ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2011 р.                                                                                 № 2а-1105/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого –судді                               Костіва М.В.

при секретарі                                         Билень Н.С.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2;

від третьої особи: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Держівської виправної колонії 110, треті особи на стороні відповідача –ОСОБА_5, УДДУПВП у Львівській області, про зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу за 2002 та 2003 р.р., зобов’язання зробити перерахунок матеріальної допомоги за 2005 р., зобов’язання нарахувати та виплатити доплату за особливі умови служби; зобов’язання нарахувати премії за 2000 - 2006 р.р., зобов’язання провести донарахування 50% надбавки за особливі умови служби за період з 1999 по 2004 р.р., зобов’язання нарахувати доплати за право на пенсію,

встановив:

ОСОБА_4, м. Новий Розділ, Львівська область, звернувся із позовом до Держівської виправної колонії 110, с. Держів, Львівська область, треті особи на стороні відповідача –ОСОБА_5, УДДУПВП у Львівській області про зобов’язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу за 2002 та 2003 р.р., зобов’язання зробити перерахунок матеріальної допомоги за 2005 р., зобов’язання нарахувати та виплатити доплату за особливі умови служби; зобов’язання нарахувати премії за 2000 - 2006 р.р., зобов’язання провести донарахування 50% надбавки за особливі умови служби за період з 1999 по 2004 р.р., зобов’язання нарахувати доплати за право на пенсію. З урахуванням уточнень та доповнень до позовної заяви просить стягнути з відповідача матеріальну допомогу за 2002 р. в сумі 1015,23 грн. та компенсацію в сумі 504,56 грн.; за 2003 р. матеріальну допомогу в сумі 1015,23 грн. та компенсацію в сумі 504,56 грн.; зобов’язати відповідача зробити перерахунок матеріальної допомоги за період з 1999 р. по 2005 р.; зобов’язати відповідача прийняти рішення, яким виплатити доплату за особливі умови служби у розмірі 50%: за 2000 р. –640 грн. та компенсацію 396,63 грн.; за 2001 р. –360 грн. та компенсацію 161,21 грн.; за 2002 р. –928 грн. та компенсацію 403,79 грн.; за 2003 р. –400 грн. та компенсацію 145,92 грн.; за 2004 р. – 424 грн. та компенсацію 114,24 грн.; за 2005 р. –640 грн. та компенсацію 55,84 грн.; за 2006 р. –80 грн. та компенсацію 3,76 грн.; зобов’язати прийняти рішення, яким виплатити премії у розмірі 33,3%: за 2002 р. –1869,76 грн.; за 2003 р. –1918,08 грн.; за 2004 р. –1918,08 грн.; за 2005 р. –1918,08 грн.; за 2006 р. –495,48 грн.; зобов’язати прийняти рішення, яким виплатити надбавку за безперервну роботу за період 1999 –2003 р.р.: за 1999 р. (10%) 161 грн. та компенсацію 184,49 грн.; за 2000 р. (10%) 192 грн. та компенсацію 141,97 грн.; за 2001 р. (15%) 288 грн. та компенсацію 158,74 грн.; за 2002 р. (15%) 288 грн. та компенсацію 155,41 грн.; за січень –квітень 2003 р. (15%) 96 грн. та компенсацію 46,11 грн.; зобов’язати прийняти рішення, яким виплатити надбавку за безперервну службу за 2003 –2006 р.р.: за листопад –грудень 2003 р. –252,59 грн. та компенсацію 81,44 грн.; за 2004 р. –1386,03 грн. та компенсацію 353,50 грн.; за 2005 р. –1851,12 грн. та компенсацію 180,20 грн.; за 2006 р. –919,39 грн. та компенсацію 32,52 грн.; зобов’язати прийняти рішення, яким виплатити доплату за право на пенсію у розмірі 25% за 2 місяці: за квітень 2006 р. – 134,62 грн. та компенсацію 12,25 грн.; за травень 2006 р. –134,62 грн. та компенсацію 12,25 грн.; стягнути недораховану вихідну допомогу 3957,67 грн.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 04.03.2008 р. у справі №№2-25/2008 у позові було відмовлено повністю. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 р. у справі №22а-8406/08 вказану постанову було залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2010 р. у справі №К-24036/08 було задоволено касаційну скаргу позивача, постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 04.03.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, Вищий адміністративний суд України зазначив, що висновок судів про те, що грошове забезпечення позивача відбувалось у межах асигнувань, не ґрунтується на доказах, а є припущенням, оскільки ця обставина судами не досліджувалася.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст. 150 КАС України.

Сторонам та представникам сторін роз'яснено їх права згідно зі ст. ст. 49, 51 КАС України. У відповідності до ст. 71 КАС України справа слухається за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві з урахуванням уточнень та доповнень. Ствердив, зокрема, що позивача проходив службу в Держівській виправній колонії № 110 на посаді молодшого інспектора відділу охорони, та згідно з наказом від 24.05.2006 р. № 16 о/с звільнений з органів кримінально-виконавчої системи за п. 63 „ж" (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 15 років 7 місяців 17 днів, у пільговому обчисленні - 20 років, 2 місяці 6 днів. За час проходження служби, відповідно до наказу МВС України №149 від 10.06.1999 р. і наказу ДДУ з питань виконання покарань № 203 від 18.10.2004 р., не виплачувалася матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення в 2002 - 2003 р.р., не встановлювалася та не виплачувалася надбавка за особливі умови служби; не встановлювалася та не виплачувалась премія в розмірі 33,3% місячного грошового забезпечення, не виплачувалася доплата в розмірі 25% від суми пенсії за вислугу років, встановлювалася і виплачувалася надбавка за безперервну службу лише у розмірі від 5% до 30% грошового забезпечення, замість 30% грошового забезпечення. Також йому неправильно було нараховано і виплачено матеріальну допомогу у 2005 р. та вихідну допомогу при звільненні. Просить позов задовольнити, поновивши строк звернення до суду, оскільки позивачу стало відомо про порушення його права після звільнення зі служби в 2006 р. Враховуючи наведені мотиви, таке клопотання позивача підлягає задоволенню.

          Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченні. Ствердив, зокрема, що грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи складається з окладів грошового забезпечення, до яких належать посадові оклади і оклади за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення, які включають надбавки, доплати, премії, одноразові й щомісячні винагороди, матеріальну допомогу та грошову допомогу при звільненні. Доплати, які просить стягнути позивач, відносяться до додаткових видів грошового забезпечення і керівник їхньої установи має лише право, а не обов'язок встановлювати такі доплати в межах асигнувань фонду заробітної плати (грошового утримання), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Просить у позові відмовити.

          Представник третьої особи позов заперечив за його безпідставністю.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, суд встановив наступне.

Як вбачається з наказу № 16 о/с від 24.05.2006 р. Держівської виправної колонії № 110 УДДУ з питань виконання покарань у Львівській області, позивач проходив службу в органах кримінально-виконавчої системи, та був звільнений з посади молодшого інспектора відділу охорони з 01.06.2006 р. за п. 63 "ж" (за власним бажанням) і його вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 15 років 7 місяців 17 днів, у пільговому обчисленні - 20 років 2 місяці 6 днів. Із грошового атестату № 18 від 08.06.2006 р. вбачається, що при звільненні позивачу виплачено грошову допомогу у розмірі 3807,11 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу встановлювалася і виплачувалася надбавка за особливі умови служби з січня 2000 р. по січень 2002 р., з січня 2003 р. по квітень 2005 р., з лютого по травень 2006 р. в розмірі від 10 до 50 відсотків окладів грошового забезпечення. Також, позивач був премійований в квітні-травні 2006 р., за період з травня 2003 р. по травень 2006 р. у розмірі від 5 до 50 відсотків позивачу встановлювалася і виплачувалася надбавка за безперервний стаж роботи. Водночас, відповідач не встановлював і не виплачував щомісячну доплату за право на пенсію, надбавку за безперервну роботу з січня 1999 р. по квітень 2003 р. та матеріальну допомога за 2002-2003 р.р. Сторони зазначені обставини не заперечували.

Указом Президента України №926/96 від 04.10.1996 р. “Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ” в редакції, чинній на дату існування спірних відносин, в п. 3 було надано право керівникам відповідних органів лише у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, встановлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі, - щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50% суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована; надбавки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ: за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань –до 50% окладів грошового забезпечення; за знання та використання в роботі іноземної мови –до 10% посадового окладу; а також преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі 4-місячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

Наказом МВС України № 149 від 11.06.1999 р. затверджено Інструкцію «Про порядок застосування нормативних актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», відповідно до п. 3 ч. 3 розділу 1 якої до додаткових видів грошового утримання віднесено надбавки, доплати, преміювання, матеріальну допомогу. Аналогічне положення міститься в Інструкції про порядок застосування нормативної правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 203 від 18.10.2004 р.

З пояснень в судовому засіданні представника відповідача та третіх осіб, долучених до справи копій звітів про виконання загального фонду кошторису установи за 2000 р., 2001 р., 2002 р., 2003 р., 2004 р., 2006 р., кошторисів на 2000 р. 2001 р., 2002 р., 2003 р., 2004 р., 2006 р., звітів про виконання кошторису доходів і видатків установи за 2000-2005 р.р. вбачається, що фінансування ДВК №110 відбувалося не в повному обсязі і керівництво установи в межах асигнувань, що виділялися на утримання цих органів установлювало надбавки, доплати та преміювало осіб рядового і начальницького складу.

Позивач просить зобов’язати відповідача прийняти відповідні рішення та здійснити донарахування сум вказаних допомог. Однак, як вбачається зі звітів, пояснень відповідача, асигнування, які виділялись відповідачу у спірні періоди на утримання, були використані повністю на потреби відповідача. Доказів існування залишків таких асигнувань на кінець звітного періоду, в межах яких відповідач був вправі встановлювати доплати і надбавки, суду не надано. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на обов’язку суворого дотримання вимог щодо встановлення таких надбавок і доплат в умовах недофінансування лише в межах відповідних асигнувань, неодноразово наказами наголошувалось вищестоящими органами відповідача. Згідно із Законами України “Про державний бюджет України” на 2000 –2006 роки, керівники бюджетних установ і організацій (військових формувань) утримують чисельність працівників (військовослужбовців) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове утримання), включаючи видатки на премії та інші види заохочень та винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового утримання), затверджених для бюджетних установ (військових формувань) у кошторисах.

Посилання позивача про те, що деякі особи отримували допомоги у більшому, ніж він, розмірі, не доведені суду у встановленому порядку належними доказами. При цьому, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.11.2010 р. відповідачем було надано відомості про осіб, яким у спірні періоди виплачувались суми надбавок і премій у вищому, ніж позивачу розмірі, якими спростовується таке посилання позивача.

Зі змісту норм Указу Президента України №926/96 від 04.10.1996 р. “Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ” вбачається, що встановлення надбавок і премій за умови наявності коштів, є правом, а не обов’язком відповідача. З урахуванням наведеного, суду у встановленому порядку не було доведено наявність передбачених законом підстав для покладення на відповідача обов’язку прийняти рішення та здійснити нарахування відповідних надбавок та премій. Більше того, з матеріалів справи вбачається заборона у даному випадку відповідачеві встановлювати такі доплати та надбавки, враховуючи недостатність бюджетних асигнувань. Таким чином, у встановленому законом порядку не було доведено підставності й інших позивних вимог про стягнення з відповідача відповідних сум.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб’єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України адміністративний суд перевіряє не лише вчинення дії чи бездіяльності на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а й чи вчинені вони з використанням повноважень з тією метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії, добросовісно, розсудливо і своєчасно. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 161-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

          У позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 05.12.2011 року.

Суддя                                                              Костів М.В.

З оригіналом згідно

Суддя                                                               Костів М.В.