ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року справа № 823/1668/16

м. Черкаси

12 год. 50 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Орленко В.І.,

за участю секретаря - Дудки Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1, в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкасах від 12.08.2016 №27348-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 5711,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Черкаської міської ради "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси" прийняте 22 січня 2015 року, тобто, після 15.07.2014, тому згідно п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України застосування його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

Позивач також зазначає, що рішення Черкаської міської ради від 22.01.2015 №2-672 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси" є таким, що не набуло чинності поза як не було оприлюднено; у жодному друкованому виданні оскаржуваний пункт не було надруковано. Отже, відсутність оприлюднення нормативно-правового акту у друкованому засобі місцевого самоврядування є підставою для незастосування зазначеного акту на території органу місцевого самоврядування.

Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився, до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, до суду надіслав письмові заперечення. З письмових заперечень відповідача вбачається, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, гр. ОСОБА_1 є власником нерухомого майна загальною площею 468,9 м2, що є нежилими приміщеннями, яке в розумінні ст. 266 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до рішення Черкаської міської ради №2-672 від 22.01.2015 ставка податку встановлена у розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного року за 1 м2. Таким чином, позивачу нараховано податок у розмірі 5711,20 грн. (468,9 х (1218 х 1%).

Законодавством не передбачено здійснення контролюючим органом правової оцінки рішення місцевої ради, натомість, статтею 19 Конституції України передбачено обов'язок державних органів діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а отже, і обов'язок виконання Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та рішення Черкаської міської ради №2-672 від 22.01.2015.

Відповідно до ч. 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів адмінінстравтиної справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень площею 468,9 кв.м.

12 серпня 2016 року державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 27348-13, яким ОСОБА_1 визначено зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 5711,20 грн.

Вирішуючи спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що нежитлове приміщення, що належить позивачу, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому ОСОБА_1 як його власник, зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст. 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно із п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України.

Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з цим, згідно з п. 5 р. XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Так, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений в місті Черкасах рішенням Черкаської міської ради від 22.01.2015 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси", з додатком, у зв'язку з чим суд вважає, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Крім того, норми пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та пп. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України зобов'язують, у разі коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, приймати рішення на користь платника податків.

Положеннями п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким було передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з тим, вказаним Законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що при постановлені даного рішення також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Враховуючи те, що рішення міської ради про введення на території міста податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було прийнято лише в січні 2015 року, з огляду на те, що нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України), суд вважає, що визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, є передчасним та неправомірним.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на незаконність рішення Черкаської міської ради "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси" від 22.01.2015 за відсутності його належного оприлюднення, та зазначає, що вказане рішення ради не скасоване та не є предметом оскарження у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.08.2016 №27348-13 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 5711,20 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.І. Орленко

Повний текст постанови виготовлений 12.12.2016.