Справа № 305/1560/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого – судді Леска В.В.

суддів – Готри Т.Ю., Джуги С.Д.

при секретарі – Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 22 вересня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

14 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, який обґрунтував тим, що 30 січня 2012 року помер його батько - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. У липні 2015 року від ОСОБА_2 йому стало відомо про те, що його батько заповів все своє майно ОСОБА_2. Заповіт на ім`я ОСОБА_2 був посвідчений 05 грудня 2000 року приватним нотаріусом ОСОБА_3, який позивач просив визнати недійсним з наступних підстав.

Зі слів відповідачки ОСОБА_2, вона примусила батька скласти заповіт на її користь та підписати такий. Вважав, що батько, який постійно хворів і переніс важку операцію, підписав заповіт під впливом фізичного і психологічного насильства з боку громадянки ОСОБА_2, яка навмисно оформила право власності в цілій частині на батька, яке йому не належало в цілому, йому належала лише частка майна, а частина майна була у спільній власності.

Позивач зазначав, що він є інвалідом ІІ групи і його фактично позбавили власності, тобто частини спадщини, що мала відійти йому за законом.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 05 грудня 2000 року на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 та ч. 2 ст. 1257 ЦК України.

Рішенням Рахівського районного суду від 22 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті судом згідно ухвали Рахівського районного суду від 18.09.2015 року, скасовано.

Судові витрати в сумі 243 гривні 60 копійок віднесено за рахунок держави.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального права, неповного встановлення обставин справи, просив скасувати оскаржуване ним рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1, будучи інвалідом другої групи та сином спадкодавця, має право на обов’язкову частку майна незалежно від наявності заповіту. Крім того, напередодні підписання заповіту його покійний батько-спадкодавець переніс важку операцію, що вплинуло на його розумові здібності, а тому, на думку апелянта, заповіт було підписано батьком, який на той момент не усвідомлював значення своїх дій, та під психологічним впливом з боку відповідачки.

Позивач - ОСОБА_1 подав суду заяву, в якій просить дану справу розглядати у його відсутності, на підставі наданих матеріалів.

Сторони в судове засідання не з’явились, про час і місце розгляду справи повідомлені, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справу розглянуто у відсутності сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 197 ЦПК).

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано жодного належного доказу про те, що на момент посвідчення оспорюваного заповіту заповідач ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними та підписав заповіт під впливом фізичного чи психологічного насильства, а призначена по справі судово-психологічна експертиза не була проведена із-за відсутності у медичній документації відомостей щодо психічного стану підекспертного у період складання заповіту. Крім того, позов пред’явлено до приватного нотаріусу, що посвідчував спірний заповіт, який є неналежним відповідачем по даній справі, а це також є підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.

Крім того, згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на пред'явлення позову про визнання заповіту недійсним, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

За загальними правилами, встановленими ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 і 6 ст. 203 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Цивільного Кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті, за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси були порушені.

Встановлено, що 05 грудня 2000 року ОСОБА_1 вчинив заповіт, відповідно до якого, на випадок своєї смерті, заповів житловий будинок № 94, що розташований по вул. Вільшинський у м. Рахові, Рахівського району, Закарпатської області, надвірні господарські споруди та земельну ділянку, що до нього відносяться, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Даний заповіт посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1580 (а.с. 3).

30 січня 2012 року ОСОБА_4 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії І-ФМ №136083, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області 25 квітня 2012 року (а.с. 5).

Як роз'яснено в п. 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення про недійсність правочину суд не може покладати висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі N 6-9цс12, ухваленої за наслідками перегляду справи у порядку Глави 3 Розділу 5 ЦПК України.

З метою встановлення психічного стану ОСОБА_4 у момент вчинення заповіту, зокрема того, чи усвідомлював останній свої дії та чи міг ними керуватися у момент складання заповіту, який є предметом даного позову, ухвалою Рахівського районного суду від 21 липня 2016 року, за клопотанням позивача, було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу (а.с.91-92). Однак, відповіді на зазначені питання експерт не надав, пославшись у своєму листі на відсутність у медичній документації відомостей щодо психічного стану підекспертного у період складання заповіту (а.с. 98).

Як вбачається із матеріалів справи, останні не містять, а позивачем на надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу на підтвердження його позовних вимог, а саме того факту, що на момент посвідчення оспорюваного заповіту (05.12.2000 року) заповідач ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними та підписав заповіт під впливом фізичного чи психологічного насильства, а відтак вірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову за недоведеністю.

Посилання апелянта на те, що він є інвалідом 2-ї групи, а тому йому слід було виділити обов’язкову частку в спадковому майні незалежно від наявності заповіту, правового значення для вирішення справи не мають. Крім того, апеляційний суд констатує, що заповіт було складено в 2000 року, заповідач помер в 2012 році, а статус інваліда 2-ї групи позивач набув в 2015 році, тобто порушення його прав як інваліда не відбулося.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

У відповідності до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рахівського районного суду від 22 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: