Справа № 2-а-1365/09  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 липня 2009 року суддя Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим  Лущеко Л.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим про визнання протиправною відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та про зобов’язання відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити йому виплату за 2006-2008 роки у сумі 4471, 20 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що він є дитиною війни. За ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, йому повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але відповідач не виплачував цю допомогу через дію Законів України „Про Державний бюджет України” за 2006-2008 роки Вважає, що сума невиплаченої державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки складає: за 2006-2008 роки – 4471 грн 20 коп. Просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважною та захистити його права, визнати відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною  та зобов’язати відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки у сумі 4471, 20 грн.

У судове засідання позивач та представник відповідача не з'явились, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

На підставі клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутністю, суд відповідно до ст. 122 ч.3 КАС України, ухвалив здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з ст. 2 ч.1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при
здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 2 ч. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 17 ч.1 п.1 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. З КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 року № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним
управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в АРК, Управління Пенсійного фонду у Білогірському районі АР Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органами виконавчої влади   та суб'єктами владних повноважень. Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, суд зобов'язаний встановити, чи діяв відповідач на   підставі закону, чи є його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлені ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195-1У, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1   народивсяІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується паспортом (а.с. 5), тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1   має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується тимчасовою довідкою про надання статусу „Дитина війни” № 1120 від 10.08.2006 року (а.с. 6), у тому числі, на передбачену ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст.28 ч.1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003року № 1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно з ст. 65 ч.1 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року № 3235-ІV, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень.

Згідно з ст. 62 ч.1 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-V, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі:
з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Відповідно до ст. 62 ч.3 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-V, встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно ст. 28 ч.1 абзац 1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058, з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Відповідно зі ст. 58 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів Україні» від 28.12.2007 року № 107-VІ, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

У запереченнях на позов відповідач не погодився з розрахунком, зробленим позивачем, оскільки, вважає, що законодавчими актами України не врегульоване питання розміру мінімальної пенсії за віком для ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", а суд не може приймати за основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки він застосується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених Законом.

Суд вважає, що вказані доводи відповідача не можуть бути враховані при вирішені справи з наступних підстав.

Судом встановлено, що щомісячна державна соціальна допомога відповідно до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений  ст. 28 ч.1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Судом встановлено, що дійсно, згідно з ст. 28 ч.3 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма введена в дію Законом України від 25.03.2005 року №2505-ІV.

Але суд враховує, що згідно ст 8 ч.4 КАС України, забороняється відмова в розгляді та  вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до ст. 8 ч.1, 2 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, судом встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також ст. 52 ч.3 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року

№ 489-У, відповідно до якої для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток.

 Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007 року № 749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005 року № 2505-IV, яким встановлені обмеження в ст.28 ч.3 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-V. Тому, відповідно до принципу дії закону в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.

На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв'язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, яка має бути підставою для розрахунку щомісячної грошової допомоги.

Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною формулою:

Щомісячна державна соціальна допомога за 2006 рік дорівнює 1290,60 гривень:

Січень - березень (350 гривень х 30%) х 3 місяця = 315 гривні;

Квітень-вересень (359 гривень х 30%) х 6 місяців = 646,20 гривень;

Жовтень-грудень (366 гривень х 30%) х 3 місяця = 329,40 гривень

Щомісячна державна соціальна допомога за 2007 рік дорівнює 1453,71 гривні:

Січень - березень (380 гривень х 30%) х 3 місяця = 342 гривні;

Квітень-вересень (406 гривень + (406 х 1%) х 30% х 6 місяців = 738,1 1 гривень;

Жовтень-гру день (411 гривень + (411 х 1%)) х 30% х 3 місяця = 373,60 гривень

Щомісячна державна соціальна допомога за 2008 рік дорівнює 1737,90 гривні:

Січень - березень (470 гривень х 30%) х 3 місяці = 423 гривні;

Квітень-червень (481 гривень х 30%) х 3 місяці =432,90 гривні;

Липень - вересень (482 гривні х 30%) х 3 місяці = 433,80 гривні;

Жовтень - грудень (498 гривень х 30%) х 3 місяці = 448,20 гривень.

Тобто, за 2006-2008 роки державна соціальна допомога дітям війни дорівнює: 4482,21 гривень.

Судом встановлено, що розрахунок, здійснений позивачем по справі, не суперечить розрахунку, проведеному відповідно до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни ", ст. 65 ч.1 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005, № 3235-ІУ; ст. 62 ч.1, 3 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-У; ст. 28 ч.1 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-ІУ.

Але судом встановлено, що позивач при визначенні допомоги за 2007 рік не врахував збільшення прожиткового мінімуму на 1%.

Суду не надані відповідачем докази, що позивач в період 2006-2007 років отримував державну допомогу, тому, суд приходить до висновку, що позивачем за 2006, 2007 роки не отримувалась щомісячна державна соціальна допомога дітям війни.

Судом встановлено, що відповідно до письмових пояснень відповідача, позивач частково отримував вказану соціальну щомісячну допомогу в 2008 році у наступному розмірі:

за період січень - березень 2008 року - 47 гривень щомісячно;

за період квітень - червень 2008 року - 48,10 гривень щомісячно;

за період липень - вересень 2008 року - 48,20 гривень щомісячно;

за період жовтень - грудень 2008 року - 49,80 гривень щомісячно.

Суд вважає, що не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що вони діяли відповідно до закону та порушень у виплаті щомісячної державної соціальної допомоги стосовно позивача не вчиняли, оскільки вони не виплачували допомогу на підставі ЗУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік", ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а здійснювати перерахунок вони не зобов'язані.

Згідно зі ст. 110 ЗУ   "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року № 3235-ІV, встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим ст. 5 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Відповідно до п. 17 ст. 77 цього Закону, з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом, зупинена на 2006 рік дія ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Але судом встановлено, що ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-ІV, п. 17 ст. 77 ЗУ   "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена. Зазначений закон набрав чинності 02.04.2006 року.

Отже, з квітня 2006 року ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених статтею 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", не існувало.

Згідно ст. 111 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік", у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у   розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону, з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом, зупинена на 2007 рік дія ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 " У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66,   пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) стаття 111 та пункт 12 статті 71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Що стосується дії у 2008 році ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, № 2195-ІУ, то ЗУ "Про державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Але положення пункту 41 розділу II ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008.

Суд враховує, що відповідно до пунктів 5, 6 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006, 2007, 2008 та 2009 роках необхідно керуватися ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", а не положеннями ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік", ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", які визнані неконституційними, та положеннями ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично позбавили осіб отримувати зазначену соціальну допомогу.

На підставі викладеного суд зазначає, що позивач має право за період з травня по грудень 2008 року, тобто з дня набрання чинності Рішення Конституційного Суду України, отримувати допомогу в розмірі, встановленому ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни».

Необґрунтованими є також дії відповідача і в частині нарахування допомоги відповідачем за 2008 рік відповідно до ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік",   у період з січня 2008 року по червень 2008 року по 47 грн щомісячно, у період з липня 2008 року по вересень 2008 року 48,20 грн  щомісячно, за період жовтень - грудень 2008 року - 49,80 грн щомісячно.

Ці дії є безпідставними тому, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 року, розрахунок вищенаведених виплат необхідно здійснювати відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2006 року, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленом ч.1 ст.28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".

Згідно ст. 9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ст. 58 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900, саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України (у 2006 році - бюджетна програма КПКВ 6481030 «Відшкодування на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд», у 2007 році - бюджетна програма КПКВ 3508100 «Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами», у 2008 році - бюджетна програма КПКВ 3513020 «Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами»).

У той же час, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 Положення "Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899 основними завданнями Головного управління Пенсійного фонду України в АРК є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку. На Головне управління ПФУ в АРК не покладені обов'язки щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. 58 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги є Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим.

Суд також не погоджується з доводами представників відповідача, що законодавчими актами не передбачено, за рахунок яких коштів необхідно здійснювати виплати, тому що кошти Пенсійного фонду є цільовими, використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.

Суд приймає до уваги, що ст. 72 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-ІУ, передбачено джерелами формування коштів Пенсійного фонду кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 цього Закону встановлено, що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

Доводи представників відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, не можуть прийняті до уваги.

Суд вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.

Судом встановлено, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні. Перевіряючи зазначені факти, судом встановлено наступне.

Ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із  сторін.

У запереченнях проти позову відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду, як стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік, так і стосовно вимог позивача про нарахування допомоги за 2007 рік.

В позовній заяві позивач просила визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та захистити її права. Але причину пропуску строку на звернення до суду не вказала.

Приймаючи до уваги, що позивач звернувся з позовом до суду у липні 2009 року, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2007 роки.

Частиною 2 ст. 100 КАС України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної допомоги за 2006-2007 роки, позивач суду не надав, суд вважає, що підстави для поновлення зазначеного строку відсутні.

Враховуючи, що вимоги позивача про нарахування щомісячної державної допомоги з 2006 року є обґрунтованими, але позивачем без поважних причин пропущений встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду за захистом зазначеного порушеного права, в свою чергу, відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків, встановлених частиною 1 статті 100 КАС України, суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про виплату щомісячної державної допомоги за 2008 рік, то у цій частині позов підлягає задоволенню частково, оскільки, як було вже вказано вище, суд задовольняє вимоги позивача тільки за термін з лип ня по грудень 2008 року  (оскільки в травні 2008 року набрало законної сили Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, а також з врахуванням сум, що вже виплачені відповідачем.

На підставі викладеного, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача нарахувати за липе нь  - грудень 2008 року  допомогу у розмірі 882,00 грн (за липень - вересень (482 гривні х 30%) х 3 місяці = 433,80 гривні; за жовтень - грудень (498 гривень х 30%) х 3 місяця = 448,20 гривень.

Відповідачем виплачено за період: за період липень-вересень 2008 року - 144,60 гривень; за жовтень-грудень 2008 року - 149,40 гривень), що складає 294,00 грн.

Тому з відповідача належить стягнути щомісячну грошову соціальну допомогу за період з липня по грудень 2008 року у розмірі 588,00 грн .

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 ч.1КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею, документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Оскільки позивач не заявила вимогу про вирішення питання про судовий збір, суд не вирішує питання про розподіл судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 11, 17, 71, 72, 94, 122, 159-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

    позов задовольнити частково.

    Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі Автономної Республіки Крим щодо відмови у нарахуванні щомісячної соціальної допомоги дітям війни за липень-грудень 2008 року ОСОБА_1 протиправною.

    Зобов'язати відповідача Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим нарахувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 року  народження, щомісячну державну соціальну допомогу за липень - грудень 2008 року у розмірі 588 грн.

    В решті позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її проголошення до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Білогірський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

      Суддя