У х в а л а

іменем україни

14 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Маляренка А.В.,Іваненко Ю.Г.,Ступак О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства екології та природних ресурсів України, Приазовського національного природного парку про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Міністерства екології та природних ресурсів України на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27 березня 2012 року його прийнято на посаду виконуючого обов'язки директора Приазовського національного природного парку до призначення директора парку.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 259-О від 23 липня 2012 року його було звільнено в зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Вважає, що його було звільнено з роботи в порушення умов на яких він був прийнятий на роботу так як був звільнений з роботи до призначення директора парку, оскільки станом на 23 липня 2012 року, директор парку призначений не був.

Крім того зазначив, що його звільнено з роботи в період його тимчасової непрацездатності, оскільки у період з 11 липня по 03 серпня 2012 року перебував на стаціонарному лікуванні в КУ «Мелітопольська міська лікарня №2 Мелітопольської міської ради Запорізької області».

Вже після видання наказу про його звільнення, 25 липня 2012 року було призначено не директора, а виконуючого обов'язки директора.

Позивач зазначив, що обставина, з якою було пов'язане закінчення строку дії укладеного з ним строкового трудового договору, на момент видання наказу не настала, а тому правові підстави для видання наказу про його звільнення були відсутні, а сам наказ є незаконним.

Після спливу двомісячного строку трудові відносини фактично тривали, строковий трудовий договір трансформувався у трудовий договір, укладений на невизначений строк.

Позивач зазначив, що він фактично з 27 травня 2012 року працював не виконуючим обов'язки директора, а директором парку за трудовим договором, укладеним на невизначений строк.

З урахуванням уточнення позовної заяви, просив скасувати наказ № 259-О від 23 липня 2012 року про звільнення його з роботи, поновити його на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора Приазовського національного природного парку та стягнути з Приазовського національного природного парку на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 95 388 грн 75 коп.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2016 року, позов задоволено частково.

Скасовано наказ Міністерства екології та природних ресурсів України №259-0 від 23 липня 2012 року про звільнення з роботи ОСОБА_4, поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора Приазовського національного природного парку.

У касаційній скарзі Міністерства екології та природних ресурсів України просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ «Про судоустрій статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для звільнення позивача з посади виконуючого обв'язки директора Приазовського національного природного парку на час його звільнення не настали, оскільки директор парку призначений не був. Ключовою умовою при прийнятті позивача на зазначену посаду було настання події − прийняття нового директора. Призначення виконуючого обов'язки директора парку не є підставою для припинення трудових відносин з позивачем. Відповідно звільнення відбулось без належних правових підстав.

Відповідно до листа непрацездатності АВХ №473367, у період з 11 липня 2012 року по 03 серпня 2012 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні КУ «Мелітопольська міська лікарня №2 Мелітопольської міської ради Запорізької області», отже позивача звільнили з роботи в період тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, правильним є висновок судів щодо відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачем не надано розрахунку середнього заробітку відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та не заявлялось клопотання про витребування належних доказів.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України відхилити.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

А.В.Маляренко

Ю.Г.Іваненко

О.В.Ступак