харківської міської ради, яке може підтвердити, що спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель водного фонду. Під час передачі земельної ділянки не було порушено порядку передачі землі, оскільки цільове призначення земельної ділянки не змінювалось. Крім того, 04 липня 2011 року проводилось обстеження земельної ділянки на місцевості, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка не огороджена, вільна від забудов, на землі розміщено зелені насадження дерева та чагарники. Будь-яких посилань на знаходження водного об'єкта - струмка Саржинка (Саржин) - на даній земельній ділянці не зазначено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключно (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11, яке оспорюється прокурором, є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки для Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино", отже є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).

Підставами для визнання акта недійним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Отже, позивач (в даному випадку прокурор) повинен довести, що застосування до нього оспорюваного рішення має наслідком порушення його прав, свобод та інтересів (в даному випадку порушує інтереси держави).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_1 і ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами ч. З ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно з п. 34 ст. 26 вказаного Закону України виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до чинного законодавства.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) закріплено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка площею 3,000 га, розташована по вул. Дерев'янка, 19, за кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, що є предметом розгляду у даній справі, знаходяться в межах міста Харкова, і тому повноваження щодо її розпорядження належать Харківській міській раді.

В якості підстави для визнання недійсним рішення міськради прокурор посилається на те, що частина вказаної земельної ділянки, яка передана у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино", відноситься до земель водного фонду, оскільки включають землі, зайняті водним об'єктом - струмком Саржинка (Саржин), а тому відповідно до положень статей 58, 84 Земельного кодексу України, статей 3-5 Водного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність. Поряд з цим, спірна земельна ділянка розташована в 25-метровій зоні прибережної захисної смуги струмка Саржинка (Саржин).

Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час прийняття спірного рішення) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час прийняття спірного рішення) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

За положеннями статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88 - 90 Водного кодексу України.

Згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари -50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (частина 3 статті 60 Земельного кодексу України).

Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Законом України "Про землеустрій".

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони земель водного фонду, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Аналогічну правову позицію зазначено в постановах Верховного суду України від 22.04.2015 по справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 по справі № 6-184цс15.

В якості доказів того, що спірна земельна ділянка розташована в 25-метровій зоні прибережної захисної смуги струмка Саржинка (Саржин) прокурор посилається на лист Харківського регіонального управління водних ресурсів від 17 серпня 2016 року №16/363 (т. 1, арк. с. 18).

Проте суд не може погодитися з такими доводами прокурора, з огляду на наступне.

Закон України "Про землеустрій" в статті 1 визначає, що документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

В цій же статті зазначено, що план земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.

В матеріалах справи наявна технічна документація на земельну ділянку по вул. Дерев'янка, 19 загальною площею 3,000 га за кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, висновок Управління Держкомзему у місті Харків, План земельної ділянки, Акт обстеження земельної ділянки №1938/11 від 04 липня 2011 року (т. 1, арк. с. 107-122), в яких відсутні будь-які посилання про те, що станом на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради, на даній земельній ділянці знаходиться водний об'єкт - струмок Саржинка (Саржин).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження факту того, що спірна земельна ділянка входила до прибережної захисної смуги і, відповідно до земель водного фонду України станом на момент прийняття рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним особам та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11 не надав, отже і застосування положень Водного кодексу України в даному випадку є безпідставним.

З огляду на наведене, суд вважає, що спірне рішення прийнято з додержанням вимог чинного на той час законодавства у межах компетенції органу, який його прийняв у зв'язку з чим вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 11 додатку 1 рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним особам та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11 задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №159254, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Порядок припинення прав на землю регулюється главою 22 Земельного кодексу України.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Указаний перелік є вичерпним.

Отже, такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, Земельним Кодексом України не передбачено.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що прокурором не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №159254 є необґрунтованими, у зв'язку з чим, суд відмовляє в задоволені позову в цій частині.

Щодо заяви Харківської міської ради про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.

Відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (ст. З ГК України).

Оскільки закон (п. 10 ч. 2 ст. 16,ст. 21 Цивільного кодексу України, абз. 3 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Таким чином, за позовними заявами прокурора встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України становить три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з настанням події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено міською радою, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 1 п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради, позовна давність не поширювалася на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 у Цивільному кодексі України п. 4 ч. 1 ст. 268 виключено.

Відповідно до п. 1 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону України цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 15.01.2012 року.

Згідно п. 5 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право особи.

Отже, відповідно до зазначених законодавчих положень, строк позовної давності для звернення прокурора, як позивача, до суду з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради "Про надання юридичним особам та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11 починає свій перебіг з 15 січня 2012 року та закінчується 15 січня 2015 року.

Позовна заява підписана Керівником Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області 04 жовтня 2016 року, провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2016 року.

Згідно листа Харківської міської ради від 26.07.2011 №08-04/2079/2-11 (т. 1, арк. с. 127), рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 06 липня 2011 року було направлено прокурору міста Харкова.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідно ст. 21 Закону України "Про інформацію" інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Згідно вимог ст. 21 Закону України "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради та публікуються в газеті "Харьковские известия".

За таких умов, вищевказане рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Отже, посилання прокурора на те, що він довідався про наче б то незаконне рішення міської ради у ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок є юридично неспроможними.

Відповідно наказу Генерального прокурора України від 18.10.2010 №3гн "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів", який діяв на момент прийняття рішення Харківською міською радою, прокурор повинен забезпечити нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Згідно п. 10 Наказу генеральної прокуратури України від 18.10.2010 №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про прокуратуру", Харківська місцева прокуратура №1 Харківської області становлять систему прокуратури України.

Постановою Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2015 № 6-152цс14 встановлено, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало відомо (могло стати відомо) про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач набуває та здійснює свої права та обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідалися або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття вищевказаного рішення Харківської міської ради.

Таким чином, обізнаність прокурора Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, яка входить до єдиної централізованої системи органів прокуратури про прийняття Харківською міською радою оскаржуваних рішень починає рахуватися саме з дати прийняття оскаржуваних рішень, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова та отримавши рішення Харківської міської ради згідно наказів Генерального прокурора зобов'язаний був та мав всі можливості ознайомитися з матеріалами, які стали підставами для прийняття міською радою оскаржуваного рішення та довідатись про його законність.

Строки позовної давності для позивачів по справі також вираховуються з дня оприлюднення спірних рішень Харківської міської ради, і позивачами аналогічним чином пропущена позовна давність.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених прокурором поважних причин її пропущення.

Розглянувши позов Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, тому відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, а не з підстав спливу строків позовної давності.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В силу вказаних процесуальних норм предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини.

Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, докази на підставі яких прийнято рішення. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені прокурором докази не можуть бути прийняті судом як належні.

В даному випадку, за наведених у позовній заяві та доповненнях до неї підстав, позовні вимоги Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області є необґрунтованими. Прокурором не надано доказів, які б підтверджували, що на момент прийняття оспорюваного рішення Харківської міської ради не було дотримано вимог Земельного та Водного законодавства України, тому в задоволенні позову прокурора слід відмовити з підстав його необґрунтованості, а не з підстав спливу строків позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України покладаючи судові витрати зі сплати судового збору на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 29, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області до Харківської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" про скасування рішення та визнання недійсним державного акту - відмовити повністю.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа №922/3359/16