КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/12148/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 29.11.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року

у справі № 910/12148/16 (суддя: Князьков В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1)Національний банк України;

2)Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

3) ОСОБА_5

третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Чуловський Володимир Анатолійович

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року по справі № 910/12148/16 у позові Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 21.09.2016 року позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/12148/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" вважає подану позивачем апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

В поясненнях по справі Національний банк України просить рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/12148/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. задовольнити повністю. При цьому Національний банк України просив розглядати справу за відсутності його представника.

У судовому засіданні 29.11.2016 року представник Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" у судовому засіданні 29.11.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 21.09.2016 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники Національного банку України, ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення позивача, відповідача та третьої особи 2, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі третіх осіб, оскільки НБУ, ОСОБА_5 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників сторін, що не з'явився, у судовому засіданні 29.11.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому, судом враховано, що Національний банк України у своїх письмових поясненнях просив розглядати справу за відсутності його представника.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

28.01.2014р. між ПАТ "Український професійний банк" (банк, позивач) та ОСОБА_5 (третя особа - 3, позичальник) укладено кредитний договір № 426 (надалі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відкличної кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі на строк та умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язався отримати і повернути грошові кошти, одержані в рахунок кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Згідно п.п. 1.2, 1.3, 1.4 встановлено наступні умови кредитного договору: строк кредиту з 28.01.2014р. до 10.01.2024р., процентна ставка - 23,0 % річних, кредит з лімітом заборгованості 200000,00 грн. з поетапним щомісячним зменшенням ліміту заборгованості, починаючи з березня 2014 року.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору повернення кредиту забезпечується іпотекою позичальника (Іпотечний договір від 28.01.2014р.).

26.05.2015р. між ПАТ "Український професійний банк" (первісний кредитор, позивач) та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" (новий кредитор, відповідач) укладено договір про відступлення прав вимоги № б/н (надалі - договір про відступлення), за умовами якого позивач банк відступив (передав) відповідачу належні позивачу майнові права до третьої особи 3, за кредитним договором №426 від 28.01.2014р., в тому числі, але не обмежуючись, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, вказаний в п.3 цього договору, а також всі права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Згідно з п. 3 договору про відступлення станом на 25.05.2015р. заборгованість за кредитним договором становить 177440,76 грн.

Підстави виникнення, зазначених в п.1 цього договору прав вимоги до боржника, на момент підписання цього договору підтверджуються (п.4):

1. Кредитним договором № 426 від 28.01.2014р.;

2. Іпотечним договором від 28.01.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурга С.Г. за реєстровим № 89.

Згідно п. 5 договору про відступлення за відступлення прав вимоги за кредитним договором відповідач сплачує позивачу кошти в розмірі 177440,7 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за реквізитами зазначеними у договорі.

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 договору про відступлення).

Первісний кредитор зобов'язаний при підписанні акту приймання-передачі права вимоги, передати новому кредиторові за цим актом оригінали документів, зазначених у п.4 даного договору, а також розрахунок заборгованості за кредитним договором (п. 8 договору про відступлення).

Згідно акту приймання-передачі від 27.05.2015р., позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги за зобов'язаннями наступних боржників та документи, зокрема, за боржником ОСОБА_5 (Кредитний договір № 426 від 28.01.2014р., Іпотечний договір від 28.01.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурга С.Г. за реєстровим № 89). В Акті зазначено, що сторони підтверджують, що розрахунки за вищевказаним договором проведені в повному обсязі і сторони не мають претензій одна до одної.

27.05.2015р. відповідач направив на адресу позичальника повідомлення за № 05/15-12 про відступлення права грошової вимоги та всіх інших пов'язаних з нею прав за кредитним договором №426 від 28.01.2014р.

Дане повідомлення отримано третьою особою-3 06.06.2015р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи.

Також до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію відповідача іпотеко держателем за іпотечним договором (номер запису про іпотеку 9810031).

Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 від 28.05.2015р. "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк". Даним рішенням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015р. по 28.08.2015р. включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015р. відкликано банківську ліцензію ПАТ "Український професійний банк" та прийнято рішення про ліквідацію банку .

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення № 158 від 28.08.2015р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" .

Даним рішенням Фонду було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк" і розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Український професійний банк" з 31.08.2015р. по 30.08.2016р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" призначено Пантіну Л.О.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який набув чинності 22.09.2012р. регулюється здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

У ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено повноваження уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (в редакції чинній на дату введення тимчасової адміністрації у ПАТ"УПБ").

На виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Уповноваженою особою, згідно наказу № 26/ТА від 29.05.2015р. було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ"УПБ".

За результатами роботи комісії складено протокол № 10 від 24.07.2015р. та встановлено, що:

- договір про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р. укладено з порушенням вимог Постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015р., яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи;

- прийнявши виконання (платежі) за договором відступлення від кредитора з його поточного рахунку в банку, банком було порушено вимоги постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015р., відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України;

- умови договору відступлення, укладеного між банком та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за кредитними договорами та договорами забезпечення, отже надають кредитору - ТОВ "ФК Аурум Фінанс" переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

На підставі вищевикладеного було прийнято рішення про виявлення нікчемних правочинів, зокрема, договору відступлення прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А 26.05.2015р. та зареєстрованого в реєстрі за № 6255, а також доручено юридичному департаменту та департаменту корпоративного бізнесу банку здійснити дії щодо направлення повідомлення про нікчемність правочинів згідно ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ТОВ "ФК Аурум Фінанс", всім позичальникам, поручителям, заставодавцям, іптекодавцям; в разі необхідності розпочати претензійно-позовну роботу щодо застосування наслідків нікчемності правочину; в разі необхідності розпочати роботу щодо поновлення/накладання нового обтяження та заборони відчуження всього забезпечення за вищевказаними кредитними договорами, майнові права за якими були відступлені на умовах нікчемності правочинів.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Український професійний банк" від 07.08.2015р. за № 114/ТА було зафіксовано факт виявлення комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями нікчемного договору, а саме - договору про відступлення прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А 26.05.2015р. та зареєстрованого в реєстрі за № 6255.

Повідомлення за вих. № 01-10/3273 про нікчемність вказаного договору відступлення прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А 26.05.2015р. було відправлено ТОВ "ФК Аурум Фінанс" 03.08.2015р. та отримано відповідачем 13.08.2015р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення наявним в матеріалах справи.

У відповідь на лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Український професійний банк" відповідач направив позивачу лист від 11.09.2015р. вих.. № 1109/15-05, у якому повідомив про те, що не погоджується з визнанням договорів нікчемними та вважає їх належно укладеними та виконаними відповідно до вимог діючого законодавства України, оскільки законні підстави на визнання договорів нікчемними відсутні.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку банку, у відповідності до ст. 216 ЦК України, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015р., укладеним між позивачем та відповідачем, повернути оригінали документів згідно акту приймання-передачі від 27.05.2015р., перелік яких знаходиться в позовній заяві; внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: внести зміни про суб`єктів в записі про іпотеку: 4454309, замінити Іпотекодержателя - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на Іпотекодержателя - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; внести зміни про суб`єктів в записі про обтяження: 4453469, замінити Обтяжувача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на Обтяжувача - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк".

Головною підставою позивач вважає, що виконання вказаного банком правочину спричинило погіршення фінансового стану банку та мало на меті штучне виведення активів банку, а відтак, у відповідності до ч.3 ст.38 Закону України "По систему гарантування вкладів фізичних осіб" договір є нікчемним. Також підставою для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину позивач зазначає, що банк безоплатно здійснив відчуження майна (оскільки розрахунки за спірним договором було проведено через внутрішній рахунок банку, тоді-як постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015р. №293/БТ обмеженням щодо обов'язку ПАТ "УПБ" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України). Окрім того, банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Банк уклав правочин, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Частиною 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження тимчасової адміністрації Банку) визначено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно частини 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст.38 вказаного вище Закону передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Пунктом 2.5.2 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за №11 від 29.05.2013р. визначено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права та сплачує вартість відступленого права та може бути визнаний нікчемним, у порядку, встановленому законом.

Колегія суддів, виходячи з системного аналізу ст.ст. 207, 215 ЦК України, зазначає, що нікчемний правочин є таким, якщо його недійсність встановлена законом, і останній є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Відповідно до п.п. 1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За змістом ч. 1 п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р.).

Враховуючи вищевикладені норми закону, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта щодо порушення постанови правління Національного банку України № 293/БТ є безпідставними та не є підставою нікчемності правочинів в розумінні ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012р. № 346 встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

У ч. 6 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 5.1. глави 5 розділу 1 Положення № 346 передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора в разі потреби в посиленні контролю за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами.

Постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015р. "Про віднесення ПАТ "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" були встановлені обмеження у діяльності ПАТ "Український професійний банк", як юридичної особи, що входить до банківської системи України, банку було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку без погодження з Національним банком України, був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку, заборонено банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Отже, постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015р. було встановлено обмеження у діяльності ПАТ "Український професійний банк" як юридичної особи, що входить до банківської системи України.

Колегія суддів погоджується з твердження суду першої інстанції, що вказана Постанова НБУ від 30.04.2015р. не є нормативно-правовим актом, оскільки не зареєстрована в Мінюсті, містить гриф "банківська таємниця", а отже є актом індивідуальної дії, чинність якого може бути направлена індивідуально тільки на позивача.

Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до Позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Постанови Правління НБУ від 17.08.2012р. № 346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу", а не визнання правочину недійсним.

Колегія суддів зазначає, що невідповідність укладеного договору вимогам постанови НБУ не визначено як підставу нікчемності ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо доводів апелянта, що договір про відступлення порушує встановлені абз. 10 п. 3. Постанови НБУ від 30.04.2015p. обмеження щодо передачі в забезпечення майна та активів, то колегія суддів зазначає, що за своєю правової природою договір про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р. не відноситься до договорів, що забезпечують виконання зобов'язань, а отже, його укладення не могло порушити дані обмеження.

Також твердження апелянта про те, що судом першої інстанції було повністю проігноровано посилання позивача, що всі грошові кошти банку та його клієнтів обліковуються на кореспондентському рахунку в НБУ, та за відсутності коштів на кореспондентському рахунку платіжні доручення його клієнтів не виконуються, є безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.

Заборона позивачу використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язання позивача здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок в НБУ (п.5 та п. 6 Постанови НБУ від 30.04.2015р.) стосувались міжбанківських переказів і не поширюються на внутрішньобанківські операції позивача.

За змістом ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у випадку віднесення Національним банком України банку до категорії проблемних, останньому забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Оскільки відповідач не є банківською установою, а тому не має можливості згідно закону відкривати кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі в Національному банку України та здійснювати міжбанківські перекази.

Колегія суддів бере до уваги, що грошові кошти за договором про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р. було перераховано відповідачем позивачу саме з власного поточного рахунку, відкритого в банку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розрахунки між юридичною особою-клієнтом (відповідачем) і банком (позивачем) не є міжбанківськими переказами і не можуть (не повинні) здійснюватись через кореспондентський рахунок в іншому банку, в тому числі через кореспондентський рахунок позивача в НБУ.

Щодо доводів апелянта, в частині зазначення як підстави нікчемності правочину п.2 ч.3ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки укладення договору 26.05.2015р. не призвело до визнання банку неплатоспроможним, адже ще 30.04.2015р. банк було віднесено до категорії проблемних.

Твердження апелянта, що ним безоплатно відчужено право вимоги за кредитним договором у зв'язку з прийняттям на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента на вчинення відповідних майнових дій, є безпідставними з наступних підстав.

Договір про відступлення права вимоги від 26.05.2015р. є оплатним. На виконання п. 5 договору про відступлення відповідач платіжним дорученням від 27.05.2015р. №52 перерахував позивачу 177440,76 грн., в графі платіжного доручення призначення платежу вказано: плата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 26.05.20156р.

Щодо підстави нікчемності договору, передбаченої п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що інші кредитори банку, крім відповідача, виявили бажання укласти договір про відступлення вимоги за кредитним договором № 426 від 28.01.2014р. і саме ТОВ "ФК Аурум Фінанс" було надано перевагу в укладенні спірного договору.

Враховуючи викладене, доводи позивача щодо нікчемності договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015р., укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за №6259 у зв'язку з наявністю підстав, визначених п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції чинній станом на 26.05.2015р., є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із заявлених вимог, а також наведених позивачем обґрунтувань позову та наданих ним доказів, здійснюючи їх оцінку за правилами ст. 43 ГПК України та предмет їх доказовості та процесуальної належності. Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, перевіривши матеріали справи, здійснивши оцінку наявних у справі доказів, з урахуванням пояснень представників сторін, що з'явились в судове засідання, та наданих доказів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку обставин, з якими цивільне законодавство України пов'язує недійсність правочинів.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав нікчемності договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015р., укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 6255, нікчемним (недійсними), а позивачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує нікчемність (недійсність) правочинів, оскільки при укладенні договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015р. було дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України та жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" за цим договором не настала.

Щодо вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого у реєстрі за №6255, а саме зобов'язати відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 26.05.2015р., укладеним між позивачем та відповідачем, а також повернути оригінали документів, отримані згідно з актами приймання-передачі від 27.05.2015р., за зобов'язаннями боржника, а саме: документи щодо позичальника банку - ОСОБА_5: кредитний договір №426 від 28.01.2014р., іпотечний договір, посвідчений 28.01.2014р. приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С.Г., за реєстровим №89, договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості від 30.05.2011р., посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С.Г., за реєстровим №1484, витяг з державного реєстру правочинів №9948744 від 30.05.2011р., витяг про державну реєстрацію прав №30185134 від 03.06.2011р., витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16919770 від 28.01.2014р., технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1., колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки вказана вимога носить похідний характер від доводів про нікчемність правочину, тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р. та у зв'язку із відсутністю підстав вважати даний договір нікчемним, відповідно відсутні підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у вигляді реституції.

Отже, судом першої інстанції було правомірно відмовлено позивачу в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого у реєстрі за №6259).

Щодо вимоги про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: про суб'єктів в записі про іпотеку 4454309, змінити іпотекодержателя ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на ПАТ "Український професійний банк"; про суб'єктів в записі про обтяження 4453469, змінити обтяжувача ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на ПАТ "Український професійний банк", колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки вказані позовні вимоги також носять похідний характер від доводів про нікчемність правочину (договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р.), за відсутності доказів на підтвердження нікчемності останнього, відсутні і підстави для внесення відповідних змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, судом першої інстанції правомірно було відмовлено позивачу в частині внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: про суб'єктів в записі про іпотеку 4454309, змінити іпотекодержателя ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на ПАТ "Український професійний банк"; про суб'єктів в записі про обтяження 4453469, змінити обтяжувача ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на ПАТ "Український професійний банк".

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О., слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/12148/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/12148/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/12148/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова