Справа № 2-108/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26  червня    2009 р.                                                       Каланчацький районний суд

                                                                                         Херсонської області

в складі  головуючого судді                                         Прудкої Л.Г.

при секретарі                                                                  Шаховій  О.В.

розглянувши у   відкритому   судовому засіданні в смт. Каланчак  цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до   ОСОБА_2   та   ОСОБА_3,   третя  особа   на  стороні   відповідачів   ОСОБА_4 про   визнання   права  власності   на  нерухоме  майно,

в с т а н о в и в:

        Позивач   звернувся до суду з позовом, в якому просить    визнати     за  ним  право  власності  на   майно  придбане   під  час   перебування   у  фактичних   шлюбних   відносинах, а  саме:  на  Ѕ   частину   домоволодіння  розташованого   за  адресою:   АДРЕСА_1.

          Обгрунтовуючи   свій   позов,  позивач  вказує,   що   на  протязі  15-ти  років   у  період   з 1990 р. по  2005  р.   проживав  однією   сім»єю  з  громадянкою   ОСОБА_5.   За  час  спільного  сумісного  життя   у  1994  році   ними   було   отримано   земельну  ділянку  під  забудову,   розташовану   за    вище  зазначеною   адресою,  розміром  0, 15  га.,   на якій  побудовано   домоволодіння  та  підсобні споруди,  а  саме:  гараж,   три  сараї,   колодязь   та інше,  що    було  введене   в  експлуатацію  та  за  його   згодою   зареєстроване  в  БТІ   за    ОСОБА_5    14 січня   2000 року.     ІНФОРМАЦІЯ_1   року   ОСОБА_5   померла,   про  що   свідчить  свідоцтво    про  смерть,   видане     відділом   реєстрації   актів  цивільного   стану   Каланчацького   районного   управління   юстиції   30  травня   2005  року.   За   життя   своє   майно  дружина  не заповідала   нікому,  тому   спадкування  наступило  за  законом.  Так,   являючись    донькою  померлої  та  спадкоємицею  першої  черги,     відповідачка   ОСОБА_2   прийняла   спадщину   та  07. 10.2008   року отримала   свідоцтво   про  право на  спадщину   за  законом  на  Ѕ   частину   вищезазначеного   домоволодіння,  яку   05. 11 .2009  року   подарувала   своїй  доньці   ОСОБА_4  згідно  договору   дарування.     Крім   ОСОБА_2,  спадкоємцем  за законом   є     син  померлої,  ОСОБА_3, який    з  невідомих   йому  причин   не  скористався   своїм  правом   на   спадкування   та не  прийняв  спадщину.   Поряд  з  цим  позивач   вказує,  що  відповідно   до  положень  чинного   Сімейного   законодавства,   майно   придбане  ним   та  ОСОБА_5   за  час   перебування   у  фактичних  шлюбних   відносинах,  а  саме:   домоволодіння   розташоване   в  АДРЕСА_1,  є   їх   спільною  сумісною   власністю, тому  Ѕ  частина   вказаного   домоволодіння   належить   йому.    Однак,   в зв»язку    з   тим,  що   на  момент  державної реєстрації   домоволодіння   було  зареєстроване   за   ОСОБА_5,     це    є    перешкодою   у   користуванні,  володінні   та  розпорядженні   належним  йому  майном, тому   він  змушений   звернутися   до  суду   з  даним   позовом     для   захисту   свого  права.

           Відповідачка    ОСОБА_2   позов   не  визнала  та     надала   до  суду   заперечення,  в  якому   вказує,  що   твердження   позивача   про    спільне  отримання   ним    та  її    покійною  матір»ю  у  1994   році    земельної   ділянки   під забудову  є   безпідставними,  оскільки,   згідно  довідки   Каланчацької   селищної ради   від  29   січня   2008  року,   вказана  земельна   ділянка     надавалась   ОСОБА_5    до  1991   року,   про  що  свідчить   запис   №  34   земельно-кадастрової   книги  07-06 Ж 11- ТОМ.    Крім  того,   позивач   взагалі   до  2000  року   на  території   Каланчацького   районну   не  проживав  і  лише  02  серпня   2000  року   був   зареєстрований   у  спірному   житловому   будинку,  який   належав   її  матері   ОСОБА_5   на  підставі   свідоцтва   про   право   власності   від   24   січня   2000  року.   Поряд   з  цим   відповідачка   зазначила,  що   позивач   пропустив   строк  позовної   давності,  який   сплинув    25  січня   2003  року,  а  відповідно  до  вимог  цивільного   законодавства   сплив   строку   позовної  давності    є    підставою   для   відмови   від  позову,  на   чому   вона   наполягає.  

         Відповідач   ОСОБА_3  позов   визнав   частково,   пояснив,  що   дійсно   ОСОБА_1   та   його   мати   співмешкали   до   дня   її  смерті   з  1994   року,   разом   будували   будинок.  Разом   з  тим   вважає,  що   як   спадкоємець  після   смерті   матері   ОСОБА_5   має  право   на   спадщину   і   звернувся   своєчасно   до   Державної   нотаріальної   кантори   з   заявою   про   прийняття   спадщини.  

         Судом  встановлені   слідуючі   обставини   та  відповідні   їм    правовідносини.

          Відповідно  до  ст.   17   Закону  України «  Про   власність»,  який   регулював   правовідносини   між   членами   сім»ї,   майно,   придбане   внаслідок   спільної  праці   членів   сім»ї,   є  їх   спільною   сумісною   власністю,   якщо  інше   не   встановлено   письмовою    угодою   між   ними.

         Судом  встановлено,  що    згідно   довідки   №  10/03-23/02   від  29.01.2009   року   виданої    Калачацькою   селищною  радою,  яка    міститься   в  матеріалах   справи,     ОСОБА_5     до  1991   року  Сільськогосподарським   закритим   акціонерним   товариством « Жовтневий»   була   надана     в  користування земельна   ділянка   площею  0,12  га   по  вул.  Котляревського   для   будівництва   та  обслуговування   житлового   будинку, господарських   будівель і   споруд.   14  січня   2000  року     на  підставі  акту  закінчення   будівництва   і   вводу   в   експлуатацію   індивідуального   домоволодіння,   в якому   забудовником   будинку     АДРЕСА_1   визначено   ОСОБА_5,   будинок   за  вищезазначеною   адресою  було  введено   в  експлуатацію.    19   січня   2000  року   рішенням   виконкому   Каланчацької   селищної   ради  № 1,   на  підставі   вищезазначеного  акту   про  закінчення   будівництва    встановлено   право  особистої   власності    на   будівлю   за   ОСОБА_5    і присвоєно    будівлі   номер  НОМЕР_1.   24  січня   2000  року   виконкомом   Каланчацької  селищної   ради    ОСОБА_5   на  підставі   вище  зазначеного   рішення   Каланчацької  селищної  видано  свідоцтво   про   право   власності   на     зазначене   домоволодіння.  Позивач   прописався     в  зазначеному   будинку   02   серпня   2000   року,    що   підтверджується     даними   його   паспорту.

       27   травня 2005  року   ОСОБА_5   померла,  згідно   свідоцтва   про   смерть   серії  1-КГ   №  НОМЕР_2   виданого   30  травня   2005  року   відділом  реєстрації   актів   цивільного  стану.   За  життя   померла  своє  майно   нікому   не  заповідала,  тому   спадкування  наступило   за  законом   в  порядку   черговості.  Так,  спадкодавцями  стали   донька     померлої   ОСОБА_2,  яка     прийняла   спадщину   та     отримала  свідоцтво  про   право   на  спадщину     на Ѕ   частину   спірного  житлового  будинку   з господарськими   забудовами  та  спорудами,   яку     вона   подарувала  своїй   доньці  ОСОБА_4   на  підставі   договору  дарування   від   24  жовтня   2008   року.   Спадкоємцем  першої  черги  став   також   син   померлої   ОСОБА_3,  який  21.11.2005   року   подав  заяву   про   прийняття    спадщини,   однак,   свідоцтва   про   право  власності   на  спадкове  майно  не  отримав.

              Позивач,   мотивуючи  свої  вимоги,  стверджує,  що  Ѕ   частина     спірного   житлового   будинку  належить   йому   на  праві  спільної   сумісної   власності   подружжя,  оскільки   проживав  з  ОСОБА_5    однією  сім”єю   та   вніс  свій  вклад    в  забудову   будинку,     оскільки   будинок    вони  будували  за    спільні   кошти.    Однак,    вз»язку    з  тим, що    з   померлою   ОСОБА_5   вони  не   перебували   в  зареєстрованому   шлюбі,    він  не  мав  можливості   отримати  частину   спільного   майна.

                 Разом   з  тим,     позивач  ні  за   час  життя   ОСОБА_5,  ні   після  її   смерті   не   ставив  питання    про  визнання  права  власності   на частину   у  спільному   майні,    оскільки   згідно   його  пояснень    будинок   зареєстровано    на  ОСОБА_5  за   спільною   домовленістю   між   ними,  що       свідчить  про  визнання   позивачем   право   власності   на  будинок   за    померлою.

               Згідно   пояснень   свідків,   позивач   дійсно  проживав   з   ОСОБА_5  однією   сім”єю  та   разом   вони   будували    будинок,  однак  їм  достовірно    не відомо,     яким  чином   та  за які   саме  кошти   був   збудований    спірний   будинок.   Крім   того,   суд   критично  оцінює   показання   свідків   ОСОБА_6,   ОСОБА_7,   ОСОБА_8,   ОСОБА_9,   ОСОБА_10,     ОСОБА_11,  ОСОБА_12,   ОСОБА_13,  оскільки   вони   суперечать   їх   же  показанням   щодо   того,  що   ОСОБА_1   в   90-х   роках   працював   в    Росії  на   Півночі,   та  іншим   матеріалам   справи,   зокрема   даним   про   реєстрацію   його   в  Цюрупинському   районі   до   серпня   2000   року.  

           В ході   судового    розгляду    встановлено,   що     по  пред»явленому позову    сплив  строк   позовної  давності,  а  саме:   строк  позовної   давності    сплив   в   2003  році,  позивач   не   просить  суд   поновити  строк   для  звернення   до  суду   та   не  надав   доказів   поважності   пропуску   строку   позовної  давності.

         Відповідно   до  ст.   256  ЦК  України   позовна  давність -  це  строк,  у  межах  якого   особа  може  звернутися   до   суду   з  вимогою   про  захист   свого  цивільного   права   та   інтересу.

         Згідно   ст.   257  ЦК   України  загальна  позовна  давність   встановлюється   тривалістю   у   три   роки.

          Відповідно  до   ч. 4   ст.   267  ЦК   України   сплив  позовної   давності,   про   застосування  якої     заявлено   стороною   у  спорі,  є     підставою   для   відмови   у  позові.  

             Вивчивши  матеріали  справи   та  оцінивши   наявні  у  справі  докази,   суд   дійшов  висновку,  що   позивачем   не  надано  достатніх  доказів,  які  підтвердили   факт    внесення  ним   вкладу   в  забудову   будинку.

           Враховуючи  вищевикладене,  суд   дійшов  висновку, що    позов    ОСОБА_1    задоволенню   не  підлягає.

      Керуючись  ст.ст.   10, 11, 209, 212, 214-215, 218    ЦПК України,        Законом  України   «   Про   власність»,    256,  257,  267  ЦК   України, суд

             

                                                 В и р і ш и в :

        Відмовити    ОСОБА_1    в  задоволенні   позову   до   ОСОБА_2   та  ОСОБА_3    про   визнання   права    власності   на нерухоме  майно.

       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку  через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви  про апеляційне оскарження та подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

         

       Суддя                                                                         Л.Г.  Прудка