АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/5590/16 Головуючий 1 ін. - Шостак О.І

Справа № 638/19749/14-ц

Категорія: сімейні Доповідач - Котелевець А.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Гуцал Л.В., Трішкової І.Ю.,

за участю секретарів - Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2016 року,

у с т а н о в и л а:

В листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними.

На обґрунтування позивач вказав, що з 16 вересня 2000 року перебував з відповідачем в юридичному шлюбі, який було розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року. Під час сумісного проживання вони придбали майно, зокрема, автомобілі марки Mazda, державний номер НОМЕР_1, та марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, які були оформлені на ОСОБА_3

В жовтні 2013 року він звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, в якому, зокрема, просив передати йому у користування автомобіль марки Mazda, державний номер НОМЕР_1. Однак з'ясувалося, що вказані транспортні засоби колишня дружина без його згоди зняла з обліку та продала-перереєструвала на інших осіб: автомобіль марки Mazda, державний номер НОМЕР_1 - на батька ОСОБА_4, а автомобіль марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2 - на ОСОБА_5

Посилаючись на підстави, передбачені статтею 60 СК України, просив визнати договори купівлі-продажу автомобілів марки Mazda, державний номер НОМЕР_1, та марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, недійсними.

В уточнених вимогах, пред'явлених до ОСОБА_3, ОСОБА_2 просив стягнути на його користь вартість ? частини автомобіля марки Mazda, державний номер НОМЕР_1, в розмірі 126 900 грн. 00 коп. та вартість ? частини автомобіля марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, в розмірі 58 450 грн. 00 коп.

ОСОБА_3 позов не визнала, посилаючись на те, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль марки Mazda, державний номер НОМЕР_1, відмовлено.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2016 року, уточненим ухвалою цього ж суду від 27 липня 2016 року, позов задоволено.

З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто компенсацію за ? частину вартості автомобіля Mazda, державний номер НОМЕР_1, та вартості ? частини автомобіля марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, в загальному розмірі 185 350 грн. 00 коп. та 1 853 грн. 50 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема зазначає, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2014 року ОСОБА_2 не оскаржив; автомобіль марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, продано в 2011 році ОСОБА_5 на підставі генеральної довіреності, про що позивачу було відомо, оскільки шлюбного-сімейні відносини припинено в січні 2013 року; за гроші від продажу автомобіля марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, придбано автомобіль марки Mazda, державний номер НОМЕР_1; 26 липня 2006 року під час шлюбу у ОСОБА_4 за договором позики позичені гроші в розмірі 22 000 доларів США, які ОСОБА_3 зобов'язувалася повернути на першу вимогу; вартість автомобілів в декілька разів перевищує купівельну вартість

Позивач рішення суду першої інстанції не оскаржив, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійсненням подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є в спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено в статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо іншого не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в юридичному шлюбі, зареєстрованому 16 вересня 2000 року в Палаці урочистих подій Олександрійської міської ради Кіровоградської області, актовий запис № 337. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2013 року, шлюб розірвано.

Під час сумісного проживання подружжя придбали майно, зокрема автомобілі марки Mazda, державний номер НОМЕР_1, та марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, які були оформлені на відповідача.

Оскільки автомобіль є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення автомобіля одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв'язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

02 серпня 2013 року на підставі довідки-рахунку ААВ № 053001 автомобіль марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, перереєстровано на ім'я ОСОБА_5. 09 жовтня 2013 року ОСОБА_3 на підставі генеральної довіреності, оформленої 05 травня 2011 року на ОСОБА_6 та ОСОБА_7, продала цей транспортний засіб ОСОБА_8. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 пояснили, що спочатку даний автомобіль було продано на підставі генеральної довіреності, а потім відбулась перереєстрація на ОСОБА_5

30 травня 2011 року автомобіль Mazda, державний номер НОМЕР_1, на підставі довідки-рахунку № 189426 знято для реалізації та на підставі довідки-рахунку ДПІ № 806886 зареєстровано на ім'я батька відповідача - ОСОБА_4 (а. с.76-80, 238 т. 2).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ці автомобілі є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_2 здійснила відчуження цих автомобілів та особисто отримала кошти за спірне майно.

Визначаючи розмір компенсації, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд взяв до уваги в якості доказів Висновки про вартість майна - колісних транспортних засобів: легкового автомобілю Mazda 3 (НОМЕР_1), 2011 року випуску, та легкового автомобілю Chevrolet Aveo (НОМЕР_2), 2006 року випуску.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що вартість автомобілів в декілька разів перевищує купівельну вартість, не можуть бути прийняті до уваги.

За правилами частини 4 статті 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В суді апеляційної інстанції відповідачу було роз'яснено право заявити клопотання про призначення відповідної експертизи. Однак таке клопотання ОСОБА_3 відмовилась заявляти з посиланням на те, що позов не є доведеним в повному обсязі.

Доводи щодо преюдиціального значення рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2014 року є безпідставними.

В мотивувальній частині цього рішення суд першої інстанції вказав, що вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль Mazda, державний номер НОМЕР_1, задоволенню не підлягають, оскільки позов не стосується стягнення частки компенсації за це транспортний засіб.

Вимоги щодо автомобілю марки Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_2, предметом судового розгляду не були.

Посилання на розписки, згідно з якими ОСОБА_3 позичила у батька ОСОБА_4 гроші в розмірі 22 000 доларів США 00 центів (26 липня 2006 року) та зобов'язалася передати автомобіль Mazda, державний номер НОМЕР_1, в рахунок погашення боргу висновків суду не спростовують.

Згідно з частинами 1-3 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Докази щодо згоди позивача на продаж спірних автомобілів в матеріалах справи відсутні. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 313, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Л.В.Гуцал

І.Ю.Трішкова