Ухвала

іменем україни

21 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

Ситнік О.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили встановити (визнати) факт порушення Чугуївським міським судом Харківської області їхнього права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді цивільної справи № 636/5302/13-ц; стягнути з Чугуївського міського суду Харківської області на користь позивачів по 200 тис. грн кожному на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю цього суду, та зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити заходи щодо безспірного списання коштів у наведеному вище розмірі з відповідного рахунку державного бюджету.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що у листопаді 2013 року вони звернулися з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Після визначення підсудності апеляційним судом Харківської області справу було направлено для розгляду до Чугуївського міського суду Харківської області (справа № 636/5302/13-ц). Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 03 грудня 2013 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачам, а ухвалою цього ж суду від 13 червня 2014 року позовну заяву залишено без розгляду, проте обидві ухвали скасовано апеляційним судом Харківської області як такі, що винесені з порушенням норм процесуального права. Зазначили, що вони двічі зверталися із заявами про відвід суддям Чугуївського міського суду Харківської області, заяви задоволено. Лише 28 лютого 2015 року справу розглянуто по суті і в задоволенні позову відмовлено. 28 жовтня 2015 року апеляційним судом Харківської області вказане рішення також скасовано як незаконне у зв'язку з тим, що позовні вимоги фактично не були розглянуті, а судом було надано оцінку не тим обставинам, на які посилалися позивачі. Також посилалися на визначення складу суду з порушенням вимог ст. 11-1 ЦПК України.

Наведені вище обставини позивачі вважали такими, що призвели до порушення їхнього права на доступ до правосуддя та на справедливий суд внаслідок порушення розумного строку розгляду справи упередженим судом.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилалися на ст. ст. 6, 13, 41 Європейської Конвенції про захист основних свобод та прав людини, ст. ст. 8, 9 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. ст. 2, 8, 11-1, 157 ЦПК України, постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» та від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення».

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року, закрито провадження у вказаній справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що нормами ЦПК України не передбачено розгляд позовних вимог незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання).

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що предметом позову є виключно процесуальні дії суддів при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом; особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві; чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження рішень та дій судді під час здійснення правосуддя; законність процесуальних актів і дій суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю; суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом; такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно правових відносинах від порушень з боку органів державної влади.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що правила ч. 6 ст. 1176 ЦК України застосовуються у випадку, коли предметом спору є інші дії чи бездіяльність і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду, тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності. У зв'язку з цим суд вважав, що на спірні правовідносини, які виникли між позивачами та суддями (відповідачами), не поширюється ч. 6 ст. 1176 ЦК України, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Також на обґрунтування свого висновку апеляційний суд зазначив, що таке законодавче врегулювання відповідає вимогам ст. ст. 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і узгоджується з висновком № 3 (2002) Консультативної ради європейських судів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Так, статтею 8 Конституції України передбачено, що особа має право звернутись до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до ст. 62 Конституції Україниматеріальна і моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного.

Згідно з ч. 5 ст. 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення у цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, їх посадових осіб (ст. 56 Конституції України), а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України та законодавством про судочинство.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп частину першу ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Частину 2 ст. 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституційним Судом України у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп розтлумачено, що відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не вбачається, що вони оскаржують процесуальні дії чи акти судді (ухвали Чугуївського міського суду Харківської області від 03 грудня 2013 року та 13 червня 2014 року, а також рішення цього ж суду від 28 лютого 2015 року, вже скасовано апеляційним судом Харківської області), а ставлять питання про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті порушення їхнього права на доступ до правосуддя та на справедливий суд внаслідок порушення розумного строку розгляду справи упередженим судом, тому висновки судів про те, що вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі ухвали судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 1 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов

Судді: Ю.Г. Іваненко

А.О.Леванчук

О.М.Ситнік

О.В.Ступак