Справа № 2-а-206/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2009 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого – судді Мазниці А.А.
При секретарі – Шевченко Д.С.
За участю:
Адміністративного позивача – ОСОБА_1
Представника адміністративного відповідача – ОСОБА_2
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання рішення та дій неправомірними, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2009 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що у грудні 2003 р. був переведений з раніше призначеної йому пенсії за віком на пенсію за вислугу років. Такі дії відповідача та рішення про переведення на інший вид пенсії позивач вважає неправомірними, оскільки на той час він не мав права на пенсію за вислугу років, відповідачем була істотно порушена процедура призначення іншої пенсії, а саме воно відбулося без надання необхідних документів підприємством, де працював позивач, а також він не був повідомлений про переведення на інший вид пенсії.
У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягав.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість та збіг строку позовної давності у спірних правовідносинах.
Заслухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 19.11.2001 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за віком, до якої додав відповідні документи (а.с. 18). Протоколом відповідача від 27.11.2001 р. № 7117 така пенсія була йому призначена (а.с. 19).
29.12.2003 р. позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив перевести його на інший вид пенсійного забезпечення, а саме на пенсію за вислугу років (а.с. 20), що була задоволена та згідно матеріалам пенсійної справи позивач з того часу отримує пенсію за вислугу років.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Так, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що йому не могла бути призначена пенсія за вислугу років, оскільки на той час він вже досяг пенсійного віку, а отже призначення такої пенсії суперечило б положенням ст. ст. 51, 100 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Такий висновок не ґрунтується на положеннях законодавства, оскільки згідно ст. 51 згаданого Закону пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже ця норма, встановлюючи можливість призначення пенсії за вислугу років до досягнання особою пенсійного віку, не містить обмеження щодо можливості її призначення і після досягнення пенсійного віку у тому випадку, якшо стаж роботи громадянина відповідає необхідним вимогам.
Положеннями ст. 100 того ж Закону врегульовані питання призначення пенсії за віком особам, що працювали до введення його в дію на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, а отже її чинність не поширюється на спірні правовідносини. Іншими положеннями законодавства про пенсійне забезпечення строк призначення пенсії за вислугу років моментом настання пенсійного віку також не обмежений.
Посилання позивача на порушення відповідачем процедури призначення йому пенсії за вислугу років, а саме призначення її без отримання належних документів, визначених п. 9 “Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" у чинній та той час редакції спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 р. № 224/30, суд оцінює критично, оскільки відповідачем було здійснене не первісне призначення пенсії за вислугу років в порядку п. 9 зазначеного Порядку, а переведення з одного виду пенсії на інший, що згідно п. 11 того ж Положення здійснюється за документами, що є у пенсійній справі.
Посилання позивача на те, що він не був повідомлений про переведення на інший вид пенсії, не приймається судом до уваги, оскільки таке переведення відбулося за його власною заявою. Також враховується, що під час розгляду справи позивач підтвердив, що йому відомо про переведення його на пенсію за вислугу років щонайменше з 2005 р.
У зв’язку з викладеним суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову як у не обгрунтованому по суті, не застосовуючи наслідки збігу строку позовної давності, що був у спірних правовідносинах пропущений позивачем без поважної причини.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, питання щодо відшкодування судових витрат судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 71, 94, 158 – 163 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову – відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.
У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у відповідний строк апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення такого строку.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає чинності після закінчення апеляційного розгляду справи.
Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частин постанови – з дня складення постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
У строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання такої заяви.
Суддя А.А. Мазниця