04.03.2010

Справа № 2-а-232/2010 р.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2010 р. Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді - Рум’янцевої Н.О.,

при секретарі - Ляшик С.В.,

за участю позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської радим. Миколаєва про визнання дій неправомірними та стягнення суми заборгованості

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення виконачого комітету Миколаївської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути на його користь недоплачені кошти з 2007 по 2009роки.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив позов не задовольняти. Вважає, що вимоги позивача щодо стягення допомоги на оздоровлення за 2007рік безпідставні, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду передбачений статею 99 КАС України.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши письмові матеріали справи, судпереходить до наступного.

Встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, належить до категорії осіб, статус яких визначений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-12 від 28лютого 1991року.

При цьому Депратамент праці та соціального захисту населення виконкому Миколаївської міської ради (надалі ДПСЗН), де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу у 2007-2009 роках щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 100 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразова компенсація виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві, застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не постанова Кабінету Міністрів України № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказанною постановою Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є правомірними.

Також необхідно зазначити, що адміністративний суд не наділений правом на призначення та визначення розміру належних виплат замість суб’єкту владних повноважень, ці дії відносяться до виключної компетенції суб’єкту владних повноважень - відповідача, а так відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягення з відповідача на користь позивача конкретно визначеної суми.

Судом також встановлено, що законні права позивача були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України, крім того, про належну виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення не було повідомлено, тому про факт порушення прав позивачу не було відомо. Отже, суд вважає, що строк для звернення до суду позивачем був пропущений з поважних причин, а тому вважає необхідним його поновити.

Керуючись ст.ст. 7-12, 86, 100, 159, 161-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду.

Позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення м. Миколаєва про визнання дій неправомірними та стягнення суми заборгованості – задовольнити частково.

Визнати дії Департаменту праці та соціального захисту населення м. Миколаєва неправомірними.

Зобовязати Департамент праці та соціального захисту населення м. Миколаєва перерахувати, начислити та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки, згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобільської катастрофи» у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, визначених на момент виплати.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі заяви.

Суддя Ленінського районного суду

м. Миколаєва Н.О. Рум’янцева