Єдиний унікальний номер 236/2560/15-ц Номер провадження 22-ц/775/2132/2016

Головуючий у 1 інстанції Бікезіна О.В.

Доповідач Осипчук О.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Осипчук О.В.,

суддів: Груіцької Л.О., Жданової В.С.,

за участі секретаря Чуряєва В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмут цивільну справу за скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2 та в.о. начальника цього відділу ОСОБА_3, заінтересовані особи: ОСОБА_4, за апеляційною скаргою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» ОСОБА_1 звернулась до Краснолиманського міського суду Донецької області зі скаргою, посилаючись на те, що у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області знаходиться виконавчий лист за № 236/2560/15-ц, виданий Краснолиманським міським судом Донецької області 16.11.2015року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВБР» боргу у загальному розмірі 3 451 248 грн. 33 коп., з розстрочкою виконання рішення строком на 36 місяців шляхом стягнення боргу рівними частками щомісячно, за яким постановою головного державного виконавця Косаревою І.В. було відкрито виконавче провадження (ВП №50867403).

29.07.2016 року заявнику надійшла копія постанови від 22.07.2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу за підписом головного державного виконавця Косаревої І.В. у зв’язку з відсутністю заборгованості по сплаті простроченого платежу, яку затвердив в.о. начальника відділу ОСОБА_3 Повертаючи виконавчий документ, державний виконавець послався на п.9 ч.1 ст. 47 та п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме наявну встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (п.9 ч.1 ст. 47 Закону) та фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п.8 ч.1 ст. 49 Закону).

Заявник не погодився з такими діями державного виконавця, оскільки вважає, що встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника відсутня, у повному обсязі рішення суду не виконано, судом встановлено розстрочку виконання рішення строком на 36 місяців шляхом стягнення суми боргу рівними частками щомісячно, і повернення банку виконавчого листа позбавило останнього права на отримання коштів від боржника у повному обсязі.

У скарзі просив суд визнати дії головного державного виконавця Косаревої І.В. та в.о. начальника відділу ОСОБА_3 по поверненню виконавчого документа протиправними та безпідставними; постанову головного державного виконавця Косаревої І.В. про повернення виконавчого документу стягувачу по ВП №50867403 від 22.07.2016 року скасувати; зобов'язати посадові особи Відділу ПВР Управління ДВС ГТУЮ у Донецькій області відновити виконавче провадження №50867403 та винести з цього приводу відповідну постанову; провести виконавчі дії для повного, своєчасного виконання рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.10.2015 року; визнати бездіяльність в.о. начальника відділу ОСОБА_3 по не контролюванню правильності і повноти виконання зазначеного рішення; визнати бездіяльність головного державного виконавця Косаревої І.В. та в.о. начальника цього відділу ПВР ОСОБА_5 по невиконанню зазначеного рішення; в порядку ст. 211 ЦПК України постановити окрему ухвалу у відношенні зазначених осіб.

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2016 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2 та в.о. начальника цього відділу ОСОБА_3 по винесенню 22.07.2016 року постанови про повернення виконавчого документу стягувачу за виконавчим провадженням № 50867403. Скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2 від 22.07.2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні № 50867403. Зобов’язано посадових осіб відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відновити виконавче провадження №50867403 для подальшого проведення виконавчих дій. У задоволенні решти вимог відмовлено.

З зазначеною ухвалою частково не погодився відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду в частині задоволених вимог скасувати і постановити нову ухвалу про відмову у задоволені скарги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що виконання рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.10.2015 було розстрочене судом на 36 місяців шляхом стягнення суми боргу рівними частками щомісячно. Відповідно до п.3.4.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, у разі пред’явлення до виконання виконавчого документа, за яким надано розстрочку виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Судом не враховано, що державний виконавець позбавлений права застосовувати до боржника будь-які заходи примусового виконання рішення суду за сумою боргу, строк сплати якої ще не настав. Отже, враховуючи приписи ст. ст.2, 11, ч.4 ст.36 ЗУ «Про виконавче провадження», правовідносини підпадають під дію п.9 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки існує встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно та кошти боржника а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Судом встановлено відсутність заборгованості зі сплати простроченого платежу станом на день розгляду скарги. В резолютивній частині постанови зазначено, що стягувач може повторно пред’явити виконавчий документ до виконання в строк до 22.07.2016 року. Проте, станом на день звернення зі скаргою стягувач повторно до відділу примусового виконання рішень не звертався. Отже, порушення прав стягувача у даному випадку відсутнє, що не враховано судом першої інстанції.

Суд також не зважив на вимоги ч.2 ст.30 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Виконання рішення суду розстрочено на 36 місяців, і в разі перебування виконавчого документа на примусовому виконанні протягом строку розстрочки, це перевищує строки, встановлені для виконання рішення майнового характеру у 6 разів. Також є хибним висновок суду про безпідставне застосування державним виконавцем норми п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки сума заборгованості, на яку було відкрито виконавче провадження, стягнута в повному обсязі, рішення суду виконано в межах простроченого платежу за 5 місяців в повному обсязі.

Ухвала суду в частині відмови у задоволені решти вимог ніким не оскаржується, тому законність та обгрунтованість ухвали в цій частині апеляційним судом відповідно до вимог статті 303 ЦПК України не перевіряється.

Сторони до апеляційного суду не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом направлення судових повісток (а.с.96) та відправлення телефонограм, які зареєстровані в журналі телефонограм за номерами 5551, 5552 (а.с.97-98).

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду в оскаржуваній частині – скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволені скарги з таких підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Задовольняючи скаргу частково, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не доведено, яка існувала встановлена законом заборона що виключала можливість виконання ним рішення Краснолиманського міського суду від 16.10.2015 року. Інших підстав для повернення виконавчого документу суд не вбачає. Суд також дійшов висновку, що посилання державного виконавця на п. 8 ч.1 ст. 49 Закону як на підставу закінчення виконавчого провадження №50867403 є безпідставним, оскільки станом на 22.07.2016 року заборгованість боржниками в повному обсязі не погашена. Інших підстав для закінчення виконавчого провадження судом не встановлено. Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про розстрочку виконується в частині та строки встановлені цим рішенням. Інших особливостей примусового виконання розстроченого виконанням рішення суду Законом не визначено. Однак, виходячи з загальних правил примусового виконання, суд зробив висновок, що компетенція державного виконавця у примусовому виконанні рішення суду, за яким надано розстрочку виконання, має обмежуватися контролем за виконанням боржником графіку погашення боргу, який визначено судом. У разі невиконання боржником певної частини цього графіку, державний виконавець повинен здійснювати примусове стягнення.

Між тим апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.10.2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 лютого 2016 року, стягнуто солідарно з Селянського (фермерського) господарства «Елена», ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 451 248 грн. 33 коп.

16 листопада 2015 року Краснолиманським міським судом було видано виконавчий лист № 3 по цивільній справі № 236/2560/15-ц, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВБР» заборгованості за кредитом у загальному розмірі 3 451 248 грн. 33 коп., з розстрочкою виконання рішення строком на 36 місяців шляхом стягнення боргу рівними частками щомісячно (а.с.6).

05 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з заявою про відкриття виконавчого провадження та примусове стягнення суми боргу (а.с.7). Згідно постанови головного державного виконавця Косаревої І.В. виконавче провадження за вказаною заявою було відкрито 15 квітня 2016 року (а.с.8-9).

Ухвалою Краснолиманського міського суду від 01 червня 2016 року роз’яснено, що перебіг строку, з якого солідарні боржники повинні щомісячно сплачувати суму боргу починається з моменту набрання рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року законної сили, тобто з 24 лютого 2016 року.

22 липня 2016 року державним виконавцем з посиланням на п.9 ч.1 ст.47, п.8 ч.1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки станом на 22.07.2016 року заборгованість по сплаті простроченого платежу згідно рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.10.2015 року відсутня. При цьому в постанові зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред’явлений для виконання в строк до 22.07.2017 року (а.с.10-11).

Розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконується частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконння кожної частини мають визначатися судом. Це стосується виконання рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо).

Судом встановлено і це не оспорюється жодною із сторін, що виконання рішення суду про стягнення суми заборгованості, у розмірі 3 451 248 грн. 33 коп., було розстрочено на 36 місяців шляхом стягнення суми боргу рівними частками щомісячно.

Відповідно до п. 3.4.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністнрства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (далі Інструкція), у разі пред’явлення до виконання виконавчого документа, за яким надано розстрочку виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати.

Пунктом 3.15 Інструкції передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов’язково роз’яснюється порядок повторного пред’явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження). При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.

Частиною 4 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Апеляційний суд вважає обгрунтованим довід скарги щодо помилкового висновку суду першої інстанції про те, що заборона вчинення дій за виконавчим документом у даному випадку не визначена ні законом, ні судом, оскільки суд при ухваленні 16.10.2015 року рішення скористався наданим йому правом та надав боржнику розстрочку виконання рішення суду на 36 місяців. Наведені норми права виключають можливість виконання державним виконавцем відповідного рішення за відсутності боргу та застосування до боржника будь-яких заходів примусового виконання рішення.

Висновок суду про те, що компетенція державного виконавця у примусовому виконанні рішення суду, за яким надано розстрочку виконання, має обмежуватися контролем за виконанням боржником графіку погашення боргу, який визначено судом, а у разі невиконання боржником певної частини цього графіку, державний виконавець повинен здійснювати примусове стягнення, зроблений судом без посилання на норми матеріального або процесуального закону, тобто грунтується на припущеннях, що забороняється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) –це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, заходи примусового виконання рішень визначені в статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Суд першої інстанції при ухваленні 16 жовтня 2015 року рішення про стягнення з відповідачів в солідарному порядку на користь банку 3 451 248 грн. 33 коп., надав боржникам можливість виконувати рішення суду протягом трьох років частинами без застосування заходів примусового виконання рішення суду на всю суму заборгованості одночасно, тобто без участі органів державної виконавчої служби. За відсутності боргу за виконавчим документом державний виконавець позбавлений права застосовувати до боржника будь-які заходи примусового виконання рішення.

Також є обгрунтованим довід скарги про неврахування судом вимог щодо дотримання строків виконавчого провадження.

Згідно ч.2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника. Час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи-підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника.

Таким чином в Законі не передбачено зупинення виконавчого провадження на час розстрочки виконання рішення суду і знаходження виконавчого листа в державній виконавчій службі протягом строку розстрочки призведе до порушення строків виконавчих дій, встановлених Законом.

Апеляційний суд вважає, що державний виконавець відповідно до вимог Інструкції та Закону України «Про виконавче провадження» в примусовому порядку виконав рішення суду в частині наявної на час виконання примусових дій заборгованості.

В тексті рішення суд першої інстанції також зазначив, що станом на 22 липня 2016 року (дата постанови про повернення стягувачу виконавчого документа) заборгованість відсутня і за таких обставин у державного виконавця були відсутні підстави здійснювати примусове стягнення (а.с.61).

Між тим, всупереч зробленому висновку суд помилково дійшов висновку про неправомірні дії головного державного виконавця Косаревої І.В. та в.о. начальника цього відділу ОСОБА_3 по винесенню постанови від 22.07.2016 року.

З огляду на наведене висновок суду про безпідставне застосування державним виконавцем норми п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» є помилковим, оскільки сума заборгованості, на яку було відкрито виконавче провадження, стягнута в повному обсязі, рішення суду виконано в межах простроченого платежу за 5 місяців в повному обсязі.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про безпідставне визнання судом першої інстанції дій головного державного виконавця Косаревої І.В. та в.о. начальника цього відділу ОСОБА_3, та скасування постанови від 22.07.2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу, то не може залишатися без змін ухвала суду і в частині зобов’язання відновити виконавче провадження, оскільки згідно вимог статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає відновленню у разі визнання судом постанови державного виконавця незаконною.

З огляду на наведене апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є обгрунтованими, суд постановив ухвалу з порушенням норм матеріального права, тому ухвала суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволені вимог.

Керуючись ст.ст. 307,312,315 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задовольнити.

Ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2016 року в частині визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2 та в.о. начальника цього відділу ОСОБА_3 по винесенню 22.07.2016 року постанови про повернення виконавчого документу стягувачу за виконавчим провадженням № 50867403 та про скасування вказаної постанови і зобов’язання посадових осіб відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відновити виконавче провадження для подальшого проведення виконавчих дій скасувати.

У задоволені скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2 та в.о. начальника цього відділу ОСОБА_3 по винесенню 22.07.2016 року постанови про повернення виконавчого документу стягувачу за виконавчим провадженням № 50867403 та про скасування вказаної постанови і зобов’язання посадових осіб відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відновити виконавче провадження для подальшого проведення виконавчих дій відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.В.Осипчук

Судді: Л.І.Груіцька

ОСОБА_7