ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 36/361 | 23.09.09 |
За позовом Державного підприємства «Державний автотранспортний науково –
дослідний і проектний інститут»
До Державного підприємства «Національний центр моніторингу та
інформатизації»
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву
Міністерство транспорту та зв’язку України
Про стягнення 16 752 грн. 40 коп.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача Макаренко Л.О. – по дов. №16 від 17.09.2009р.
Якименко В.П. –по дов. №17 від 22.09.2009р.
Від відповідача не з’явився
Від третьої особи-1 Мальцева Т.М. –по дов. №54 від 14.09.2009р.
Від третьої особи -2 Рупа А.П. –по дов. №8148/25-1/14-08 від 18.11.2008р.
СУТЬ СПОРУ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Державний автотранспортний науково –дослідний і проектний інститут»про стягнення з Державного підприємства «Національний центр моніторингу та інформатизації» 16 752 грн. 40 коп., із яких: 13 665 грн. 56 коп. заборгованість по орендній платі, 1501 грн. 19 коп. –інфляційні, 1585 грн. 65 коп. пені за прострочку платежу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору №3972 від 25 грудня 2007 року не сплатив балансоутримувачу приміщення 30% орендної плати за період з 01.07.2008 року по 01.12.2008р. у зв’язку з чим виникла заборгованість в сумі 13 665 грн. 56 коп.
Відповідач в засідання суду не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 19.08.2009р. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 20.08.2009р, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача 1 та його відзиву на позовну заяву.
Представники третіх осіб в наданих суду письмових поясненнях та судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
В судовому засіданні 23.09.2009р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представника позивача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.
25.12.2007р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Орендодавець) та Державним підприємством «Центри інформатизації та соціальних виплат на транспорті»(Орендар) було укладено договір №3972 оренди нежитлового будинку (приміщення) (далі –Договір).
Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (нежитлові приміщення інженерно –лабораторного корпусу) площею 62,90 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 57 на 2 поверсі будинку, що перебуває на балансі Державного підприємства «Державний автотранспортний науково –дослідний і проектний інститут», що підтверджується актом приймання-передачі від 25.12.2007р.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Пунктом 10.1. Договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 25.12.2007р. до 25.12.2008р.
01 грудня 2008р. між Орендодавцем та відповідачем по справі був підписаний акт прийому –передачі, відповідно до якого відповідач повернув орендодавцю нерухоме майно – загальною площею 62,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 57.
Відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв’язку України №60 від 22.01.2009р. було змінено назву та затверджено нову редакцію Статуту державного підприємства «Центр інформатизації та соціальних платежів на транспорті».
На виконання даного наказу змінено назву Державного підприємства «Центр інформатизації та соціальних платежів на транспорті»на Державне підприємство «Національний центр моніторингу та інформатизації».
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач не виконав основного обов’язку Орендаря щодо внесення орендної плати (в розмірі 30%) по Договору у період з 01.07.2008р. по 01.12.2008р. внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 13665 грн. 56 коп.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно п. 3.1 Договору за користування об’єктом оренди розмір орендної плати станом на вересень 2007 року визначено в розмірі 4 361 грн. 85 коп.
Відповідно до п. 3.6. Договору орендна плата переховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % та 30% щомісячно не пізніше 10 числа відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець п6еріоду, за кий здійснюється платіж.
Згідно з п. 4.2. Договору Орендар зобов’язався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обов’язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.
Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
У відповідності ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, відповідач у зазначений період користувався нежитловим приміщенням, а тому зобов’язаний згідно Договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.
З огляду на викладене, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 113 665 грн. 56 коп. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В п. 3.7 договору сторони передбачили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувача у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
Оскільки відповідач припустився прострочки по орендним та комунальним платежам з нього на підставі п. 3.7 договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»підлягає стягненню пеня в сумі 1585 грн. 65 коп., відповідно до наданого позивачем і неоспореного відповідачем розрахунку суми пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .
З огляду на викладене, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1501грн. 19 коп. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національний центр моніторингу та інформатизації» (м. Київ, пр. Перемоги, 14, кіим. 329, код 34963949) ) на користь Державного підприємства «Державний автотранспортний науково –дослідний і проектний інститут»(м. Київ, пр. Перемоги, 57, код 01527695) 13 665 грн. 56 коп., 1501 грн. 19 коп. –індекс інфляції, 1585 грн. 65 коп. пені за прострочку платежу, 167 грн. 52 коп. державного мита та 315 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .
Суддя | Трофименко Т.Ю. |