РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" червня 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Фединяка В.Д.
суддів: Горблянського Я.Д., Соколовського В.М.,
секретаря Сем"янчук С.Й.,
за участю: ОСОБА_1 та її представників ОСОБА_2 і
ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення, на рішення Косівського районного суду від 28 квітня 2006 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Косівського районного суду від 28 квітня 2006 року задоволено позов ОСОБА_1 і виселено ОСОБА_4 з неповнолітнім сином ОСОБА_7, 2004 року народження, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішення суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з направленням справи на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що при вирішенні спору у справі суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, суд не врахував, що апелянт з сім'єю на законних підставах проживають у спірному житловому будинку, ОСОБА_5 є інвалідом другої групи психічного захворювання та в апелянта немає іншого житла. На думку апелянта, розглянувши дану справу без участі ОСОБА_5, суд допустив порушення норм процесуального права, так як не повідомляв його про час і місце розгляду даної справи.
У судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не визнали доводи апеляційної скарги і пояснили, що за рішенням суду позивачка є власником будинковолодіння АДРЕСА_1, там зареєстрована. Однак, з вини відповідачів, які проживають в літній кухні спірного будинковолодіння не може виготовити технічну документацію цього будинку.
Заслухавши пояснення представників позивачки, дослідивши письмові докази, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та виселяючи відповідачів з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно рішення Косівського районного суду від 02 грудня 2003 року визнано право власності на будинковолодіння, яке знаходиться АДРЕСА_1 за ОСОБА_1
ОСОБА_1 у визначеному законом порядку офіційно зверталась до відповідачів про виселення їх з будинку. Оскільки відповідачі в добровільному порядку не звільнили належний позивачці житловий будинок, то, відповідно ст. 94 ЖК України, суд виселив ОСОБА_4 з неповнолітнім сином ОСОБА_7, 2004
Справа № 22-ц-827/2006р. Головуючий у 1 інст. Гордій В.І.
Категорія 28 Доповідач - суддя Фединяк В.Д.
року народження, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Колегія суддів вважає такий висновок суду таким, що не відповідає вимогам закону і фактичним обставинам справи.
Згідно ч.З ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім"ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1, вважаючи себе власником житлового будинку АДРЕСА_1, повідомила 6 серпня 2004 року ОСОБА_1 про звільнення протягом трьох місяців належного їй житлового будинку (а.с. 95).
Постановляючи рішення про виселення з спірного житла ОСОБА_5, суд першої інстанції вище вказаних вимог закону не врахував та не звернув уваги, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за три місяців не повідомлялось про наступне розірвання договору найму спірного житлового будинку.
Згідно роз'яснень, даних у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 з наступними змінами „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадянам на жилий будинок" передбачено, що право власності на житловий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 не представила суду доказів того, що на визнане за нею рішенням суду право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 виготовлялась технічна документація і ці будівлі є житлом та приймались в експлуатацію. Разом з тим, в судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_1 ствердили, що з відповідачами перебувають у родинних відносинах і просять виселити відповідачів з літньої кухні.
Оскільки позивачкою ОСОБА_1 суду не представлено доказів того, що визнане за нею право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 є житлом, то в даному разі вимоги позивачки про виселення відповідачів є недоведеними.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду у цій справі не відповідає вимогам матеріального закону і фактичним обставинам справи, тому підлягає скасуванню, а в позові ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 314-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Косівського районного суду від 28 квітня 2006 року скасувати.
Ухвалити у цій справі нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з неповнолітнім ОСОБА_7, 2004 року народження з житлового будинку АДРЕСА_1 відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Рішення законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: В.Д. Фединяк
Я.Д. Горблянський В.М. Соколовський