КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.09.2009 № 33/102
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Островича С.Е.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Лебедюк Ю.А. – дов. №194/10 від 26.12.2008р.
від відповідача -Бантюкова С.В. – дов. №120-ГО/09 від 19.05.2009р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Український промисловий банк"
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.06.2009
у справі № 33/102 (суддя
за позовом Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до ТОВ "Український промисловий банк"
про стягнення 220018,97 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2009р. у справі №33/102, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 195638,49 грн., витрат по сплаті державного мита в сумі 1957,13 грн. та 104,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 3% річних в розмірі 24380,48 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2009р. у справі №33/102 в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 195638,49 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 195638,49 грн. відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2009р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” була прийнята до провадження та призначено розгляд справи №33/102 у судовому засіданні за участю представників сторін.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2009р. здійснювалась заміна в колегії суддів.
Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі керуючого Миколаївською філією ТОВ „Укпромбанк” та Миколаївською філією дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанія „Нафтогаз України” було укладено договір № 1004 банківського рахунку.
Згідно ч.1 стаття 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до ч.1 стаття 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Пунктом 1.1 договору № 1004 від 15.04.2008 року передбачено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті, у тому числі рахунки зі спеціальним режимом використання і здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку клієнта у відповідності до вимог чинного законодавства України в т.ч. до нормативно - правових актів Національного Банку України та умов цього договору.
Відповідно до Інструкції „Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах” затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно з пунктом 7.1.2 статті 7 Закону України „Про платіжні системи та переказ кошті в Україні” поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до п. 2.1.1 договору № 1004 від 15.04.2008 року банк приймає на себе зобов'язання здійснювати всі види розрахунково-касових операцій за рахунком клієнта.
Пунктом 2.1.3 договору № 1004 від 15.04.2008 року передбачено, що банк приймає на себе зобов'язання своєчасно виконувати розпорядження на списання коштів з рахунку. У разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта на момент подання розрахункових документів до банку, здійснювати списання коштів з рахунку в межах суми встановленого овердрафту, якщо це не обумовлено окремим договором, укладеним між клієнтом та банком, в іншому випадку повертати розрахункові документи без виконання не пізніше наступного робочого дня з відміткою при причини повернення документа без виконання та зазначенням дати його повернення.
Згідно з п.4.2.5 договору № 1004 від 15.04.2008 року розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, виконуються в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, виконуються наступного робочого дня або за бажанням клієнта в день надходження з оплатою цієї послуги згідно з тарифами.
Пунктом 1.22 статті 22 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в II Україні” операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.
З метою проведення розрахункових операцій позивач надав відповідачу платіжні доручення, а саме:
- №399 від 29.12.2008 року на суму 500 000,00 грн. (отримане банком 29.12.2008 року вечірній касі);
- №409 від 30.12.2008 року на суму 13 660 912,00 грн.;
- №410 від 30.12.2008 року на суму 153 898,72 грн.;
- №411 від 30.12.2008 року на суму 2 154 220,00 грн.;
- №412 від 30.12.2008 року на суму 511 792,00 грн.;
- №413 від 30.12.2008 року на суму 11 712,00грн.;
- №417 від 30.12.2008 року на суму 967 826,00 грн.;
- №418 від 30.12.2008 року на суму 743 412,00 грн.;
- №419 від 30.12.2008 року на суму 1 000 000,00 грн.;
- №420 від 30.12.2008 року на суму 5 060,00 грн.;
- №421 від 30.12.2008 року на суму 11 000,00 грн.;
- №422 від 30.12.2008 року на суму 54 680,00 грн.;
- №423 від 30.12.2008 року на суму 3 770,00 грн.;
- №424 від 30.12.2008 року на суму 63 220,00 грн.
Пункт 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.
Згідно ч. З статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Статтею 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами свої зобов'язання за вищезазначеними платіжними дорученнями товариство з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” виконало з порушенням зазначених в п.4.2.5 договору № 1004 від 15.04.2008 року строків.
Так, грошові кошти згідно платіжного доручення № 399 у розмірі 5 000 000,00 грн. надійшли на рахунок ДК „Газ України” лише 19.01.2009 року, згідно платіжного доручення № 409 у розмірі 13 660 912,00 грн., - 12.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 410 в розмірі 153 898,72 грн. - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 411 в розмірі 2 154 220,00 грн. - 08.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 412 в розмірі 511 792,00 грн. -06.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 413 в розмірі 11 712,00 грн. - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 417 в розмірі 967 826,00 грн. - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 418 в розмірі 743 412,00 грн. - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 419 в розмірі 1 000 000,00 грн. - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення N 420 в розмірі 5 060,00 грн. - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення №421 в розмірі 11 000,00 - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 422 в розмірі 54 680,00 грн. -96.01.2009 року; згідно платіжного доручення №423 в розмірі 3 770,00 грн. - 06.01.2009 року; згідно платіжного доручення № 424 в розмірі 63 220,00 грн. - 06.01.2009 року.
Згідно ч.1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частина 2 статті 193 ГК України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно, до ч.7 статті 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Згідно з ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частини 1 статті 1074 ЦК України передбачає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п.5.1 договору № 1004 від 15.04.2008 року за банк сплачує клієнту пеню в розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу (помилкового платежу або платежу без законних підстав) за кожний день прострочення починаючи від дня порушення до дня виконання зобов'язань (виправлення помилки), але в сумі, що не перевищує 1% суми платежу у разі порушення банком строків виконання доручення клієнта на переказ коштів.
Відповідно до п.32.2 статті 32 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів і Україні” у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обновлений договором між ними.
Згідно з ч. 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 1 статті 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 195 638,49 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також, позивача просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 24 380,48 грн. та в обґрунтування своєї вимоги посилається на ч.2 статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З укладеного між сторонами договору № 1004 від 15.04.2008 року вбачається, що предметом договору є відкриття відповідачем поточного рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування рахунку позивача.
Дослідивши укладений між сторонам договір вбачається відсутність в даному випадку між сторонами грошового зобов'язання, оскільки на відповідача покладено обов'язок здійснювати обслуговування поточних рахунків позивача.
Враховуючи вищезазначене. Вимога позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 24 380,48 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При розгляді спору по суті колегією суддів враховано, що згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 19/БТ від 20.01.2009 року „Про призначення тимчасової адміністрації в товаристві з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 21.01.2009 строком на один рік та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 21.01.2009 року до 21.07.2009 року.
Відповідно до частини 2 статті 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Стаття 2 Закону містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частиною 2 статті 58 Закону передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання банком своїх зобов'язань за договором.
Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.
Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 85 Закону потягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України.
Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення перерахування по платіжним дорученням.
При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.
Положення про мораторій лише надають можливість банкам відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів —клієнтів банку.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2009р. у справі №33/102 є законним, обґрунтованим та повністю відповідає фактичним обставинам справи, а тому колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і вважає, що рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” на рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2009р. у справі №33/102 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2009р. у справі №33/102 залишити без змін.
Справу №33/102 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
15.09.09 (відправлено)