Справа № 569/11597/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року Рівненський міський суд

під головуванням судді – Ковальова І.М.

при секретарі – Грицаюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на іпотечне майно та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» про визнання недійсним іпотечного договору,-

в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на іпотечне майно звернувся представник публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк».

З зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» про визнання недійсним іпотечного договору звернувся ОСОБА_1

В судовому засіданні представник позивача-відповідача заявлені позовні вимоги повністю підтримав, просить суд їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №ВКЛ -2006432 від 28 квітня 2011 року в розмірі 420 444,32 грн. та складається з: заборгова - ності за строковим кредитом в розмірі 126 807,24 грн.;заборгованості за простроченим кредитом в розмірі 44 758,38 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 133 996,89 грн.; розмір прострочених відсотків за кредитом в розмірі 15 561,42 грн.; розмір нарахованих відсотків за кредитом в розмірі 3 641,37 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 95 051,49 грн.; сума трьох процентів річних від суми простроченого боргу в розмірі 367,11 грн.; сума трьох процентів річних від суми прострочених відсотків в розмірі 260,42 грн.;звернути стягнення за іпотечним договором від 28 квітня 2011 року нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_2 за реєстровим №667 шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020, п/р 373910011 в АТ «Дельта Банк» МФО 380236) права власності на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1 (паспорт серії СР №157167, виданий Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 06 лютого 1997 року, мешкає за адресою АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), а саме: квартиру №16, що складається з 4-х житлових кімнат, загальною площею 115,0 кв.м., житловою площею 61,3 кв.м., що розташована за адресою Рівненська область місто Рівне вулиця Соборна (вулиця Ленінська) АДРЕСА_2. Визнати право власності за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020, п/р 373910011 в АТ «Дельта Банк» МФО 380236) на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1 (паспорт серії СР №157167, виданий Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 06 лютого 1997 року, мешкає за адресою АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), а саме: квартиру №16, що складається з 4-х житлових кімнат, загальною площею 115,0 кв.м., житловою площею 61,3 кв.м., що розташована за адресою Рівненська область місто Рівне вулиця Соборна (вулиця Ленінська) АДРЕСА_2.

Зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору не визнав, просить суд відмовити у його задоволенні, застосувавши до зустрічної позовної заяви позовну давність та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача-позивача заявлений зустрічний позов повністю підтримав, просить суд його задоволити з підстав, викладених у зустрічному позові та визнати недійсним іпотечний договір від 28 квітня 2011 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №668.

Первинний позов не визнав та просить суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку що заявлений первинний позов та зустрічний позов не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28 квітня 2011 року між сторонами по справі було укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2006432. (надалі – кредитний договір).

Відповідно до п.1.1. кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 260 000,00 грн. який зменшується рівними частинами в останні 6 місяців відповідно до встановленого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості згідно додатку №1 до цього договору, який є його невід’ємною частиною (надалі за текстом - графік), зі сплатою плати за користування грошовими коштами в розмірі 24,99 процентів річних, з кінцевим терміном повернення до 27 квітня 2014 року включно, надалі за текстом – кредит, на умовах визначених цим договором.

Відповідно до п.1.1.1. кредитного договору у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених п.п.5.11. – 5.12 цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 30 % річних починаючи з дня невиконання зазначених зобов’язань. Підвищена плата за користування грошовими коштами в розмірі 30% річних діє до дня (включно) виконання умов п.п.5.11. – 5.12 цього договору. При цьому, сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Відповідно до п.1.1.2. кредитного договору у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в першому абзаці цього пункту договору, діюча на такий момент прострочення річна процентна ставка за цим договором збільшується на 20 (двадцять) одиниць та починає застосовуватись до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим договором. При цьому, сторони погодили що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних змін до цього договору.

Відповідно до п.1.2. кредитного договору кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів.

Відповідно до п.1.3. кредитного договору погашення кредиту здійснюється у відповідності до графіку на позичковий рахунок кредитора, зазначений у п.2.1. цього договору. В місяці, на який припадає закінчення терміну користування кредитом, зазначений у п.1.1. платіж повинен бути сплачений позичальником не пізніше кінцевого терміну повернення кредиту. У випадку, якщо день сплати платежу припадає на вихідний, святковий або календарний день, котрий у поточному році відсутній (29, 30 або 31 число), то позичальник зобов’язаний сплатити платіж у наступний робочий день.

Відповідно до п.1.4. кредитного договору забезпеченням позичальником виконання своїх зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій (плати), можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України про що укладаються відповідні договори, а саме: п.1.4.1. договір іпотеки квартири, загальною площею 115 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, що належить позичальнику.

Відповідно до п.2.1. кредитного договору видача кредиту на цілі, визначені п.1.2. цього договору проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п.3.1. кредитного договору позичальник сплачує кредитору проценти за користування кредитом виходячи із розміру процентної ставки, встановленої в за п.1.1. або зміненої відповідно до п.п.3.5. – 3.7. цього договору.

Відповідно до п.3.2. кредитного договору нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість дів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/365) на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачі кредиту до дати його повернення. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Відповідно до п.5.1. кредитного договору позичальник зобов’язується забезпечити своєчасну оплату платежів, передбачених даним договором.

Відповідно до п.5.2. кредитного договору позичальник зобов’язується належним чином виконувати свої зобов’язання за цим договором, а також за договорами, передбаченими п.1.4. цього договору.

Відповідно до п.9.1. кредитного договору за прострочення строків повернення кредитним коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує кредитору пеню із розрахунку 3,0 проценти від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п.1.1., 1.3., 2.3., 2.5., 3.3., 3.8 цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Оплата пені не звільняє позичальника від зобов’язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом.

04 грудня 2013 року між сторонами по справі було укладено додатковий договір №1 до договору кредитної лінії №ВКЛ-2006432 від 28 квітня 2011 року, відповідно до п.1 якого, сторони домовились викласти п.1.1. статті 1. «Предмет договору» цього договору наступній редакції: «п.1.1. кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 260 000,00 грн., який зменшується рівними частинами відповідно до встановленого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості згідно додатку №1 до цього договору, який є його невід»ємною частиною (надалі за текстом – графік) зі сплатою плати за користування грошовими коштами в розмірі 24,99 процентів річних, з кінцевим терміном повернення до 03 грудня 2016 року включно надалі за текстом – кредит, на умовах, визначених цим договором».

Та викладено в новій редакції пункт 10.1. статті 10. «Вирішення спорів» цього договору; додаток №1 до договору в новій редакції, що наведена у додатку до цього додаткового договору, який є його невід»ємною частиною; інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов’язання.

Станом на 31 липня 2015 року, як вказує представник позивача наявна заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 420 444,32 грн. та складається з: заборгованість за строковим кредитом в розмірі 126 807,24 грн.; заборгованість за простроченим кредитом в розмірі 44 758,38 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 133 996,89 грн.; розмір прострочених відсотків за кредитом в розмірі 15 561,42 грн.; розмір нарахованих відсотків за кредитом в розмірі 3 641,37 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 95 051,49 грн.; сума трьох процентів річних від суми простроченого боргу в розмірі 367,11 грн.; сума трьох процентів річних від суми прострочених відсотків в розмірі 260,42 грн.     В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 квітня 2011 року між сторонами по справі було укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі №667. (надалі – іпотечний договір).

Відповідно до п.1.1. іпотечного договору крудитний договір – договір кредитної лінії №ВКЛ-2006432, що укладений 28 квітня 2011 року між іпотекождержателем (кредитор) та іпотекодавцем (позичальник), а також усі додаткові правочини (договори) до нього, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладення цього договору та можуть бути укладені після його (цього договору) укладання.

Відповідно до п.1.2. іпотечного договору зобов’язання – зобов’язання іпотекодавця, що випливають з кредитного договору, а також зобов’язання іпотекодавця, що впливають з цього договору, в тому числі: повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 260 000,00 грн. в строк до 27 квітня 2014 року або в інших випадках (в тому числі при зміні строків виконання зобов’язань), встановлених у кредитному договорі та додаткових договорах до кредитного договору, що можуть бути укладені в майбутньому; сплатити іпотеко держателю проценти за користування кредитом у розмірі у строки (терміни) та на умовах, визначених у кредитному договорі та додаткових договорах до кредитного договору, що можуть бути укладені в майбутньому; відшкодувати іпотеко держателю витрати понесені у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та інші витрати, що передбачені законодавством та кредитним договором; сплатити на користь іпотеко держателя штрафні санкції у випадку неналежного виконання іпотекодавцем зобов’язань за кредитним договором; відшкодувати іпотеко держателю в повному обсязі інші витрати, пов’язані з обслуговуванням та виконанням кредитного договору та цього договору; сплатити комісії та інші платежі, що передбачені в кредитному договорі та цьому договорі.

Відповідно до п.2.1. іпотечного договору іотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру №1, що складається з 4-х житлових кімнат, загальною площею 115,0 кв.м., житловою площею 61,3 кв.м., що розташована за адресою Рівненська область місто Рівне, вулиця Соборна (вулиця Ленінська) АДРЕСА_2. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності САВ №077865 від 17 червня 2008 року, виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської Ради на підставі розпорядження міського голови №400-р від 14 березня 2008 року. Право власності на предмет іпотеки зареєстроване КП Рівненське міське БТІ від 17 червня 2008 року за реєстраційним №23653297, про що зроблено відповідний запис №216-69716 в реєстрову книгу №244 та надано витяг про державну реєстрацію прав №19212800 від 17 червня 2008 року.

Відповідно до п.2.3.1. іпотечного договору ринкова вартість предмету іпотеки згідно з Експертним висновком суб’єкта оціночної діяльності про вартість об’єкта оцінки, що виданий 15 квітня 2011 року, суб’єктом оціночної діяльності ТзОВ «Кредитне брокерське агентство», станом на 15 квітня 2011 року становить 802 600,00 грн.

Відповідно до п.2.3.2. іпотечного договору згідно витягу реєстру прав власності на нерухоме майно №29623916 виданого КП Рівненське МБТІ 11 квітня 2011 року вартість предмета іпотеки становить 453 621,00 грн.

Відповідно до п.2.3.3. іпотечного договору заставна вартість предмету іпотеки за погодженням сторін становить 802 600,00 грн.

Відповідно до п.4.1.11 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки на підставах. Умовах і в порядку, передбаченому цим договором, кредитним договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п.7.1. іпотечного договору іпотеко держатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у настання строку (терміну) виконання зобов’язань, вони не будуть виконані (виконані неналежним чином), та у випадку коли інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладенні цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними у випадку не виконання та/або неналежного виконання зобов’язань за кредитним договором та цим договором, а також у випадках передбачених кредитним договором, цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п.7.2. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

Відповідно до п.7.3. іпотечного договору іпотеко держатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п.7.2. цього договору.

Що стосується позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на іпотечне майно.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимоги іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Так, зокрема згідно п.7.2. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, серед іншого, на підставі переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимоги іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п.п.38,39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30 квітня 2012 року у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов’язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

З урахуванням положень ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовільнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реалізації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

У зв’язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Так, у п.7.2. іпотечного договору зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; перехову до іпотеко держателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду не регламентовано договором, а тому застосуванню підлягають норми ст.39 Закону України «Про іпотеку», який визначає лише два способи звернення стягнення – шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону. Тобто, законом не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду шляхом визнання права власності, так само як і не передбачено це договором.

Натомість порядок визнання права власності, як способу звернення стягнення на предмет іпотеки визначений п.п.7.4.1. договору, який передбачає, що такий спосіб реалізується у відповідності до ст.37 Закону України «Про іпотеку» (шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя або включення відповідного застереження в іпотечний договір) та шляхом прийняття відповідного рішення іпотеко- держателем.

Таким чином, оскільки договором передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання права власності на останній, то як уже було зазначено, згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 30 квітня 2012 року визнання права власності можливе лише на підставі ст.16 ЦК України, яка визначає перелік способів захисту прав осіб.

В свою чергу у даному випадку предметом розгляду справи є право позивача, встановлене договором на визнання права власності на предмет іпотеки в разі порушення відповідачем умов кредитного договору. При цьому, для застосування будь-якого з визначених ст.16 ЦК України способів захисту права необхідним є встановлення порушених певних прав позивача. У даній справі – це наявність перешкод для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки, а саме неможливість реєстрації за відповідачем права власності на іпотечне майно на підставі відповідного застереження в договорі та (або) рішення про перехід права власності на предмет іпотеки.

Проте, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин, а тому за відсутності порушеного права позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.7.4.1. іпотечного договору іпотекодерджатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотеко- держатель для здійснення такої оцінки.

Зазначені положення відповідають нормам ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» , згідно з яким іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотеко- держатель зобов’язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко- держателя.

Таким чином, вартість предмета іпотеки та одночасно розмір вимог, що залишаються незадоволеними підлягають встановленню на час вирішення спору.

Проте позивачем не представлено оцінки предмету іпотеки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності, а також жодним чином не доведено вартості предмету іпотеки станом на момент розгляду справи. До того ж позивачем у позовних вимогах також не вказано в межах якої вартості предмета іпотеки має відбутись визнання права власності за ним. Вказане перешкоджає встановленню обставин про те, за якою вартістю має бути набута позивачем власність на предмет іпотеки, в якому розмірі має відбутись зменшення суми заборгованості за кредитним договором або ж майбутнє відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя. З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору,а їх недоведеність є підставою для відмови в позові, що підтверджується висновком ВССУ, викладеними в ухвалах від 15 жовтня 2014 року по справі 6-26132св14, від 03 грудня 2014 року по справі №6-28084св14.

Позивачем неправомірно нарахована пеня в розмірі, передбаченому п.9.1. кредитного договору, який не відповідає вимогам законодавства в частині визначення розміру із розрахунку 3,0 проценти від простроченої суми за кожний день прострочення.

Згідно ч.2 ст.343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься в статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», згідно якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статті 3 Закону розмір пені, передбачений статтею цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, правила, встановлено в статті першій вказаного закону обмежуються імперативною нормою ст.3 цього закону щодо обмеження нарахування розміру пені подвійною обліковою ставкою Нацбанку України.

Верховний Суд України в постанові від 24 жовтня 2011 року у справі №2-114гс11, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування судом норм матеріального права, висловив правову позицію, згідно якої відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» визначений угодою сторін розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Будь-які зміни до договору іпотеки щодо строку виконання основного зобов’язання не вносились.

Так, 04 грудня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено додатковий договір №1 до договору кредитної лінії №ВКЛ-2006432 від 28 квітня 2011 року згідно умов якого змінено кінцевий термін повернення кредиту до 03 грудня 2016 року включно.

Проте, як вбачається з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме мано та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна №55847221 від 24 березня 2016 року строк виконання основного зобов’язання, виконання якого забезпечене іпотекою, становить 27 квітня 2014 року. Тобто державна реєстрація зміни відомостей про умови обтяження майна всупереч вимогам законодавства не проводилась.

Законом України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року визначено, що іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Іпотекодавцем є особа яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотеко- держателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст.3 Закону України»Про іпотеку»). Іпотечний договір повинен містити зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання (п.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст.3, абз.2 ч.1 ст.17 закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про іпотеку» будь-яке збільшення основного зобов’язання або процентів за основним зобов’язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

Таким чином, додатковим договором №1 до договору кредитної лінії №ВКЛ-2006432 від 28 квітня 2011 року від 04 грудня 2013 року яким дію кредитного договору продовжено до 03 грудня 2016 року, основне зобов’язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме збільшено строки повернення отриманих кредитних коштів, що потребувало внесення відповідних змін до договору іпотеки нерухомого майна від 28 квітня 2011 року.

Враховуючи те, що після укладення додаткового договору від 04 грудня 2013 року збільшився обсяг відповідальності відповідача за іпотечним договором та відповідні зміни щодо умов обтяження нерухомого майна не були зареєстровані, правовідносини за договором іпотеки від 28 квітня 2011 року припинились з моменту укладення додаткового договору №1 до договору кредитної лінії №ВКЛ-2006432 від 28 квітня 2011 року від 04 грудня 2013 року (але в будь-якому випадку не пізніше 27 квітня 2014 року), а тому підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Обсяг заборгованості за кредитним договором та вартість предмета іпотеки є неспіврозмірними. Відповідно до положення ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд має право відмовити в задоволенні позову іпотеко держателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю й не змінює обсяг його прав.

Як зазначено в п.41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин, оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави) та врахувати загальні засади цивільного законодавства – справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Зважаючи на те, що строк надання кредиту (03 грудня 2016 року) не сплив, вартість предмету іпотеки є неспіврозмірно вищою за суму заборгованості, а саме заборгованість визначена з порушенням законодавства щодо розміру пені, яка підлягає стягненню, тому позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

Що стосується зустрічного позову про визнання недійсним іпотечного договору.

Відповідно до статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882 (чинної на момент нотаріального посвідчення договору іпотеки), нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус або робоче місце приватного нотаріуса. Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті я кого розташування робочого місця приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу за винятком заміщення інших нотаріусів у випадків, передбачених Законом.

Згідно правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року по справі за №6-2цс13, нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом в межах свого нотаріального округу незалежно від того, де знаходиться приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса: в межах нотаріального округу або поза його межами.

Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України зазначена постанова Верховного Суду України підлягає обов’язкову врахуванню судом при вирішенні справи.

Відповідно до ч.4 ст.55 Закону України «Про нотаріат» посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Оскільки нотаріус, яким було посвідчено іпотечний договір, мав право здійснювати свою діяльність лише в межах Рівненського району, а квартира, що була предметом іпотеки, знаходиться в м.Рівному, позивач зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, а відповідач має зареєстроване місцезнаходження у м.Києві, нотаріусом було вчинено нотаріальну дію щодо посвідчення договору іпотеки з порушенням вимог законодавства щодо місця вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до ч.1 ст.577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Відповідно до ст.18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, оскільки при укладенні договору іпотеки від 28 квітня 2011 року не було додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору в частині місця вчинення нотаріальної дії та оскільки приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_2 було здійснено нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, чим було порушено вимоги ч.3 ст.13-1 Закону України «Про нотаріат», такий договір є нікчемним.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №89 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Відповідно до абз.4 п.7 зазначеної постанови судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або паро особу, яка його порушила.

В даному випадку, позовна давність щодо визнання недійсним іпотечного договору від 28 квітня 2011 року нотаріально посвідченого 28 квітня 2011 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №667 почала свій перебіг 28 квітня 2011 року, коли було укладено та нотаріально посвідчено даний договір, та спливла (закінчилась) 28 квітня 2014 року.

Зустрічний позов ОСОБА_1 було подано 24 квітня 2016 року тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.1 ст.72 ЦПК України право на вчинення процесуально дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом.

Клопотання про поновлення пропущених строків позовної давності від представника ОСОБА_1 до суду не надходило, а представником за первинним позовом заявлено клопотання про застосування спливу позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Враховуючі вище викладені обставини, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору з вище вказаних обставин не підлягає до задоволення,

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,60,72,212,213,215,294 ЦПК України, ст.ст.16,220,256,257,261,267,577,598 ЦК України, Законом України «Про іпотеку» Законом України «Про нотаріат», суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на іпотечне майно – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» про визнання недійсним іпотечного договору – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий :