ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2016Справа №910/16507/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»

про стягнення 230 857,79 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - відповідач) про стягнення 212 947,59 грн., з яких 193 500,63 грн. основного боргу, 15 140,01 грн. пені, 3 065,95 грн. інфляційних втрат та 1 241,00 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором оренди нежилого приміщення №1/1 від 23.06.2014 р. щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за період з березня по липень 2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2016 р. порушено провадження у справі № 910/16507/16, її розгляд призначено на 28.09.2016 р.

22.09.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

28.09.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вказані у виставлених позивачем рахунках суми орендної плати не відповідають дійсності через допущені позивачем арифметичні помилки під час переведення вказаної у Договорі орендної плати в іноземній валюті (доларах США) у гривню. Також, відповідач зазначає, що оскільки за умовами Договору він здійснює оплату в гривневому еквіваленті, що нараховується в іноземній валюті, то в такому випадку борг відповідача не можна вважати грошовим зобов'язанням, що виконується в національній валюті, у зв'язку з чим нарахування інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України є неправомірним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.10.2016 р.

19.10.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 193 500,63 грн. основного боргу, 29 067,41 грн. пені, 5 782,90 грн. інфляційних втрат, 2 506,85 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 19.10.2016р. судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.11.2016 р.

01.11.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог з викладенням контррозрахунку основного боргу, згідно з яким розмір орендної плати на думку відповідача повинен складати 193 497,66 грн.

08.11.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та пені вважає арифметично невірним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2016р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/16507/16 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 02.11.2016р., на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 14.11.2016 р.

10.11.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи та заяву про розгляд справи без його участі.

Представники сторін в судове засідання 14.11.2016 р. не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.11.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.06.2014 між Підприємцем (орендодавець) та Банком (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення № 1/1 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення (надалі «Об'єкт оренди») загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване у будівлі (надалі «Будівля») за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з п. 1.3 Договору приміщення передається в оренду з метою розміщення відділення (філії) орендаря.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що розмір орендної плати за 1 (один) кв.м. приміщення становить суму в гривнях, еквівалентну 16,93 доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ.

Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати на місяць становить суму в гривнях, еквівалентну 1500 доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ (п. 6.2 договору).

За умовами п. 6.3. Договору впродовж дії всього терміну Договору для визначення відповідної щомісячної орендної плати використовується гривневий еквівалент долару США на день відповідного орендного платежу по курсу продажі орендарем долара США без врахування ПДВ.

Відповідно до п. 1 договору №1 від 01.10.2014 про внесення змін та доповнень до Договору сторони дійшли згоди змінити з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. п. 6.1, п.6.2 Договору, виклавши їх у такій редакції: 6.1. Розмір орендної плати за цим договором на період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. за 1 (один) квадратний метр приміщення становить суму в гривнях, еквівалентну 14,67 (чотирнадцять доларів 67 центів) доларам США по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ; 6.2. Загальна сума орендної плати на період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати за місяць становить суму, в гривнях, еквівалентну 1300 (одна тисяча триста) доларам США, по курсу продажі орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ за місяць.

Згідно з п. 1 договору № 2 від 31.12.2014 р. про внесення змін та доповнень до Договору сторони дійшли згоди змінити з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. п. 6.1, п. 6.2 Договору, виклавши їх у такій редакції: 6.1. Розмір орендної плати за цим договором за 1 (один) квадратний метр приміщення становить 225,73 гривень (двісті двадцять п'ять гривень 73коп), без врахування ПДВ; 6.2. Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати за місяць становить 20 000,00 гривень (двадцять тисяч гривень 00 копійок), без врахування ПДВ за місяць.

Пунктом 6.9 Договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві на пізніше 5 числа поточного місяця.

По закінченню кожного розрахункового (поточного) місяця Сторонами підписується акт про надання послуг.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду обумовлене Договором нерухоме майно загальною площею 88,6 кв.м., що підтверджується актом прийому-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014 р.

Дня сплати орендної плати позивач направив відповідачу рахунки №5 від 01.03.2016 р. на суму 41 025, 34 грн., № 7 від 01.04.2016 р. на суму 36 450, 04 грн., № 9 від 04.05.2016 р. на суму 37 950, 04 грн., № 11 від 01.06.2016 р. на суму 37 800, 30 грн., № 13 від 01.07.2016 р. на суму 37 274, 91 грн., всього на суму 193 500, 63 грн., а також акти здачі-прийняття наданих послуг для підписання.

Проте, відповідач акти здачі-прийняття наданих послуг не підписав, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 193 500,63 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286 Господарського кодексу України).

Як зазначалось судом вище, згідно з п. 6.9. Договору орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві на пізніше 5 числа поточного місяця.

Разом з цим, перевіривши заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості по орендній платі та вказані у виставлених рахунках суми щомісячного платежу, а також наданий відповідачем контррозрахунок суми основного боргу, судом встановлено, що під час оформлення рахунків та визначення щомісячного розміру орендної плати в національній валюті згідно з п. п. 6.2, 6.3 Договору позивачем у рахунках № 5 від 01.03.2016 р., № 7 від 01.04.2016 р., № 9 від 04.05.2016 р., № 11 від 01.06.2016 р., були допущені арифметичні помилки в силу здійснених при обрахунку округлень грошової суми в бік збільшення.

При цьому, суд не погоджується із здійсненим відповідачем розрахунком орендної плати по рахунку № 13 від 01.07.2016 р., оскільки він також містить арифметичні помилки, тоді як позивачем розмір орендної плати в означеному рахунку вказано вірно.

За розрахунком суду, загальний розмір орендної плати за період з березня по липень 2016 року згідно з виставленими позивачем рахунками №5 від 01.03.2016 р., №7 від 01.04.2016 р., №9 від 04.05.2016 р., №11 від 01.06.2016 р., №13 від 01.07.2016 р. складає 193 499,91 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві заборгованість по орендній платі, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 193 499,91 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення пені в сумі 29 067,41 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Пунктом 9.4. Договору передбачено, що у випадку прострочки орендарем сплати орендної плати більш ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1% від належної до сплати суми за кожен день прострочки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 0,1; в сумі 29 067,41 грн., суд вважає, що він здійснений з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки під час розрахунку позивачем не було враховано, що у період з 27.05.2016 р. по 19.10.2016 р. передбачений Договором розмір пені перевищував розмір подвійної облікової ставки НБУ, що суперечить ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За розрахунком суду, розмір пені складає 26 065,37 грн.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 5 782,90 грн. інфляційних втрат та 2 506,85 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Також, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 3 426, 65 грн., а також наданий відповідачем контррозрахунок, суд вважає його арифметично невірним та таким, що суперечить приписами чинного законодавства, оскільки позивачем не було враховано приписи п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат складає 4 029,19 грн.

Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 2 506,85 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства через невірне визначення кількості днів календарного року (у 2016 році не 365, а 366 днів), а також невірне визначення дня виникнення права на нарахування 3% річних.

Згідно з вірним розрахунком суду, з відповідача має бути стягнуто 3% річних в сумі 2 506,85 грн.

Доводи відповідача щодо неправомірності нарахування інфляційних втрат на суму боргу, суд вважає необґрунтованими та до уваги не приймає, оскільки як на тому наголошено у п. 8.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (01004, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 42/4; код ЄДРПОУ 14361575) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 193 499 (сто дев'яносто три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 91 коп. основного боргу, 2 506 (дві тисячі п'ятсот шість) грн. 85 коп. 3% річних, 26 065 (двадцять шість тисяч шістдесят п'ять) грн. 37 коп. пені, 4 029 (чотири тисячі двадцять дев'ять) грн. 19 коп. інфляційних втрат та 3 391 (три тисячі триста дев'яносто одну) грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.11.2016

Суддя М.Є. Літвінова