ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа №910/15103/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АЛЬФА СТРАХУВАННЯ"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

про стягнення 18 232,91 грн. в порядку регресу

Суддя: Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АЛЬФА СТРАХУВАННЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про стягнення 18 232,91 грн. в порядку регресу, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспорту №046.0790934.150 від 18.07.201 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 23 794,33 грн., він набув згідно ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 порушено провадження у справі № 910/15103/16 та призначено до розгляду на 29.09.2016.

29.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 20.10.2016.

У судове засідання 20.10.2016 уповноважені представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 20.10.2016 сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №№ 0103039603318, 0103039603326, 0103039603334 відповідно.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н від 22.09.2016 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 1618/13 від 19.10.2016, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на той факт, що відповідачем було здійснено за результатами розгляду заяви позивача виплату страхового відшкодування в розмірі 23794,33 грн. з урахуванням зносу, оскільки згідно наданого позивачем звіту № 458 коефіцієнт фізичного зносу складає 57,7%. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 20.10.2016 сторонами суду не надано.

Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників позивача та відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги відсутність відповідних процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників позивача та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 18.07.2014р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором страхування) укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0790934.150 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, та додатковим обладнанням, встановленим на ньому, за умовами страхування транспортного засобу (КАСКО).

Франшиза (безумовна) складає 1% (1000,00 грн.) (п. 7.1 Частини 1 Договору страхування).

Територія дії Договору: Україна (п. 7.1 Частини 1 Договору страхування).

Строк дії Договору: з 19.07.2014 р. по 18.07.2015 р. (п. 9 Частини 1 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки ДАІ та розгорнутої довідки №9475367 від 14.12.14р. про дорожньо-транспортну пригоду, складеної Відділом ДАІ Шевченківського РУ ГУМВС, копія якої наявна в матеріалах справи, 14.12.14 р. по вул. О. Теліги в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу "«SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу марки "CHEVROLET LACETTI" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Відповідно до п. 3.1 Частини ІІ Договору страхування страховим випадком за цим Договором визнається Договору страховий випадок - передбачена договором подія (ризик, визначений обраною страхувальником програмою страхування), що відбулася в період дії Договору, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу на умовах Договору.

При цьому за умовами п. 7.1 Частини 1 та п. 2.1.1 Частини ІІ Договору страхування одним із стразових ризиків є ДТП - дорожньо - транспортна пригода, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Отже, з огляду на викладене дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Підпунктом 14.1 Частини ІІ Договору страхування визначено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі письмової заяви від страхувальника/вигодо набувача або його довіреної особи/ водія, письмового рішення вигодо набувача про виплату страхового відшкодування страхувальнику і страхового акту (аварійного сертифікату), що складається страховиком.

В подальшому страхувальник - гр. ОСОБА_1 15.12.14р. звернувся до ПАТ»СК «Альфа Страхування» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, копія якої наявна в матеріалах справи.

Підпунктом 15.5.3. пункту 15.5. Частини ІІ Договору страхування встановлено, що страхове відшкодування виплачується за дорученням страхувальника та за письмовою згодою вигодонабувача, на станцію технічного обслуговування (СТО), якщо виплата страхового відшкодування проводиться на підставі рахунку СТО. В такому разі виплата страхового відшкодування може здійснюватися у два етапи: до розрахунку страхового відшкодування на першому етапі приймається сума збитку у розмірі 75% від рахунку СТО із наданням гарантійного зобов'язання про перерахунок обсягу страхового відшкодування після підтвердження факту виконання відновлювальних (ремонтних) робіт; на другому етапі після надання документів, що підтверджують факт виконання відновлювальних (ремонтних) робіт (акт виконання робіт) та огляду відновлювального (відремонтованого) транспортного засобу здійснюється перерахунок та остаточна виплата страхового відшкодування.

Окрім цього, як зазначено в поясненнях позивача, при розрахунку страхового відшкодування до вартості відновлювального ремонту застосовано суму зниження в розмірі 2407,10 грн., що пов'язано з визначенням ціни роботи експерта.

Відповідно до матеріалів справи, а саме ФОП ОСОБА_5 № 0000000091 від 28.01.2015 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, була визначена ремонтним підприємством в розмірі 4140,62 грн.

Також позивачем надана копія рахунку № 0000000206 від 02.03.15р. на суму 56 568,65 грн. та акту виконаних робіт № ФД00005907 від 09.04.2015, складених ФОП ОСОБА_5, згідно яких вартість виконаних робіт та використаних матеріалів виконавця визначена в сумі 56856,65 грн.

Крім того, згідно звіту № 458 про оцінку автомобіля «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, складеного 29.12.14 р. Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКЛІС», а також ремонтної калькуляції № 458/2014 від 29.12.14р., складеної на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 21616,27 грн. без ПДВ на складові частини, що підлягають заміні (23794,33 грн. з врахуванням ПДВ на складові частини, що підлягають заміні).

Згідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Пунктом 7 Частини І Договору страхування визначено, що безумовна франшиза за ризиком «ДТП» складає 1 % від страхової суми по відповідному транспортному засобу.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» складено страховий акт № 3776.206.14.01.01 від 05.02.15р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та згідно п. 15.5.3 Частини ІІ Договору страхування прийнято рішення про виплату на рахунок СТО страхового відшкодування в сумі 22610,96 грн., що становить 75% рахунку СТО - ФОП ОСОБА_5 № 0000000091 від 28.01.15 р. з урахуванням франшизи за Договором.

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 22610,96 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа-Страхування» на розрахунковий рахунок СТО - ФОП ОСОБА_5 як безпосереднього виконавця відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 3502 від 20.02.15 р. на суму 22 610,96 грн.

Окрім того, в матеріалах справи наявний складений позивачем страховий акт № 3776.206.14.01.02 від 18.03.15р., відповідно до якого згідно п. 15.5.3 Частини ІІ Договору страхування прийнято рішення про виплату на рахунок СТО страхового відшкодування в сумі 8659,47 грн., що становить 75% рахунку СТО - ФОП ОСОБА_5 № 0000000206 від 02.03.15 р. з урахуванням попередньої виплати в сумі 22 610,96 грн.

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 8659,47 грн. була перерахована ПАТ «СК «Альфа Страхування» на розрахунковий рахунок СТО - ФОП ОСОБА_5 як безпосереднього виконавця відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 5646 від 23.03.15 р. на суму 8659,47 грн.

Також в матеріалах справи міститься складений позивачем страховий акт № 3776.206.14.01.03 від 14.04.15р., відповідно до якого визначено загальний розмір страхового відшкодування в сумі 42027,24 грн. та згідно п. 15.5.3 Частини ІІ Договору страхування прийнято рішення про виплату на рахунок СТО страхового відшкодування в сумі 10756,81 грн., що становить остаточну суму рахунку СТО - ФОП ОСОБА_5 № 0000000206 від 02.03.15 р. та акту виконаних робіт ФОП ОСОБА_5 № ФД00005907 від 09.04.15 р. з урахуванням попередніх виплат в сумі 31270,43 грн. (22610,96 грн.+8659,47 грн.) та суми зниження 2407,10 грн. (ціна роботи експерта).

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 10756,81 грн. була перерахована ПАТ «СК «Альфа Страхування» на розрахунковий рахунок СТО - ФОП ОСОБА_5 як безпосереднього виконавця відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 7160 від 17.04.15 р. на суму 10756,81 грн.

Заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0790934.150 від 18.07.14 р., а також перебування отриманих автомобілем марки «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 14.12.14 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 42027,24 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - ОСОБА_1, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - ФОП ОСОБА_5, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11р. у справі №42/92, від 07.08.12р. у справі №2/22, від 01.03.11р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку № 0000000206 від 02.03.15р., акту виконаних робіт № ФД00005907 від 09.04.15р. та платіжних доручень № 3502 від 20.02.15р, № 5646 від 23.03.15р., № 7160 від 17.04.15р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, а також розміру останніх.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.12.14 р. у справі № 761/37885/14-п встановлено, що водій ОСОБА_3 14.12.14 р. о 18 год. 15 хв. по вул. О. Теліги в м. Києві, керуючи автомобілем " "CHEVROLET LACETTI" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1 під керуванням власника ОСОБА_2, чим порушив п.п.2.3, 13.1 Правил дорожнього руху України. Гр. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу "CHEVROLET LACETTI", державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 14.12.14р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки "CHEVROLET LACETTI" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - гр. ОСОБА_3 у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/6354553 (далі - Поліс), інформація щодо якого із бази МТСБУ міститься в матеріалах справи, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки "CHEVROLET LACETTI" державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «ПЗУ Україна", як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Окрім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу, копія якого міститься в матеріалах справи, та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 1000,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи за Договором страхування.

Реалізуючи вказане право та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з заявами № 3776/2014 від 26.03.145 р. на виплату страхового відшкодування по полісу АІ/6354553 з документами про відшкодування шкоди на суму 31270,43 грн., а також листом від 05.05.15 р. про виплату додатково 10756,81 грн. страхового відшкодування, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено відповідачем в письмових поясненнях, відшкодування вказаної суми здійснено останнім на підставі звіту № 458 від 29.12.14р з врахуванням визначеного коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 23794,33 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 33812 від 06.07.15р. на відповідну суму.

Отже, приймаючи факт часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань з відшкодування Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Альфа Страхування» страхового відшкодування в порядку регресу у зазначеній сумі всупереч вимогам чинного законодавства, позивач стверджує про наявність заборгованості ПАТ «СК «ПЗУ Україна» в розмірі 18232,91 грн., яку просить стягнути з відповідача в поданій позовній заяві.

При цьому з урахуванням наявності полісу № АІ/6354553 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «СК «ПЗУ Україна», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсним (-и) чи розірвання Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0790934.150 від 18.07.14р. страхування та/або Полісу № АІ/6354553 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не надано.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Нормою ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Тобто, обсяг відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності визначений законом таким, що розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що позивачем сплачено на користь СТО - ФОП ОСОБА_5 фактичну вартість ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові та виплачено страхове відшкодування у спірній сумі без урахування коефіцієнта фізичного зносу у відповідності до умов п. 7 Частини І Договору страхування.

Натомість дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється не тільки приписами Закону України "Про страхування", а і загальними нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Саме звернення до відповідача як до страховика винної в ДТП особи з вимогою про здійснення страхового відшкодування в порядку регресу без врахування розміру зносу суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зазначену правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 1 травня 2016 року у справі № 910/19040/15.

Суд звертає увагу, що строк експлуатації застрахованого позивачем та пошкодженого 14.12.14 р. при ДТП автомобіля «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, дорівнював на час виникнення ДТП більше 7 років та виходячи з положень п.п. 7.38., 7.39. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобіля «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, тільки якщо на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (14.12.14 р.) строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Згідно наявного в матеріалах справи звіту № 458 про оцінку автомобіля «SEAT Cordoba», державний номер НОМЕР_1, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Екліс» 29.12.14р., коефіцієнт фізичного зносу вказаного автомобіля, становить 0,5770 (копію звіту залучено до матеріалів справи).

Отже, розмір зазначеного зносу підлягає врахуванню при визначенні суми страхового відшкодування, яке за розрахунком суду, здійсненим за зазначеною позивачем в страхових актах формулою (З=Свр*СС/РВ, де Свр - вартість відновлювального ремонту (згідно акту виконаних робіт №ФД00005907 від 09.04.15 р. з урахуванням зносу деталей та запчастин) в сумі 37471,69 грн., СС - страхова сума, що складає 100000,00 грн., РВ - ринкова вартість на момент страхового випадку, що згідно звіту № 458 становить 131518,20 грн.), складає 27491,64 грн. (з урахуванням франшизи за Договором страхування в сумі 1000,00 грн. та визначеного звітом № 458 коефіцієнту фізичного зносу 0,5770), залишок невиплаченого страхового відшкодування становить 3697,31 грн.

При цьому, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не позбавляє права особу, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, звернутись із позовом до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014 р. №6-49цс14 та від 02.12.2015 р. №6-691цс15).

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу в сумі 3697,31 грн. виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані в цій частині, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягає частковому задоволенню в розмірі 3697,31 грн.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, код 20782312) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Альфа Страхування (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 19, код 30968986) 3697,31 грн. страхового відшкодування та 279,43 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 28 листопада 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон