РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Фединяка В.Д.
суддів: Пнівчук О.В., Девляшевський ВА..
секретаря Пожар Р.В.
за участю ОСОБА_1 та його адвоката ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду від 03 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_3 до апелянта про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення заробітної плати в розмірі 2050 грн. та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи у сумі 2586 грн., стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 262 грн. і 10 тис. грн. моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2005 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення заробітної плати в розмірі 2050 грн. та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи у сумі 2586 грн., стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 262 грн. і 10 тис. грн., моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивував тим, що 01 березня 2004 року між позивачем і відповідачем як підприємцем було укладено трудовий договір на невизначений строк, який в той же день був зареєстрований Рогатинським районним центром зайнятості. За цим договором, вказував позивач, його прийнято на роботу ІНФОРМАЦІЯ_1 з оплатою 205 грн. на місяць. 04 січня 2005 року відповідачем позивача звільнено з роботи з підстав передбачених п.4 ст. 40 КЗпП України, тобто вчинення прогулу протягом місяця без поважних причин.
Своє звільнення з роботи позивач вважав незаконним посилаючись на те, що прогулу він не вчиняв, тому просив змінити запис у трудовій книжці причину звільнення з роботи з 4 січня 2005 року з п.4ст. 40 КЗпП України на п.1 ст. 36 цього Кодексу-за згодою сторін та задовольнити його позов.
Рішенням Галицького районного суду від 03 травня 2006 року позов задоволено частково. Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з роботи з п.4ст. 40 КЗпП України на п.1 ст. 36 цього Кодексу - за згодою сторін починаючи з 4 січня 2005 року.
Цим же рішенням Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2050 грн. заборгованості по заробітній платі, 2586 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 262 грн. компенсації за невикористану відпустку.
В решті позову відмовлено.
Справа № 22-823/2006р. Головуючий у 1інст. Мула О.Д.
Категорія 40 Доповідач-суддя Фединяк В.Д.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення суду та залишення без розгляду позовну заяву ОСОБА_3 посилаючись на те, що позивач перебував у трудових відносинах з юридичною особою ТзОВ АТФ "Торговий комплекс", а не з апелянтом як фізичною особою. ОСОБА_1 вказує, що він як директор ТзОВ АТФ "Торговий комплекс" укладав трудовий договір з позивачем, тому зазначена юридична особа повинна бути відповідачем за позовом ОСОБА_3.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просить задовольнити подану ним скаргу.
Заслухавши пояснення апелянта, дослідивши письмові докази, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 і змінюючи формулювання
причини звільнення позивача з роботи з п.1ст. 40 КЗпП України на п.4 ст. 36 цього Кодексу - за згодою сторін починаючи з 4 січня 2005 року та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2050 грн. заборгованості по заробітній платі, 2586 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 262 грн. компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 1 березня 2004 року перебував у трудових відносинах з відповідачем як суб"єктом підприємницької діяльності. Проте, відповідач не виплачував позивачу заробітну плату і незаконно 4 січня 2005 року звільнив його з роботи, так як ОСОБА_3 у грудні 2004 року перебував на робочому місці. Оскільки позивач у подальшому не бажає перебувати у трудових відносинах з відповідачем, то суд змінив формулювання причини звільнення його з роботи.
Такий висновок суду частково не відповідає вимогам закону і фактичним матеріалам справи.
З матеріалів справи вбачається, що з 01 березня 2004 року, на невизначений строк, було укладено трудовий договір між відповідачем ОСОБА_1 як суб"єктом підприємницької діяльності і позивачем ОСОБА_3. Згідно вказаного трудового договору, сторонами встановлено режим роботи та оплату праці.
Зазначені обставини підтверджуються копією трудового договору укладеного між сторонами (а.с. 5.6).
Реєстрація підприємницької діяльності ОСОБА_1 підтверджується його особистою круглою печаткою та актом перевірки територіальної державної інспекції праці у Івано-Франківській області щодо господарської діяльності відповідача (а.с.29-31).
За встановлених обставин, не заслуговують уваги доводи відповідача ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі про те, що між ним як підприємцем та позивачем ОСОБА_3 не укладалось трудового договору і він не є суб"єктом підприємницької діяльності.
За таких обставин, відповідно ст.ст. 94,115,83 КЗпП України, ст.ст. 21,23,24 Закону України "Про оплату праці", правильним є висновок суду, яким стягнуто з ОСОБА_1 як підприємця на користь позивача ОСОБА_3 2050 грн. заборгованості по заробітній платі та 262 грн. грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, оскільки відповідач ОСОБА_1 не представив суду доказів того, що на виконання трудового договору укладеного між сторонами, відповідачем виплачувалась позивачу заробітна плата і надавалась щорічна відпустка.
Висновок суду щодо зміни формулювання причини звільнення позивача з роботи та стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи є передчасним і погодитись з ним не можна.
Судом встановлено, що 4 січня 2005 року ОСОБА_3., відповідачем ОСОБА_1 був звільнений з роботи за п.4 ст. 40 КзпП України за відсутністю протягом грудня 2005 року на роботі без поважних причин.
Наказ суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 щодо звільнення з роботи позивача ОСОБА_3 колегія судців визнає законним, скільки представленими відповідачами доказами зокрема, копією акта складеного комісією З січня 2004 року (а.с. 32), копією табелю обліку робочого часу (а.с. 29), показаннями свідків даними в судовому засіданні ОСОБА_4 ОСОБА_5 (а.с. 184,185) підтверджується, що ОСОБА_3, як ІНФОРМАЦІЯ_2, протягом грудня 2004 року на роботу не появлявся без поважних причин.
Крім цього, із змісту позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що позивач ОСОБА_3 починаючи з січня 2005 року по вересень 2005 року на роботу за трудовим договором від 1 березня 2004 року не виходив. Питання про поновлення на роботі не ставить, з вимогою до відповідача про виплату заборгованості при розрахунку з роботи не звертався.
За наведеного, підприємець ОСОБА_1 не мав можливості перед звільненням позивача з роботи відібрати письмове пояснення щодо відсутності його на роботі.
Суд не приймає до уваги пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як докази про присутність на роботі у грудні 2004 року ОСОБА_3, оскільки вказані свідки працюють ІНФОРМАЦІЯ_2 на Рогатинському ринку один день на тиждень і їхні пояснення могли негативно вплинути на виконання ними трудових обов"язків, працедавцем яких є позивач ОСОБА_3.
За таких обставин, також вини відповідача щодо виплати позивачу середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи, як передбачено ст. 117 КЗпП України, судом не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, вимоги ОСОБА_3 щодо зміни формулювання причин звільнення з роботи та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи не відповідають вимогам закону, тому не підлягають до задоволення.
У зв"язку з цим оскаржуване рішення суду в частині зміненення формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з роботи з п.4ст. 40 КЗпП України на п.1 ст. 36 цього Кодексу - за згодою сторін починаючи з 4 січня 2005 року та стягнення 2586 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід скасувати і в задоволенні у цій частині позову ОСОБА_3 відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307,308,309.313-317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду від 03 травня 2006 року в частині зміни формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з роботи з п.4ст. 40 КЗпП України на п.1 ст. 36 цього Кодексу - за згодою сторін починаючи з 4 січня 2005 року та стягнення 2586 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи скасувати.
Ухвалити в цій частині позову нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення з роботи і стягнення 2586 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи - відмовити за безпідставністю позовних вимог.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді В.Д. Фединяк
О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський