30.09.2010

Справа № 2-2850/2010 року

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2010 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва в складі :

головуючого по справі судді – Рум’янцевої Н.О.,

при секретарі судового засідання – Ляшик С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, визнання дій незаконними та стягнення матеріальної та моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист честі та гідності та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те що ОСОБА_2 подавши позов до суду від 22.09.2008р. звинуватив його в отриманні коштів у сумі 44грн.95коп. шляхом обману, тобто в шахрайстві. Вважає що звинувативши його у шахрайстві через судові позови, відповідач зазіхнув на його право честі та гідності. Внаслідок чого у нього перервався стійкий зв’язок з громадським активом міста, втрачена можливість працевлаштування та ін..

У судовому засіданні позивач доповнив позовні вимоги та зазначив, що просить суд зобов’язати відповідача визнати свій позов від 22.09.2008р. незаконним, спростувати недостовірну інформацію поширену відповідачем; поновити його на обліку безробітних у Ленінському районному центрі зайнятості; відшкодувати на його користь моральну шкоду у розмірі 137грн.81коп. та моральну шкоду у розмірі 3500грн.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, суд переходить до наступного.

В силу ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У жовтні 2008року до Ленінського районного суду м. Миколаєва Ленінським районним центром зайнятості було подано позов до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого забезпечення вартості наданих соціальних послуг отриманих шляхом обману. При розгляді справи у суді представником позивача виступав ОСОБА_2, який на той час працював на посаді головного спеціаліста-юристконсульта та діяв в межах наданих повноважень.

Ствердження позивача щодо неправомірності дій відповідача в частині подання позову до суду та звинувачення в шахрайстві не найшли свого підтвердження, оскільки сторонами по справі підтверджено, що при розгляді позову Ленінського центру зайнятості до ОСОБА_1, останній позов визнав та добровільно сплатив кошти у сумі 137грн.81коп..

У судовому засіданні позивач підтвердив, що не заперечував проти позову та добровільно сплатив кошти заявлені у позові. Рішення по справі винесено та ОСОБА_1 не оскаржував його у вищестоящому суді.

Таким чином позивачем не надано жодних доказів щодо неправомірності дій відповідача, а саме незаконне подання позову до суду.

В позові ОСОБА_1 зазначає що відповідачем поширені неправдиві відомості щодо нього, звинувачення у шахрайстві, переслідування за релігійні переконання.

До матеріалів справи та у судовому засіданні позивачем не надано достовірних переконливих доказів в підтвердження зазначених фактів

Ствердження позивача щодо ініціювання ОСОБА_3 знаття його з обліку у службі зайнятості не знайшли свого підтвердження, оскільки порядок прийняття наказів по зареєстрованим безробітним визначений п.21 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних» затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 14.02.2007р. №219, та не входить до обов’язків головного спеціаліста-юристконсульта.

У судовому засіданні відповідач зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до ЛРЦЗ з різноманітними питаннями, але після зняття його з обліку безробітних з заявою про поновлення на обліку ОСОБА_1 не звертався жодного разу.

Позивачем не надано доказів його звернення до Ленінського районного центру зайнятості з заявою про поновлення на обліку безробітних, так само як і відмови ЛРЦЗ ОСОБА_1 в даному поновлені.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і така шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

В силу ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

П.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, яка полягає у приниженні честі, гідності, ділової репутації, порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми та настанні інших негативних наслідків.

Позивач, зазначивши в чому полягає шкода, якими на його думку неправомірними діями її заподіяно і з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, не надав підтвердження доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що цивільний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, визнання дій незаконними та стягнення матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Миколаївської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення (отримання копії) апеляційної скарги.

Суддя: Н.О. Рум’янцева