УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/359/16-ц Головуючий у 1-й інст. Лівочка Л. І.

Категорія 59 Доповідач Миніч Т. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Новоозерянської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», про визнання рішення протиправним,

встановив:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом. Просила визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Новоозерянської сільської ради Брусилівського району Житомирської області від 06.02.2008 року №17 про надання дозволу ОСОБА_4 на заставу житлового будинку АДРЕСА_1. При цьому посилалася на те, що користувачами спірного будинку є неповнолітній ОСОБА_5, 1992 року народження та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Крім того зазначала, що в 1991 році вона та її чоловік ОСОБА_4 придбали житловий будинок АДРЕСА_1. 27.02.2008 року ОСОБА_4 уклав кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк", за умовами якого отримав кредит в сумі 99500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних з кінцевим терміном повернення 26.02.2028 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27.02.2008 року ОСОБА_4 та Банк без її письмової згоди уклали договір іпотеки, за умовами якого в заставу передано зазначений вище житловий будинок. 10.03.2015 року вона дізналась про існування рішення виконавчого комітету Новоозерянської сільської ради №17 від 06.02.2008 року, яким було надано дозвіл ОСОБА_4 на передачу в заставу спірного житлового будинку. Вказане рішення виконавчим комітетом, як органом опіки та піклування, прийняте без її згоди та без урахування того, що у вказаному будинку були зареєстровані та проживали двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Підставами для скасування оспорюваного рішення, на думку позивача, є також відсутність її письмової згоди на укладення договору іпотеки а також те, що він був укладений в супереч вимогам ч.1 ст.203 ЦК України, Закону України "Про охорону дитинства", та ч.4 ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" без відома та дозволу органів опіки та піклування.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить зазначене рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення її позову. На думку апелянта, при вирішенні спору судом не врахована правова позиція ВСУ від 06.04.2016 року по справі №6-2918 цс. Вважає, що суд не дав належної оцінки її доводам, викладеним в позові.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 99500 доларів США зі сплатою 12% річних за користування кредитом, строк дії договору до 26.02.2028 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та Банком був укладений договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку було передано житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.74-79).

Рішенням виконкому Новоозерянської сільської ради Брусилівського району Житомирської області №17 від 06.02.2008 року ОСОБА_4 надано дозвіл на заставу житлового будинку по АДРЕСА_1, користувачем якого є і неповнолітній ОСОБА_5, 1992 року народження, та вказано, що від імені неповнолітнього буде діяти його мати - ОСОБА_3 (а.с.72).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання протиправним зазначеного рішення немає.

При цьому судом враховано, що згідно зі ст.ст.17,18 Закону України «Про охорону дитинства» в редакції, яка діяла на день постановлення оскаржуваного рішення, батьки, або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати відчуження житла, зобов'язуватись порукою, давати письмові зобов'язання.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» в редакції, чинній на дату винесення оскаржуваного рішення, держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Недопустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке, або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, посадові особи яких несуть персональну відповідальність за захист прав та охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Тобто, зазначені правові норми передбачають дотримання обов»язкової попередньої процедури посвідчення угод з нерухомістю у випадку, якщо цими угодами зачіпаються права неповнолітніх дітей.

Саме з цією метою було ухвалено оскаржуване рішення. Разом з тим, саме по собі воно не обмежує і не припиняє прав дитини на нерухоме майно, а носить лише погоджувальний характер. Передача майна в іпотеку мала місце лише на підставі договору.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення постановлено за зверненням батька неповнолітнього ОСОБА_5, 1992 року народження - ОСОБА_4 Тобто, за зверненням, особи, яка за законом має захищати інтереси неповнолітньої дитини.

Крім того, заява ОСОБА_4 про надання дозволу на заставу житлового будинку, де проживає неповнолітній ОСОБА_5 попередньо була предметом розгляду опікунської ради, про що свідчить рішення від 05.02.2008 року (а.с.71).

Зміст оскаржуваного рішення також свідчить про те, що органом опіки і піклування обов»язок представляти інтереси неповнолітнього покладено на його матір ОСОБА_3.

Наведені обставини спростовують твердження позивачки в тій частині, що про оскаржуване рішення їй стало відомо у 2015 році.

Відповідно до ч.ч.2,3,4 ст.13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто,якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, то саме він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Безпідставними є також доводи позивача в тій частині, що договір іпотеки укладено без її відома, оскільки в матеріалах справи мається нотаріально засвідчена заява позивачки про її згоду на укладення цього договору (а.с.73). Зазначений доказ не спростований.

В порушення вимог ст.ст.10,60 ЦПК позивачкою не надано доказів про існування у малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, права на проживання або користування спірним нерухомим майном та про повноваження позивачки на представництво її інтересів на час ухвалення оскаржуваного рішення. Надане представником сільської ради рішення від 17.02.2010 року про тимчасове призначення ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_6 висновків суду не спростовує, оскільки ухвалене через 2 роки після виникнення спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна та про недійсність договору іпотеки (неврахування правової позиції Верховного Суду України) в даному випадку правового значення не мають, оскільки виходять за межі вимог, заявлених в даній справі.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: